АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-1121/10 Категорія ЦП: 52
Головуючий у першій інстанції Панчук А.І.
Доповідач Сидоренко І.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів – Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С., при секретарі – Пугачової Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 грудня 2009року по справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Ізмір-Текстиль» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати та компенсації, -
встановила:
14.08.2009р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Ізмір-Текстиль», посилаючись на те, що з 03.06.2008р. по 26.01.2009р. вона працювала у відповідача на посаді швачки, та була звільнена за п.1 ст.36 КЗпП України, згідно поданої нею заяви, яку адміністрація винадила її подати. На момент звільнення відповідач не сплатив їй заборгованість по оплаті праці. Тому позивачка просила суд поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь заробітну платі за грудень 2008р. та січень 2009рік в сумі 796грн.29коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 263грн.34коп., компенсацію за втрату частини заробітку у зв’язку з порушенням строків її виплати в сумі 3475грн. (а.с.1-3).
09.10.2009р. ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги та просила суд поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за грудень 2008р. і січень 2009рік в сумі 796грн.29коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 263грн.34коп., компенсацію за час вимушеного прогулу в сумі 3475грн. (а.с.12-14).
Представник відповідача та третьої особи позов не визнав, пояснивши, що звільнення позивачки було проведено у відповідності з вимогами трудового законодавства.
Рішенням суду від 22.12.2009р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено (а.с.49).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд, при цьому апелянт посилається на те, що справа розглянута з грубим порушенням норм процесуального права, так як суд вийшов за межі її позовних вимог, розглянувши вимоги про стягнення компенсації за втрату частини зарплати у зв’язку з порушенням строків її виплати, яких вона не заявляла в уточненій позовній заяві, та судом не була розглянута вимога щодо стягнення з відповідача компенсації за час вимушеного прогулу та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків.
Колегія суддів, заслухав суддю–доповідача, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка пропустила строк на звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі, крім того порушень при звільненні позивачки судом не встановлено, та з нею повністю був проведений розрахунок за працю.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам КЗпП України.
Судом встановлено, що 03.06.2008р. між сторонами був укладений строковий трудовий договір до 03.06.2009р., відповідно до наказу за №67-к від 03.06.2008р. ОСОБА_2 була прийнята на роботу з 03.06.2008р. на посаду швачки з випробувальним терміном 1місяць (а.с.5-6, 20). 26.01.2009року ОСОБА_2 подала заяву про звільнення за угодою сторін з 26.01.2009р. (а.с.37). Наказом за №297-к від 26.01.2009р. ОСОБА_2 була звільнена з 26.01.2009р. за згодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.36). Позивачка отримала трудову книжку.
Відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін. Згідно до вимог п.5.3. трудового договору підставою для припинення його є угода сторін (а.с.5-6).
В судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що позивачка, працюючи на посаді швачки в ТОВ «Ізмір-Текстиль», подала заяву про звільнення з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, тим самим виразивши своє бажання припинити трудовий договір з названих підстав. Факт подання такої заяви в судовому засіданні підтвердила і сама позивачка. Відповідно до поданої заяви відповідачем було видано наказ за №297-к від 26.01.2009р., що в свою чергу свідчить про його згоду на припинення трудового договору з позивачкою за таких підстав. Зазначене свідчить про взаємно волевиявлення сторін на дострокове припинення трудового договору.
Колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що між сторонами була досягнута угода про припинення трудового договору, тому звільнення позивачки здійснено у відповідності до вимог п.1 ст.36КЗпП України. Відповідачка не надала суду першої та апеляційної інстанції не яких доказів тому, що адміністрація винадила її подати заяву про звільнення з роботи.
Слід зазначити, що ч.1 ст.233 КЗпП України встановлений строк для звернення до суду за вирішенням трудових спорів. По справам про звільнення з роботи встановлено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Оскільки позивачку було звільнено 26.01.2009р., а до суду вона звернулась тільки 11.08.2009р., то вона пропустила строк, встановлений ст.233 КЗпП України, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.
Що стосується доводів апелянта відносно того, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, розглянувши вимоги про стягнення компенсації за втрату частини зарплати у зв’язку з порушенням строків її виплати, яких немає в уточненій позовній заяві та не була розглянута вимога щодо стягнення з відповідача компенсації за час вимушеного прогулу, то вони не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув всі заявлені позивачкою позовні вимоги та повністю відмовив позивачці у їх задоволенні. Судом було встановлено, що позивачка звільнена на підставі трудового закону правильно, їй видана трудова книжка, заборгованості перед нею у виплаті заробітної плати немає, то висновок суду про відмову в інших позовних вимог ОСОБА_2 також відповідає вимогам закону (ст.116КЗпП України).
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі фактів, встановлених у судовому засіданні та наявних у справі матеріалів, виходячи з принципів розумності та справедливості, обґрунтовано дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Апелянт не довів ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції обставини, на які посилався як на підставу свого позову та апеляційної скарги, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст.304,307,317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 грудня 2009року – залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду Одеської області І.П.Сидоренко
С.О.Погорєлова
Є.С.Сєвєрова