АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«10» грудня 2009р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Каранфілової В.М., Фальчука В.П.,
при секретарі – Басовій Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеса від 23 вересня 2009р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності на частину квартири та встановлення порядку користування, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу №99.01-739 від 26 січня 1999 року квартири АДРЕСА_1. Корольова в м.Одеса, визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеної квартири та визначити порядок користування.
У подальшому позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати частково недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу, визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири та визначити порядок користування нею, виділивши йому у користування жилі кімнати площею 13,2кв.м. та площею 14,0кв.м., залишивши підсобні приміщення в загальному користуванні.
При цьому ОСОБА_1 посилався на те, що з 1998 року по 2006 рік він перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4, яка 26 січня 1999 року на своє ім'я та на ім'я своїх (на той час неповнолітніх) дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, - придбала квартиру АДРЕСА_1. Корольова в м.Одеса. Зазначена квартира є спільно сумісною власністю подружжя, однак він не вказаний в договорі купівлі-продажу квартири як покупець по тій причині, що на день укладення договору знаходився в рейсі як моряк закордонного плавання. На даний час він не має де проживати, а тому вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідачі з позовними вимогами не погодились, надали до суду заперечення проти позову, а також надали до суду заяву про застосування судом строків позовної давності до позовної вимоги позивача стосовно договору купівлі-продажу квартири, посилаючись на вимоги ст.ст.256,257 ЦК України в редакції 2003р.
Представник відповідачки ОСОБА_4 також просив застосувати строки позовної давності, зазначивши, що відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору, являється підставою для відмови в позові.
Рішенням Київського районного суду м.Одеса від 23 вересня 2009р. у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що з 1998 року по 2006 рік ОСОБА_1 і ОСОБА_4 знаходилися у зареєстрованому шлюбі.
26 січня 1999р. ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4, яка діяла від себе особисто та від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, купили квартиру АДРЕСА_1. Корольова в м.Одеса, що підтверджується договором купівлі-продажу від 26 січня 1999 року, зареєстрованого на Одеській спеціалізованій біржі нерухомості.
Відмовляючи в задоволенні вимог позивачу щодо договору купівлі-продажу спірної квартири, суд першої інстанції застосував строки позовної давності, так як ОСОБА_1 з 2001 року знав, що він не є власником вищезазначеної квартири, а в суд звернувся лише 02.11.2006р.
При цьому керувався вимогами ст.ст.256, 257, 261, 267, 268 ЦК України в редакції 2003р.
Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання права власності та встановлення порядку користування, суд порахував, що вони випливають з вимог про визнання договору недійсним.
Між тим, з такими висновками суду колегія погодитись не може.
Розглядаючи спір по суті і застосовуючи норми ЦК України в редакції 2003р. , які регулюють строки позовної давності, суд не врахував, що оскаржується договір укладений в січні 1999р. і вказані норми в даному випадку не застосовуються.
Крім того, суд також не врахував того, що правила щодо позовної давності застосовуються лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права, а у випадку відсутності такого права, в позові повинно бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв’язку з необґрунтованістю самих вимог.
Колегія вважає, що в цій частині позову слід відмовити по суті заявлених вимог, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.128 та ст.227 ЦК України в редакції 1963р., які діяли на час укладення договору, право власності на будинок (квартиру) виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.
Із матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний договір був заключений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яка діяла від себе особисто та від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, на товарній біржі в порушення ч.1 ст.47 ЦК України в редакції 1963р. (а.с.25-26).
У встановленому законом порядку (згідно ч.2 ст.47 ЦК України в редакції 1963р.) цей договір дійсним не визнавався. Сторони угоди його визнають, а ОСОБА_1 спочатку звернувся до суду з вимогами про визнання угоди дійсною, однак в подальшому позовні вимоги змінив відповідно до ст.31 і ч.2 ст.173 ЦПК України та просив визнати його частково недійсним, що в даному випадку непотрібно, оскільки не дотримання нотаріальної форми тягне за собою недійсність вказаної угоди в цілому (а.с.4-7, 22-23, 71-73).
З урахуванням викладеного, колегія приходить до висновку про те, що право власності у ОСОБА_4 та її дітей на спірну квартиру не виникло.
В зв’язку з вказаним, вимоги ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу і визнання за ним право власності на 1\2 частину квартири, є необґрунтованими і в позові слід відмовити.
Вимоги про встановлення порядку користування спірною квартирою випливають з вимог про визнання договору частково недійсним та визнання права власності на житло, тому в їх задоволенні також слід відмовити.
Оскільки судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини справи, що мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові на підставі п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Одеса від 23 вересня 2009р. скасувати.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня його проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
В.П.Фальчук
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька