Справа № 2-366/10

                                                      Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  м. Ковель                                                                                                            29 квітня 2010 року  

Ковельський міськрайонний суд Волинської області

під головуванням судді                     Шаруновича В.В.

за участю секретаря                           Спасюк К.В.

позивача                                             ОСОБА_1

                                                             ОСОБА_2

 представника позивача                    ОСОБА_3

 представника відповідача                Голошви В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ковель справу за цивільним  позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2                        до  Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Волинської обласної дирекції, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог – відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції в особі державного виконавця Васковець Сергія Івановича, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання споживчого кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и в:

           ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись з позовом до Публічного акціонерного товариства   „Райффайзен Банк Аваль” в особі Волинської обласної дирекції (надалі ПАТ „Райффайзен Банк Аваль”), треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог – відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції в особі державного виконавця Васковець Сергія Івановича (надалі - відділ ДВС Ковельського МРУЮ), приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (надалі - приватний нотаріус ОСОБА_6), яким просять визнати недійсними споживчий кредитний договір  № 014/11-01/7020 від 19.07.2005 р.,                            договір застави автомобіля марки „ Міцубісі Грандіс”,  договір поруки від 19.07.2005 р. між ОСОБА_2 та відповідачем, зупинити виконавчі провадження № 16448614, № 16448630 відділу ДВС Ковельського МРУЮ по виконанню спірного договору та дії відповідача щодо примусового вилучення майна (спірного автомобіля) по даному договору.                  

    В обґрунтування позову позивачі посилаються на укладення спірного договору про надання кредиту в іноземній валюті, що протирічить діючому законодавству України, а саме ст. ст. 42, 99 Конституції України, ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст. ст. 1, 15 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, ст. ст. 27, 31, 151, 152 Цивільного процесуального кодексу України та зазначили, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено вищезазначений спірний договір-споживчий кредит з цільовим призначенням для споживчих цілей – купівлі автомобіля і п. 4.1 договору банк зобов’язується відкрити Позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 та надати Позичальнику кредитні кошти в розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    В забезпечення виконання зобов’язання є застава автомобіля „Міцубісі Грандіс”, який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, відповідно до договору застави посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 Банком позичальнику було видано кошти в гривнях – 145159,37 грн., що на дату видачі було еквівалентно 24000,00 євро, що по курсу валюти становило – 6,048, і за ці кошти позичальник придбав вищезазначений автомобіль, шляхом перерахування банком суми в гривнях на рахунок торгівельної організації. Зі сторони позичальника виконано всі умови договору та в подальшому своєчасно та в повному обсязі проводилась сплата чергових погашень по кредиту та відсоткам, що підтверджується квитанціями і всього сплачено коштів в валюті євро – 21597,39 євро.

    Зазначив також, що у частині 1 „Предмет договору” вказано, що банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості кредитні ресурси в сумі 24 тис. євро з оплатою по ставці 13 відсотків річних на строк до 18.07.2010 р. і чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання, а отже законом не передбачено можливості використання іноземної валюти, або виконання зобов’язання в іноземній валюті між резидентами, що є порушенням законодавства і порушують права позичальника по договору. Таким чином, використання відповідачем валюти євро вважає внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, в розумінні ЗУ „Про захист прав споживачів”.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що кредит брав у євро, про що підписав відповідно спірний договір, однак, в цьому ж банку ці кошти були переведені в гривні та перераховані банком торгівельній організації за придбання спірного автомобіля, який і знаходиться в заставі, в банку пропонували і іншу валюту, але рекомендували в евро, підписував договір добровільно без примусу, але якби було відомо, що курс збільшиться то не брав би в євро, позов підтримав і просить його задоволити.  

    Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, просить його задовольнити та пояснила, що вони з чоловіком, позивачем по справі, заробляють гроші в гривнях, їх доходи з моменту взяття ними кредиту не збільшились і при збільшенні відсоткової ставки кредиту їм нереально повернути такі кошти, їм відповідач пропонував платити лише відсотки (реструктуризувати суму боргу), але вони не погодились і такого договору  не укладали.

    Представник позивача ОСОБА_3 позов свого довірителя підтримала, просить його задовольнити та пояснила суду, що в спірному договорі відсутня вказівка про можливість зміни курсу євро до гривні та відсутня відповідальність банку.

    Представник відповідача позову не визнав та пояснив суду, що кредит банк має право надавати в любій валюті, на що у банку є відповідні дозволи, ліцензії, позивач ОСОБА_1 брав кредит в євро, а не в гривневому еквіваленті, оскільки відсоткові ставки були менші за гривневі і вигідно було брати в євро, позивач був ознайомлений з умовами кредиту, в тому числі підписував графік погашення заборгованості, а отже не міг не знати про умови позики, отже у позивача був свідомий вибір в якій валюті брати кредит, просить відмовити в позові.

    Треті особи - відділ ДВС Ковельського МРУЮ, приватний нотаріус ОСОБА_6 в судове засідання не з’явились, однак, подали суду зави про слухання справи у їх відсутності, будь-яких заперечень суду не подали, відділ ДВС Ковельського МРУЮ при вирішенні справи покладається на розсуд суду, інші клопотання ними не заявлялись, тому суд  вважає за можливе розглянути справу без їх участі, за наявними в ній доказами.

    Суд, заслухавши пояснення позивачів, представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи встановив, що 19.07.2005 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем - ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” був укладений кредитний договір № 014/11-01/7020, відповідно до якого банк прийняв на себе обов’язок надати кредит, а позивач ОСОБА_1 зобов’язався його повернути до 18.07.2010 р. та сплатити відсотки за користування кредитом на умовах договору.

    В силу ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    Банк на виконання умов договору видав, а позивач ОСОБА_1 прийняв грошові кошти, сплачував відсотки, але до настання строку повного повернення кредиту вважає, що укладений договір є недійсним, пред’явив разом з дружиною позов, який не підлягає до задоволення з наступних підстав.

    Згідно ст. 1046 ЦК України кредитний договір за своєю правовою природою є договором позики, згідно з яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

    Відповідно до ст. 1054 вказаного кодексу, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Згідно зі ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

    Пунк 2 ст. 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, тому п.1.1 оспорюваного кредитного договору встановлено, що предметом договору є надання кредиту в сумі 24000,00 євро. Таким чином, сторони визначили, що кредит надається в іноземній валюті, яка може використовуватись в Україні у випадках і в порядку встановленому законом.

    Статті 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на вказаних умовах та на власний ризик, як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується, вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

    Статтею 2 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

    Відповідач надав копію ліцензії Національного банку України за № 10 від 20.04.2001 р. з додатком до ліцензії за № 10 від 20.04.2001 р. та банківського дозволу за № 106 від 13.04.2004 р. де зазначено про наявність ліцензії Національного банку України №10 від 03.12.2001 р., дозволу Національного банку України № 10-5, банківської ліцензії № 10 з відповідними додатками до дозволу від 17.11.2009 р., якими йому надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто, здійснювати кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії.

    Отже, з вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

    В силу ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими пов’язується визнання договору недійсним.

    Відповідно до ч. 2 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

    Посилання позивача на індивідуальну ліцензію банку для надання кредиту в іноземній валюті, не приймаються судом, оскільки підпунктом «в» пункту 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»  передбачена наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

    Зважаючи на вищенаведене суд приходить до висновку про необхідність скасування забезпечення позову обраного ухвалою Ковельського міськрайонного суду 03.02.2010 р.

Керуючись ст. ст.10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218, 224 ЦПК України, ст. .ст. 23, 526, 612, 625, 629,1060 ЦК України, ст. ст. 2, 55, 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, суд,

В И Р І Ш И В:

 В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до  Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Волинської обласної дирекції, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог – відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції в особі державного виконавця Васковець Сергія Івановича, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання споживчого кредитного договору, договору застави автомобіля марки „ Міцубісі Грандіс”,  договору поруки від 19.07.2005 р. між ОСОБА_2 та відповідачем недійсним, зупинити виконавчі провадження № 16448614, № 16448630 відділу ДВС Ковельського МРУЮ по виконанню спірного договору та дії відповідача щодо примусового вилучення майна ( спірного автомобіля) по даному договору  відмовити повністю.

 Скасувати забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підстві постанови про арешт майна боржника № 637174 від 03.12.2009 р., щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1392, виданого Ковельським міськрайонним судом 23.11.2009 р. визначеного ухвалою Ковельського міськрайонного суду 03.02.2010 р.

      Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви - протягом строку, встановленого для подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

ГОЛОВУЮЧИЙ :                                                                                          В.В.ШАРУНОВИЧ