АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-5844/09 Категорія ЦП: 20
Головуючий у першій інстанції – Демченко О.М.
Доповідач – Суворов В.О.
РІШЕННЯ
І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И
2009 року грудня місяця 23 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області
в складі:
головуючого – Суворова В.О.
суддів – Градовського Ю.М.
– Артеменко І.А.
при секретарі – Пащенко Т.П.
за участю: ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, в їх інтересах адвоката – ОСОБА_7, представника ОСОБА_8 – ОСОБА_9, представника ОСОБА_10 – ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення суми богу та компенсації моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третіх осіб: КП "ОМБТІ та РОН", Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності, за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, -
встановила:
20 червня 2009 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення на її користь з ОСОБА_8 грошової суми у розмірі 3750 гривень та в якості компенсації моральної шкоди грошової суми у розмірі 3000 гривень, стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 грошової суму у розмірі 8750 гривень солідарно, стягнення на її користь з ОСОБА_3 в якості компенсації моральної шкоди грошової суми у розмірі 3000 гривень, стягнення на її користь з ОСОБА_6 в якості компенсації моральної шкоди грошову суму у розмірі 3000 гривень, стягнення з ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 суму держмита та витрат на ІТЗ , пояснюючи, що вона у січні 2008 року дізналася від чоловіка, що він 27 березня 2001 року, використовуючи спільні гроші, позичив відповідачам 5 000 доларів США, що еквівалентно 27 500 грн. відповідно до курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України на 27 березня 2001 року. Відповідачі у встановлений у договорі позики термін повернули лише 1 500 доларів США.
Крім того, позивачка вважає, що відповідачі - ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 довгий час не повідомляли її про здійснений без її згоди правочин та про незаконне розпорядження її грошовими коштами, тим самим, як вважає позивачка, їй спричинена моральна шкода, яка підлягає компенсації у розмірі 9000 (дев’ять тисяч) гривень.
ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_5 із зустрічним позовом, який потім уточнював про визнання недійсним договору дарування ? (половини) жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладеного 19 квітня 2005 року ОСОБА_3 з одного боку і ОСОБА_5 з іншого боку, розірвання договору купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладеного 27 березня 2001 року ОСОБА_8 і ОСОБА_10 з одного боку і ОСОБА_3 з іншого боку і зобов’язати кожну із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, визнання права власності на жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та ОСОБА_10, визнання права власності на земельну ділянку, розміром 2000 (дві тисячі) кв.м., яка була відведена ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на підставі рішення Старостинської сільської Ради народних депутатів №8 від 13 лютого 1992 року, на якій розташований жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та ОСОБА_10, відшкодувати ОСОБА_8 витрати, пов’язані з оплатою державного мита і витрат на інформаційно – технічне забезпечення процесу вказуючи, що він та його дружина, ОСОБА_10, з 1992 року здійснювали будівництво жилого будинку, за АДРЕСА_1.
ОСОБА_6 19 лютого 2001 року передала ОСОБА_8 в рахунок вартості будинку 5 000 доларів США, які ОСОБА_8 прийняв і видав ОСОБА_6 розписку від 19 лютого 2001 року. Після виплати половини оговореної ціни будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_6 запропонували позивачу укласти договір купівлі – продажу будинку і оформити право власності на будинок на ОСОБА_3, при цьому, недоплачену грошову суму за будинок, у розмірі 5 000 доларів США, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 обіцяли виплачувати поступово, протягом чотирьох років. ОСОБА_8 погодився на запропоновані ОСОБА_3 та ОСОБА_6 умови купівлі – продажу дому.
Своє зобов’язання щодо повної оплати вартості дому ОСОБА_3 та ОСОБА_6 запропонували оформити договором позики після укладення договору купівлі – продажу будинку. ОСОБА_8 погодився на пропозиції ОСОБА_3 і ОСОБА_6 і 27 березня 2001 року ОСОБА_8 та ОСОБА_10 уклали з ОСОБА_3 договір купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1. В укладеному договорі було вказано ціну будинку у розмірі 6 588 гривень, хоча в дійсності будинок був проданий ОСОБА_8 за 10 000 доларів США.
Після укладення договору купівлі – продажу, 27 березня 2001 року без участі та зі згоди ОСОБА_10 між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був укладений договір позики, згідно умов якого, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зобов’язались повернути ОСОБА_8 до 1 квітня 2005 року грошову суму у розмірі 27 500 гривень, що на той час було еквівалентом 5000 доларів США. Саме про умови цього договору на початку 2008 року ОСОБА_8 розповів своїй дружині, ОСОБА_10, а вона, дізнавшись про отримані ОСОБА_8 гроші та про борг подружжя ОСОБА_6, звернулась до суду з відповідним позовом.
Як далі зазначив у зустрічному позові ОСОБА_8, у 2001 році ОСОБА_3 повернув йому частину боргу за будинок в розмірі 1000 доларів США, а ОСОБА_6 28 грудня 2001 року повернула йому 500 доларів США, що є частиною боргу за будинок. Залишок боргу, таким чином склав 3500 доларів США, які боржники йому не сплатили.
ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_1, вказуючи, що дійсно, на початку 2001 року між ними, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відбулася усна домовленість про продаж житлового будинку за 10 000 доларів США в розстрочку на 5 років, до 01 квітня 2005 року. З цією метою, більш ніж за місяць до оформлення договору купівлі-продажу ними було передано особисто ОСОБА_8 5 000 доларів США, про що свідчить розписка ОСОБА_8 від 19 лютого 2001 року. Крім того, вони зазначили, що передавши ОСОБА_8 половину продажної суми за будинок (по розписці від 19 лютого 2001 року на 5 000 $) достроково, восени 2001 року, 28 грудня 2001 року і 21 жовтня 2002 року повністю повернули йому борг за будинок, тобто у загальній сумі у 10 000 доларів США, в той час, коли сама нотаріальна угода по відчуженню нерухомого майна була оформлена з ініціативи ОСОБА_8, як продавця, за 6800 грн. згідно з наданою їм особисто довідкою БТІ від 01 лютого 2001 року.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2009 року позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу та компенсацію моральної шкоди – задовольнити частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 3 750 грн.
В задоволенні інших вимог – відмовлено.
Позов ОСОБА_8 до ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третіх осіб: КП "ОМБТІ та РОН", Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про визнання недійним договору купівлі-продажу, визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності – задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування ? частини спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1, від 15 жовтня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 з одного боку, та ОСОБА_4 з іншого боку.
Визнано недійсним договір дарування ? частини спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1, від 19 квітня 2005 року, укладеного між ОСОБА_3 з одного боку, та ОСОБА_5 з іншого боку.
Розірвано договір купівлі-продажу спірного жилого будинку укладеного 27 березня 2001 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_10 з одного боку, та ОСОБА_3 з іншого боку з зобов’язанням кожної сторони повернути другій стороні в натурі все одержане за цим правочином.
Визнано за ОСОБА_8 право власності на спірний жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку площею 2000 кв.м., що була відведена на підставі рішення Старостинської сільської ради народних депутатів № 8 від 13 лютого 1992 року, на якій розташований спірний жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1.
В задоволенні інших вимог – відмовлено.
В задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ставиться питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд в зв’язку з тим, що вона постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги перевіривши законність рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Частково задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_10, стягуючи на її користь1/2 частину отриманих ОСОБА_8 від ОСОБА_3 та ОСОБА_6 грошей в сумі 1 500 доларів США, що на той час було еквівалентно 7 500 гривень, суд виходив з того, що це був борг ОСОБА_3 за договором купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, розташованого вАДРЕСА_1, укладеного 27 березня 2001 року. Але позивач ОСОБА_10 в своїй позовній заяві не ставила питання стягнення боргу за договором купівлі – продажу від 27 березня 2001 року. Свої позовні вимоги ОСОБА_10 обґрунтувала договором позики від 27 березня 2001 року, який укладався між ОСОБА_3, ОСОБА_6 з одного боку, та ОСОБА_8. з іншого боку. Стягуючи вищенаведену суму як борг за договором купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого дому суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки такі вимоги позивачкою не ставились. Крім того, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2006 року було встановлено, що договір позики від 27 березня 2001 року був безгрошовим.
Враховуючі вищенаведене судова колегія вважає, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2009 року в частині стягнення з ОСОБА_8. ? частини отриманих ним від ОСОБА_3 та ОСОБА_6 грошей в сумі 1 500 доларів США, що на той час було еквівалентно 7 500 гривень, а саме З 750 гривень підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 відмовити у повному обсязі.
Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржників, які вважають, що справа розглянута з порушенням правил виключної підсудності, оскільки позов ОСОБА_8, предметом якого є нерухоме майно є зустрічним позовом відносно первісного позову ОСОБА_10, що цілком відповідає положенням пункту 2 ст.123 ЦПК України, згідно якого зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не підпадає під правила виключної підсудності, оскільки ОСОБА_10 заявила грошові вимоги та просила компенсувати моральну шкоду, але позов ОСОБА_10 взаємопов'язаний з позовом ОСОБА_8 і задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Відповідно до пункту 2 ст.113 ЦПК України зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суді за місцем розгляду первісного позову, тому розгляд справи у Малиновському районному суді м. Одеси за місцем проживання одного із відповідачів за первісним позовом, ОСОБА_8 цілком відповідає положенням пункту 1 ст.109, пункту 2 ст. 113 та ст.123 ЦПК України.
Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги в частині безпідставності задоволення вимог ОСОБА_8 щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 2000 кв. м. право власності та, що була відведена на підставі рішення Старостинської сільської Ради народних депутатів №8 від 13 лютого 1992 року, на якій розташований спірний жилий будинок, оскільки згідно ст. 116 ч.1 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Враховуючі вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2009 року в частині визнання права власності на земельну ділянку площею 2000 кв. м., що була відведена на підставі рішення Старостинської сільської Ради народних депутатів №8 від 13.02.1992 року, на якій розташований спірний жилий будинок підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 в цій частині відмовити у повному обсязі.
Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржників щодо незаконності та необґрунтованості визнання недійсним договору дарування ? (половини) жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладеного 15 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 з одного боку і ОСОБА_4 з іншого боку, посвідченого ОСОБА_14, приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №2661 а також визнання недійсним договору дарування ? (половини) жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладеного 19 квітня 2005 року між ОСОБА_3 з одного боку і ОСОБА_5 з іншого боку, посвідченого ОСОБА_15, приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №648 оскільки Роздільнянський районний суд Одеської області рішенням від 07 листопада 2005 року встановив, що відповідачі достовірно знали, що після настання 01 квітня 2005 року до них буде пред’явлений позов про стягнення сум боргу, про що свідчать ті факти, що саме у цей період відповідачі позбавляються від прав приватної власності на будинок. Так, 19 квітня 2005 року відповідачі дарують половину будинку матері ОСОБА_6 – ОСОБА_5, пів будинку вони подарували раніше своєму сину. Як встановив суд, на це не було ніяких підстав, крім як позбутися права власності, тому що відповідачі проживають в будинку до теперішнього часу, що відповідачі не заперечували.
Так, ст. 234 ч. 1 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Статтею 234 ч. 2 також встановлено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним. Таким чином, Малиновський районний суд м. Одеси в рішенні від 8 жовтня 2009 року правомірно визнав недійсними вищенаведені правочини.
Також рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 листопада 2005 року встановлено, що відповідачі перереєстрували права власників 18 липня 2005 року на наступний робочий день після накладання арешту, що підтверджує факт визнання ними боргу перед ОСОБА_8
Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника щодо повного розрахунку ОСОБА_3 за договором купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладеного 27 березня 2001 року, оскільки згідно змісту рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 листопада 2005 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2006 року з ОСОБА_6 були стягнуті гроші, які вона отримала за розпискою на 4000 доларів США, саме за цією розпискою було стягнуто 20 200 гривень відповідно до постанови Відділу державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції від 10 березня 2009 року тому доводи скаржника відносно того, що стягнута сума є боргом за договором купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, укладеного 27 березня 2001 року не відповідає дійсності.
Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржників відносно того, що відповідачі по справі купили будинок незакінчений будівництвом, а потім за свої кошти закінчили будівництво і здали будинок в експлуатацію.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2009 року правильно встановлено, що ОСОБА_3, який є покупцем згідно договору купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 27 березня 2001 року не розрахувався за будинок у повному обсязі, заборгованість за договором купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку склала 3500 доларів США, яку ОСОБА_3 до цього часу не сплатив продавцям за договором ОСОБА_8 та ОСОБА_10 Згідно пункту 4 договору купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 27 березня 2001 року право власності на жилий будинок виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення договору та здійснення покупцем розрахунків з продавцем у повному обсязі. Таким чином, право власності у покупця на будинок не виникло, оскільки він не розрахувався з продавцями у повному обсязі, що підтверджується рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 листопада 2005 року та рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2006 року.
Посилання ОСОБА_3, ОСОБА_6 на те, що ними були витрачені гроші на добудову будинку та на експертну оцінку згідно висновку №38-09 станом на 09 вересня 2009 року не мають правового значення по суті заявлених вимог, оскільки відповідачі не надали суду доказів того, що вони витрачали кошти або іншим чином добудовували будинок. Технічний паспорт не є доказом вищенаведених обставин, згідно умов договору купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 27 березня 2001 року ОСОБА_3 не став власником вищенаведеного будинку, власниками якого залишаються ОСОБА_8 та ОСОБА_10 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 потрібно було спочатку виконати вимоги закону та договору, про які зазначено вище і лише після цього починати будь – які дії щодо благоустрою спірного будинку.
Судова колегія не приймає також до уваги доводи скаржників, що ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом про розірвання договору купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 27 березня 2001 року з пропуском строку позовної давності, оскільки ОСОБА_8 дізнався про порушення свого права як продавця щодо розірвання договору купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 27 березня 2001 року у разі несплати покупцем вартості будинку у повному обсязі із рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 листопада 2005 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2006 року. Раніше ОСОБА_8 звертався до суду з позовом про стягнення боргу з договором позики від 27 березня 2009 року, який рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2006 року було визнано безгрошовим. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2006 року було встановлено, що борг у 3500 доларів США є боргом за договором купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 27 березня 2001 року.
ОСОБА_8 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси влітку 2008 року з позовом про розірвання договору купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 27 березня 2001 року, таким чином, строки позовної давності ОСОБА_8 порушені не були.
Відповідно до статті 232 Цивільного кодексу УРСР, якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків.
Враховуючі вищенаведене, судова колегія вважає, що договір купівлі – продажу спірного будинку, укладений 27 березня 2001 року підлягає розірванню, з поверненням сторін у первісний стан, шляхом повернення сторонами всього одержаного на виконання цього договору, а саме повернення у власність ОСОБА_3 вказаного будинку, а також повернення ОСОБА_8 ОСОБА_3 грошей у сумі 6 500 (шість тисяч п’ятсот) доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України складає 51805 гривень.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що привело до неправильного вирішення справи і є підставою для зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, –
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2009 року змінити.
Абзац другий викласти в наступній редакції:
„У задоволенні позовної заяви ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу та компенсацію моральної шкоди відмовити у повному обсязі”.
Абзац восьмий викласти в наступній редакції:
„Визнати за ОСОБА_8 та ОСОБА_10 право власності на жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається із жилих приміщень вказаних у техпаспорті у розділі план споруди, експлікація до плану дома перший поверх за літерою "А" №1 – коридор 26,6 кв.м., №2 – санвузол 3,10 кв.м., №3 – ванна 4,6 кв.м., №4 - котельна 5,2 кв.м., №5 – кухня 34,5 кв.м., №6 – житлова 32,2 кв.м., всього по першому поверху 106,20 кв.м., житлова 32,20, підсобна 74,00; тамбур 4,5 кв.м. Всього 110,7 кв.м., житлова 32,20 кв.м., підсобна 74,00 кв.м.; площа, яка не включена в загальну 4,50 кв.м. Другий поверх за літерою "А" №7 – коридор 31,20 кв.м., №8 – житлова 27,60 кв.м., №9 – житлова 26,90 кв.м., №10 – комора 2,40 кв.м., №11 – житлова 18,6 кв.м., всього по другому поверху 106,70 кв.м., житлова 73,10 кв.м.; підсобна 33,60 кв.м. Всього по літері "А" 217,40 кв.м., житлова – 105,30 кв.м., підсобна – 107,6 кв.м., площа, яка не включена в загальну 4,50 кв.м. За літерою "Б" - сарай 61,10 кв.м., за літерою "В" - погреб 28,60 кв. м., за літерою "Г" - гараж 32,70 кв.м”.
Абзац дев’ятий викласти в наступній редакції:
„ У задоволенні позовної заяви ОСОБА_8 про визнання права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1/38, -відмовити”.
Доповнити резолютивну частину рішення двома абзацами наступного змісту:
„Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 51805 грн., отриманих за договором купівлі – продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1”.
Стягнути з ОСОБА_8 судовий збір на користь держави у розмірі 1649 гривень”.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов
Ю.М. Градовський
І.А. Артеменко