Справа № 22ц-3041                                        Головуючий 1 інстанції –Скляров В.В.

Категорія   - 27                                                           Доповідач –Бабенко П.М.

        УХВАЛА

                 іменем     України                                            

27 травня   2010   року   Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого – Голубинського А.М.,

суддів: Бабенка П.М., Прокопчук Л.М.,

при секретарі-  Опря  Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку  апеляційну скаргу   ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду  Донецької області від 22 грудня 2009 року по цивільній справі за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики,

                                          В С Т А Н О В И В :

Рішенням Краматорського міського  суду Донецької області від 22 грудня 2009 року частково задоволено позов ОСОБА_2, стягнуто  з ОСОБА_1 на його користь  борг за договором позики в сумі  31 880 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовлено.

  В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1  просить вказане рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2., стягнувши з нього та відповідачки ОСОБА_3  на користь позивача по 15940 грн., посилаючись на те, що це рішення не відповідає  вимогам матеріального та процесуального права.

Зазначив, що  висновки суду не відповідають  обставинам справи.

Суд не надав належної оцінки  розписці, в якій вказана мета  позики,  а саме, що  він позичив гроші на поліпшення житлових умов, а висновок суду  про недоведеність  його доводів, що він  суму позики витратив саме на придбання квартири для проживання з ОСОБА_3 є припущенням  і не ґрунтується на матеріалах справи.

При цьому суд не врахував, що за рішенням  апеляційного суду  по іншій справі визнано за ним та ОСОБА_3 право на1\2 частину  придбаної квартири за кожним, а тому і ОСОБА_3  повинна  нести відповідальність за договором позики в рівних частках.

В  судове засідання сторони не з’явилися, повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,  дослідивши  матеріали справи, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Судом встановлено, що  відповідач ОСОБА_1 22 лютого 2003 року уклав з позивачем ОСОБА_2 договір позики, згідно якому  позивач  передав відповідачу гроші в сумі 4 000 доларів США, які  відповідач зобов’язався повернути в строк  до 23 лютого 2007 року, але у встановлений строк   не повернув.

Відповідно до договору купівлі-продажу від  01.07.2003 року в період шлюбу  на ім’я ОСОБА_3  відповідачів придбана двокімнатна квартираАДРЕСА_1, яка за рішенням Апеляційного суду Донецької області від  8 лютого 2007 року визнана  спільною сумісною власністю  відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3, оскільки встановлено, що квартира придбана за спільні кошти  відповідачів   та визнано  право кожного з них на 1\2 частку цієї квартири ( а.с. 17-18).

Цим же рішенням апеляційного суду, яке набрало законної сили, встановлено , що  ОСОБА_1 не довів доказами, що  позичені ним гроші у позивача  він витратив на придбання вказаної квартири, та  що відповідачці  було відомо про  укладання договору позики.

Ухвалюючи рішення про стягнення повної суми боргу  саме з ОСОБА_1, суд  першої інстанції виходив з вказаних обставин та вимог ст.1046 ЦК України, якою передбачено, що    за договором позики  позичальник  зобов’язаний     позикодавцю  таку ж суму грошових коштів ( суму позики) ,а також   обгрунтовано послався  на  ч.4 ст.61 ЦПК України , якою передбачено, що  обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені  ці обставини..

    Розглядаючи позов, суд першої інстанції всебічно, повно і об’єктивно дослідив  надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку та дійшов правильного висновку про   те, що  відповідальність за договором позики повинен  нести   лише  відповідач ОСОБА_1.

    Відповідач ОСОБА_1 не довів доказами  ту обставину  отримавши  грошові кошти за договором позики він   діяв в інтересах  своєї сім’ї.

З матеріалів справи убачається, що позивач, ставлячи  питання про стягнення суми боргу у гривнях еквівалентній 4000 доларів США помилково вважав, що відповідальність за договором позики повинні нести обидва відповідачі у рівних частках на підставі ст.31 КпШС  Української РСР, яка була чинною на час виниклих правовідносин.

    За вказаних вище обставин не можна вважати, що стягнувши суму боргу за договором позики лише з одного відповідача, суд вийшов за межі позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги  не можна прийняти до уваги, оскільки  питання про  мету отримання грошей за договором позики, коштів, які були витрачені на придбання квартири, були предметом іншого  судового розгляду , за яким ухвалено рішення суду, яке набрало законної сили.            

             Таким чином доводи  позивача, викладені у  апеляційній скарзі, не впливають на висновки суду, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм  матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно із  ч.1  ст.. 308 ЦПК України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.

      За таких підстав апеляційну скаргу  слід відхилити, а рішення суду  залишити  без змін .

Керуючись ст.ст. 303, 307, ч.1 ст.308 , 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

                УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  відхилити.

Рішення  Краматорського міського суду Донецької області від 22 грудня 2009 року   залишити без змін

Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання нею  законної сили.

        Головуючий:

        Судді   :