УХВАЛА

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 260/1188/19

адміністративне провадження № К/9901/15669/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі №260/1188/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

30 квітня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Касаційна скарга скаржником була подана з підстав, викладених у п.1 ч.4 статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Також, касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить вказівку скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та посилання на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Скаржником вказано в касаційній скарзі, що судами при постановленні судових рішень допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також судами не враховано позицію Верховного Суду у справах №520/9937/18, №807/1223/17, №260/1118/18, №440/1220/19, №824/1349/19-а.

Скаржник, зазначивши про неврахування судами висновків Верховного Суду не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої було зроблено висновок Верховним Судом у справах №520/9937/18, №807/1223/17, №260/1118/18, №440/1220/19, №824/1349/19-а, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише вказівку позивача на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та посилання на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а саме, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак це не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України.

Водночас, інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та неповного з`ясування обставин справи судами, що виключає можливість їхнього перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, межі якого визначені статтею 341 КАС України.

Таким чином, доводи скаржника про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, повинні бути викладені у взаємозв`язку із підставами для оскарження судових рішень в касаційному порядку, передбаченими частиною четвертої статті 328 КАС України.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі №260/1188/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич