Справа № 2-623/2010

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    07 червня 2010 року                                                                                               м. Запоріжжя

Заводський  районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді:                              Яцуна О.С.

при секретарі:                                      Єговітіної І.Ю.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення  

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням  -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 у лютому 2010 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3   про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення . В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що позивачу належить на праві власності 47/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане управлінням житлового господарства Запорізької міської ради. В зазначеній квартирі житлового будинку ніхто не зареєстрований. Восени 2007 року позивач надала згоду як власник житла на проживання в її частині будинку відповідачам по справі. За усною домовленістю дозволила відповідачам проживати без реєстрації до жовтня 2009 року та на першу вимогу звільнити житлове приміщення. Умовою проживання була оплата відповідачами комунальних послуг за квартиру. По закінченню строку проживання, відповідачі відмовилися виїжджати із будинку. На неодноразові вимоги позивача виселитися, відповідачі не звертають уваги, а навпаки продовжують проживати, що стало результатом звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом.

В ході судового розгляду ОСОБА_2 пред’явила до ОСОБА_1 зустрічний позов про визнання права користування житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 є її донькою, у спірній квартирі ОСОБА_2 проживає із червня 2001 року. В квартиру вона вселилася на правах члена сімї, ОСОБА_1 надала згоду на її проживання у спірній квартирі та пообіцяла в подальшому зареєструвати її в цій квартирі. З часу вселення в квартиру ОСОБА_2 постійно користується даним житловим приміщенням як член сімї, сплачує комунальні платежі за квартиру, підтримує квартиру у належному стані, робить поточний ремонт. У ОСОБА_2 немає іншого житла та вона ніде не зареєстрована, тому просить суд визнати за нею право користування цим житловим приміщенням.

    Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свій позов підтримала  у повному обсязі, заперечувала щодо задоволення зустрічних позовних вимог, зазначивши що ОСОБА_2 своєю матір’ю не вважає, оскільки з нею взагалі не підтримує родинних зв’язків.    

    Відповідач за первісним позовом  ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та пояснила, що проживає у спірній адресі з часу заселення з 2001 року, яким постійно користується. Іншого житла вона не має. Жодних перешкод у користуванні майном своєї доньки вона не чинить, оскільки та взагалі у спірному будинку не з’являється. Вимоги за первісним позовом не визнає.

    Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначив, що не визнає позовні вимоги, оскільки у спірній будівлі проживає не систематично, зареєстрований він за адресою: АДРЕСА_2. У спірному будинку надає допомогу у побуті ОСОБА_2 Зазначив, що з 2001 року він разом із ОСОБА_2 та її доньками проживав у спірному будинку однією сім’єю.

    Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи і оцінюючи надані докази, приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 повністю знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, тому підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 є рідною матір’ю  ОСОБА_1, між якими склалися неприязні відносини.

Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11537522 від 14.08.2006 року вбачається, що власником 47/100 часток будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1.

Із пояснень у судовому засіданні відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 встановлено, що спірна квартира була придбана на спільні сімейні кошти за рахунок продажу іншої квартири. У цій квартирі ОСОБА_2 проживала із 2001 року разом із своїми доньками із дозволу колишнього власника квартири із метою подальшого придбання даного житлового приміщення. У 2006 році після приватизації колишнім власником спірної квартири, був укладений договір купівлі-продажу між колишнім власником квартири та її донькою ОСОБА_1 Квартира була придбана за спільні кошти, але право власності було оформлено тільки на доньку, однак в подальшому ОСОБА_1 пообіцяла матері та сестрі  ОСОБА_6 зареєструвати їх у спірній квартирі. Своїх обіцянок ОСОБА_1 не виконала, а навпаки хоче виселити мати із цього житлового приміщення, але іншого житла  у неї немає.

Відповідно до ст.ст.391, 386 ЦК України право власності захищається від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У судовому засіданні із пояснень сторін було встановлено, що в спірній квартирі ніхто не зареєстрований  

Позивач не проживає у своїй власній квартирі і у судовому засіданні не навела доказів, які саме перешкоди чинить її мати, у зв'язку з якими вона не може користуватися своєю власністю.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.33 Конституції України кожному гарантується вільний вибір місця проживання і це не пов'язується з наявністю прописки.

Наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно  до  ст.156  ЖК  України   член   сім'ї  власника  житлового  будинку, які проживають  разом з ним  в належному  житловому будинку,  користуються  жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої домовленості.

До членів сім'ї власника   належать особи, які вказані в ч.2 ст.64 ЖК України, а саме: другий з подружжя, їх діти та батьки.

У судовому засіданні було встановлено, що відповідач вселилася і почала проживати в спірній квартирі як мати позивачки по справі. Вона не позбавлена батьківських прав відносно своєї доньки і тому на законних підставах користується спірною житловою площею.

Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У судовому засіданні не знайшли своїх доказів ті обставини, що відповідач порушувала, оспорювала, чи не визнавала права власності доньки на спірну квартиру.

З огляду на ст.156 ЖК України, ст.48 Закону України "Про власність" право членів сім'ї власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власника і  тільки з припиненням для власника права власності на жиле приміщення втрачають право користування цим приміщенням.

У судовому засіданні було встановлено, що власник спірної квартири АДРЕСА_1 не змінився, ним залишився позивач по справі. Тому, відповідач, який не має своєї сім'ї, є член сім'ї ОСОБА_1 і тому відповідачка по справі ОСОБА_2 має право на користування житловою площею в спірній квартирі.

Відповідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п.9 постанови № 2 (від 12.04.1985 р. із змінами) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України Житлового кодексу України" судом було з'ясовано і встановлено, що відповідач вселилася в спірну квартиру з додержанням порядку вселення, тобто як член сім'ї  власника житла, крім цього ця квартира є місцем її постійного проживання, оскільки позивач не надав суду жодного доказу того, що відповідач має інше житло.

Таким чином, позов ОСОБА_1 в частині виселення із спірного житлового приміщення ОСОБА_2 не знайшов своє підтвердження та обґрунтування у судовому засіданні і тому задоволенню не підлягає. Щодо іншої частини позовних вимог в частині виселення ОСОБА_3 із спірної квартири, то ці вимоги підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_3 не є членом сім'ї ОСОБА_1, а згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у  здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 33 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 386, 391 ЦК України, ст. 9, 64, 65, 156 ЖК України, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України (від 12.04.1985 р. із змінами) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України Житлового кодексу України",  ст. 48 Закону України «Про власність», ст.ст. 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -  

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні власністю, яка належить ОСОБА_1 , шляхом  виселення ОСОБА_3 із будинку за адресою АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_2 – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Заводський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

                          Суддя                                      О.С. Яцун