Справа №2-а-371/2010р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2010 року в місті Горлівка Донецької області
Калінінський районний суд міста Горлівка Донецької області у складі:
головуючого судді Дундар І.О.
при серкретарі ОСОБА_1
за участю представника відповідача Губаревої О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Горлівка адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівка про зобов”язання призначити щомісячну страхову виплату та одноразову страхову виплату в зв”язку з втратою працездатності, -
ВСТАНОВИВ:
17 лютого 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом, вказавши, що має статус громадянина постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом 2 групи, отримує пенсію. Але має право також на інші пільги, передбачені законодавством. 1 грудня 2000 року його визнано інвалідом 2 групи та встановлено 80% втрати працездатності. 5 січня 2010 року він звернувся до відповідача з приводу призначення йому одноразової допомоги і щомісячних страхових виплат в зв”язку з втратою працездатності. В призначенні виплат йому було відмовлено. Просив суд визнати такі дії відповідача неправомірними, зобов'язати його призначити йому одноразову страхову допомогу та щомісячні страхові виплати.
В судове засідання позивач не з»явився, надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі.
Представник відповідача Губарева О.А. позовні вимоги не визнала. Суду пояснила, що Фонд соціального страхування здійснює страхові виплати у разі пошкодження здоров»я громадянину під час виконання ним трудових обов»язків. Дія їх Закону поширюється на осіб, які працюють на підприємствах незалежно від форм власності. Позивачу встановлена втрата працездатності внаслідок аварії, його захворювання пов»язане з виконанням військової служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Але порядок соціального захисту таких осіб передбачений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов»язаних з дією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Просила в задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні обставини.
На підставі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
26 березня 1991 року відносно позивача складено акт №7 про нещасний випадок на виробництві (арк.спр.8-9), згідно якого позивач працював на Новогорлівському машзаводі і був направлений Калінінським райвійськоматом м.Горлівки для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС, тобто з позивачем стався нещасний випадок.
ОСОБА_3 має статус особи яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та визнаний у встановленому порядку інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, довідкою МСЕК № 051343 та №297468 (арк.спр.6-7), з 1 грудня 2000 року встановлено 80% втрати працездатності. Інвалідність позивача пов’язана з виконанням обов’язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Як виходить з довідки (арк.спр.26) позивач отримує Управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Горлівка пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи інвалідам 2 групи та в Калінінському управлінні праці та соціального захисту населення у 2009 році отримав щомісячну грошову компенсацію вартості продуктів харчування та допомогу на оздоровлення (арк.спр.24).
5 січня 2010 року позивач звернувся із заявою до відповідача з приводу призначення йому одноразової допомоги та щомісячної страхової суми, які компенсують 80% втраченого заробітку (арк.спр.3).
Листом № 06/01-36 від 12 січня 2010 року ОСОБА_3 було відмовлено в задоволенні його заяви (арк.спр.4).
На підставі ст.9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Як виходить зі ст.14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Відповідно до ст.2 - дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
Як виходить з довідок (арк.спр.7) захворювання позивача пов»язане з виконанням військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, втрата працездатності встановлено з цього ж приводу.
З огляду на наведене суд визнає, що захворювання, яке отримав позивач під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не пов»язано з виконанням ним трудових обов»язків, а також з фізичним чи психічним впливом небезпечних або шкідливих умов праці на підприємстві Новогорлівський машзавод.
Відповідно до преамбули Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Фінансування витрат, пов»язаних з реалізацією даного Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету (ст.63).
Згідно ст.48 даного Закону одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Виходячи зі ст.50 Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи інформацію, яка міститься в довідках Калінінського УПСЗН та УПФУ в Калінінському районі м.Горлівки (арк.спр.24, 26), суд вважає, що конституційні права позивача, що є особою, постраждалою внаслідок Чрнобильської катастрофи, на охорону його життя та здоров»я повністю забезпечуються реалізацією Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того на підставі ч.2 п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України N 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди дія Закону N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не поширюється на військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і деякі інші категорії осіб, порядок та умови страхування яких установлено спеціальним законодавством.
Таким чином, суд визнає, що відсутні правові підстави для призначення позивачу одноразової допомоги та щомісячних виплат, виходячи з 80% втрати працездатності і в задоволенні позовних вимог належить відмовити.
На підставі Закону України "Про охорону праці», Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності", керуючись ст..ст.8, 71, 158-163 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівка про зобов”язання призначити щомісячну страхову виплату та одноразову страхову виплату в зв”язку з втратою працездатності відмовити.
На постанову може бути подана заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга до Донецького апеляційного адміністративного суду через Калінінський районний суд м.Горлівка протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання в повному обсязі.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя