19.05.2021 Справа № 756/3934/18

Справа пр. № 2/756/188/21

ун. № 756/3934/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участю секретарів судового засідання - Лісовенка О.О.,

Чепур Н.К.,

Ващенко М.О.,

Колесник А.В.,

Шлапака Р.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1", ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашковець Олена Василівна, про визнання договору інвестування будівництва житлового будинку удаваним, визнання інвестором за договором інвестування будівництва житлового будинку, визнання недійсним договору дарування квартири, визнання права власності на квартиру, -

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1" (далі - ПрАТ "Трест Київміськбуд-1"), ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашковець О.В., про визнання договору інвестування будівництва житлового будинку удаваним, визнання інвестором за договором інвестування будівництва житлового будинку, визнання недійсним договору дарування квартири, визнання права власності на квартиру.

Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва Васалатія К.А. від 23 квітня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі № 756/3934/18 за позовом ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2019 року цивільну справу № 756/3934/18 за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд судді Андрейчуку Т.В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що влітку 2002 року ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_3 , вони періодично зустрічались, коли позивач приїжджала до м. Києва навідати матір. На прохання ОСОБА_1 відповідач почав проживати у її матері у м. Києві, покликаючись на фінансові труднощі та обіцяючи, що невдовзі винайме житло для проживання. Після придбання позивачем квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 переїхав мешкати туди.

Як стверджувала позивач, у відповідача виник намір заволодіти майном ОСОБА_1 , для чого він організував податкові перевірки підприємства, учасником яких вона була, та переконував її, що для збереження майна право власності на нього потрібно зареєструвати за ОСОБА_3 .

У зв`язку з цим ОСОБА_1 змушена була, купуючи квартиру АДРЕСА_2 за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119, оформити цей договір на ОСОБА_3 . Згаданий правочин від імені ОСОБА_3 підписав його повірений ОСОБА_5 , який є племінником ОСОБА_1 .

Кошти за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 сплатила у повному обсязі ОСОБА_1 .

З цих підстав позивач стверджувала, що договір інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 є удаваним правочином в частині інвестора, вчиненим з метою приховати інший правочин, а тому відповідно до положень ст. 235 ЦК України він є нікчемним в частині інвестора ОСОБА_3 .

Позивач також зазначила, що 29 квітня 2008 року відповідач ОСОБА_3 подарував квартиру АДРЕСА_2 своїй доньці ОСОБА_4 .

Оскільки договір інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 є нікчемним в частині інвестора, договір дарування від 29 квітня 2008 року є недійсним.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визнати договір інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 удаваним в частині зазначення інвестором ОСОБА_3 ; визнати інвестором за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір дарування квартири 29 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач стверджував, що у 2003 році він вирішив придбати квартиру для своєї доньки ОСОБА_4 . Для цього 29 вересня 2003 року він уклав з закритим акціонерним товариством "Трест Київміськбуд-1" (далі - ЗАТ "Трест Київміськбуд-1") договір інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119.

ОСОБА_3 вказав, що він належним чином виконав умовами згаданого договору та набув у власність квартиру АДРЕСА_2 , а 29 квітня 2008 року подарував її ОСОБА_4 .

Відповідач зазначав, що доводи ОСОБА_1 щодо того, що саме вона виконувала забов`язання інвестора за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Також відповідач ОСОБА_3 вказував на пропуск ОСОБА_1 позовної давності.

Відповідач ОСОБА_4 подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач стверджувала, що її мати ОСОБА_6 передала ОСОБА_3 50000,00 доларів США для придбання ОСОБА_7 квартири у м. Києві. Ці кошти ОСОБА_3 сплатив на виконання договору інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119, який він уклав з ЗАТ "Трест Київміськбуд-1".

Отже, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Відповідач ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до суду не подало.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашковець О.В. пояснення щодо позову ОСОБА_1 чи відзивів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до суду не подала.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позову заперечували з підстав, зазначених у їхніх відзивах на позовну заяву ОСОБА_1 .

Представник відповідача ПАТ "Трест Київміськбуд-1" у судове засідання не з`явився, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомив, заяву про розгляд справи за відсутності свого представника суд не подав.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши вступні слова позивача та її представника, відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, матеріали цивільної справи № 1304/506/2012, суд дійшов такого висновку.

29 вересня 2003 року між ЗАТ "Трест Київміськбуд-1", правонаступником якого є ПАТ "Трест Київміськбуд-1" (забудовник), та ОСОБА_3 (інвестор), від імені якого діяв за довіреністю ОСОБА_5 , укладено договір інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119, за умовами якого забудовник зобов`язався своїми силами і засобами за рахунок залучених від інвестора коштів, збудувати і передати інвестору обумовлене житло (об`єкт інвестування), а інвестор взяв на себе обов`язок забезпечити відповідне фінансування та прийняти його у свою власність для особистого проживання на умовах цього договору. Об`єктом інвестування є трикімнатна квартира АДРЕСА_3 . Запланований термін здачі будинку в експлуатацію IV квартал 2004 року, вартість 1 кв. м квартири - 3400,00 грн. Графік сплати коштів інвестором визначений у п. 3.2 договору (т. 1, а. с. 137).

У додатковій угоді від 27 квітня 2004 року № 1 сторони погодили збільшення вартості 1 кв. м об`єкта інвестування до 4100,00 грн (т. 1, а. с. 138).

16 червня 2004 року ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" та ОСОБА_3 змінили графік сплати коштів інвестором за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119, про що сторони уклади додаткову угоду № 2 (т. 1, а. с. 139).

Додатковою угодою від 23 лютого 2005 року № 3 ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" та ОСОБА_3 сторони уточнили, що об`єктом інвестування є квартира АДРЕСА_2 , а остаточна сума інвестицій в будівництво цієї квартири становить 353608,00 грн (т. 1, а. с. 140).

ОСОБА_3 у повному обсязі виконав зобов`язання за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119, сплативши забудовнику обумовлену вартість об`єкта інвестування, що підтверджується касовими документами (т. 1, а. с. 141-146) та довідками від 11 листопада 2004 року № 1589, від 03 березня 2005 року № 380, виданими ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" (т. 1, а. с. 149, 150).

За актом від 23 липня 2005 року ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" передало ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 148), а 26 квітня 2005 року він отримав свідоцтво про право власності на вказаний об`єкт нерухомості (т. 1, а. с. 151).

29 квітня 2008 року ОСОБА_3 подарував квартиру АДРЕСА_2 своїй доньці ОСОБА_4 , про що між ними було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашковець О.В., зареєстрований в реєстрі за № 1700 (т. 1, а. с. 152).

ОСОБА_1 стверджувала, що інвестором за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 є вона, саме нею виконано зобов`язання інвестора за цим правочином. З цих підстав позивач вважала удаваним договір інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 в частині особи інвестора.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання згаданого правочину удаваним, суд виходить з такого.

У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Інвестиційний договір на будівництво житла - це двостороння угода між особою, яка володіє правами на об`єкт будівництва (забудовником), та інвестором. Відповідно до умов такого договору інвестор зобов`язаний вносити інвестиції в порядку, передбаченому договором, та має право отримати у власність житло після закінчення будівництва, а забудовник несе обов`язок спрямовувати інвестиції, отримані від інвестора, на будівництво житла або збудувати житло за рахунок інвестицій, наданих інвестором.

За положеннями ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

За приписами ч. ч. 1, 2 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Сторони договору інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 уклали його у письмовій формі.

За положеннями п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тлумачення ст. 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків (постанови Верховного Суду від 12 грудня 2018 року № 462/2834/15-ц, від 03 жовтня 2020 року у справі № 640/17192/17).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто щодо обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених ст. 27 ЦПК України засобами доказування, якщо інше не передбачено законом (наприклад, ст. 376 ЦК Української РСР). Однак ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінальнокараних діянь.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" звернуто увагу судів, що зі змісту абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (ч. 2 ст. 937, ч. 3 ст. 949 ЦК України).

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 154/234/16 Верховний Суд вказав на те, що факт укладення удаваного правочину та виконання зобов`язань за цим правочином не може доводитися показаннями свідків.

Ст. ст. 237, 239 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Таким чином, при передачі коштів на виконання договору представником сторони правочину вважається, що він передає грошові кошти довірителя, а не свої власні чи будь-якої іншої особи (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 725/1819/16-ц).

Зважаючи на те, що договір інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 був укладений у письмовій формі, факт виконання зобов`язань за ним не може доводитись показаннями свідків.

ОСОБА_1 не надала належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт виконання нею зобов`язань інвестора за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119, зокрема касові документи, які б свідчили про сплату нею коштів забудовнику ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" за об`єкт інвестування. Окрім цього позивач не довела з покликанням на письмові докази, що вона передавала ОСОБА_3 чи його повіреному ОСОБА_5 грошові кошти, які вони використали для виконання зобов`язань інвестора за договором інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119.

Отже, ОСОБА_1 не доведено, що договір інвестування будівництва житлового будинку від 29 вересня 2003 року № 54119 є удаваним в частині особи інвестора та наявність підстав для визнання її інвестором за цим правочином.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1", ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашковець Олена Василівна, про визнання договору інвестування будівництва житлового будинку удаваним, визнання інвестором за договором інвестування будівництва житлового будинку, визнання недійсним договору дарування квартири, визнання права власності на квартиру - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук

Повний текст рішення виготовлено 19 травня 2021 року