Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 462/699/18

провадження № 61-9025св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, третя особа - Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кавчук Андрій Вікторович, на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року у складі судді Ліуша А. І., постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, третя особа - Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, третя особа - Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 04 жовтня 2011 року вона працювала на посаді головного лікаря Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу». Наказом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 12 січня 2018 року № 11-3 її звільнено з займаної посади у зв`язку з реорганізацією закладу, скороченням штату та чисельності працівників.

Однак, під час звільнення не дотримано процедуру, оскільки її звільнено, а скорочення посади головного лікаря не відбулось.

Крім того, її було повідомлено про можливе наступне вивільнення листом від 16 травня 2017 року № 657, однак на той час не було затверджено штатний розпис новоствореної установи та їй не було запропоновано рівнозначну посаду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним звільнення та поновити її на посаді головного лікаря новоствореного Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», стягнути з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу» 12 січня 2018 року відповідно до наказу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 12 січня 2018 року № 11-3.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу» з 12 січня 2018 року.

Стягнуто з Управління майном спільної власності Львівської обласної ради на користь ОСОБА_1 41 596,80 грн середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У задоволенні позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря новоствореного Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» та стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Стягнуто з Управління майном спільної власності Львівської обласної ради у дохід держави 1 409,60 грн судового збору.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 6 932,80 грн допущено до негайного виконання.

Суд виходив із того, що відповідач належним чином не повідомив позивача про її майбутнє звільнення, оскільки не запропонував їй одночасно із таким повідомленням всі наявні вакансії, які відповідають її кваліфікації та досвіду. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. У цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку, тому позовна вимога про поновлення позивача на посаді головного лікаря новоствореного Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» не є обґрунтованою. Крім цього, позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про їх стягнення з відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не довів об`єктивну неможливість запропонувати позивачу всі наявні вакансії та роботи з дня попередження її про наступне вивільнення і до дати її звільнення, які б остання могла виконувати за кваліфікаційним рівнем, тому порушив вимоги частини другої статті 40 КЗпП України при звільненні позивача. У зв`язку із цим позивач відповідно до вимог статті 235 КЗпП України підлягає поновленню на попередній роботі на посаді головного лікаря Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу».

Оскільки позивачем та її представником не подано належних та допустимих доказів про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, клопотань про проведення судового засідання після ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції для вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції сторона позивача також не заявляла, підстави для вирішення цього питання в суді апеляційної інстанції відсутні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення з питань відшкодування судових витрат у цій справі відмовлено, оскільки це питання вирішено постановою Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кавчук А. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року, постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасувати і задовольнити заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що у цій справі не відбулась процедура ліквідації одного закладу і створення нового закладу, а здійснювалась процедура реорганізації шляхом злиття двох закладів в один. Тому скорочення посади головного лікаря не відбулось, але проводилось скорочення чисельності працівників з двох головних лікарів двох закладів, які припинялись, у новостворений заклад підлягав переведенню один головний лікар. При цьому, відповідач зобов`язаний був врахувати переважне право на залишення на роботі саме того головного лікаря одного із двох закладів, що припинялись, який мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

Заяву про подання доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу було зроблено представником позивача до закінчення судових дебатів в суді першої інстанції. У подальшому докази цих витрат не подавалися, оскільки суд першої інстанції передчасно прийняв рішення про відмову у їх вирішенні.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради зазначило, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кавчук А. В., на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року, постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року і витребувано із Залізничного районного суду м. Львова цивільну справу № 462/699/18.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кавчук А. В., не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Наказом Головного управління охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації від 30 вересня 2011 року № 837-к ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу» з 04 жовтня 2011 року.

Відповідно до рішення Львівської обласної ради від 21 березня 2017 року № 401 «Про реорганізацію фтізиатричної служби Львівської області» Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський протитуберкульозний диспансер» і Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу» реорганізовано шляхом злиття в комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» та вирішено встановити, що Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» є правонаступником Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу» та Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський протитуберкульозний диспансер».

Листом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 16 травня 2017 року № 657 ОСОБА_1 попереджено про можливе майбутнє вивільнення відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

11 вересня 2017 року Управління майном спільної власності Львівської обласної ради листом № 1106 запропонувало ОСОБА_1 вакантні посади завідувача організаційно-методичного відділу або лікаря-статистика вищої категорії.

Наказом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 12 січня 2018 року № 11-3 звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу» з 12 січня 2018 року, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із реорганізацією закладу, скороченням штату та чисельності працівників.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 24 грудня 2012 року № 914/0/5-12 затверджено Положення про департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації утворюється головою обласної державної адміністрації, входить до складу облдержадміністрації і в межах області забезпечує виконання покладених на нього завдань.

Згідно з пунктами 9.19, 9.20 Положення директор Департаменту розглядає і затверджує кошториси доходів і видатків, структуру мережі і ліжковий фонд, штатні розписи та баланси підвідомчих закладів охорони здоров`я, забезпечує своєчасне подання фінансовим органам бухгалтерської і статистичної звітності; затверджує мережу закладів охорони здоров`я області.

10 серпня 2017 року директором Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації було розроблено та затверджено штатний розпис Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер».

В подальшому штатний розпис Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» був затверджений 01 січня 2018 року.

Запис в Єдиному державному реєстрі проведення державної реєстрації юридичної особи - Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» проведено 15 січня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, постанова та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо розгляду справи по суті

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, дія трудового договору працівника продовжується (частина 3 статті 36 КЗпП України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Згідно з статтею 16 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п`яти років, а відтак, суд не вправі перебирати на себе функції, якими наділені, уповноважені на це державні органи, зокрема щодо призначення головного лікаря новоствореного комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», який повинен бути призначений виключно на конкурсній основі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач підлягає поновленню за попереднім місцем роботи відповідно до вимог статті 235 КЗпП України на посаді головного лікаря Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу», оскільки доказів того, що позивач брала чи мала намір взяти участь у конкурсі на зайняття посади головного лікаря новоствореного Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» у квітня 2018 року, матеріали справи не містять.

Рішення конкурсної комісії щодо визначення переможцем конкурсу ОСОБА_2 , як і наказ про призначення останнього на посаду головного лікаря новоствореного Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», ніким не оспорювалися, є дійсними, відтак зазначена посада не є вакантною, що також виключає можливість переведення позивача на цю посаду.

Щодо вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Кавчуком А. В. укладено договір про надання правової допомоги від 06 лютого 2018 року, відповідно до якого вартість послуг з судового оскарження звільнення та представництва інтересів клієнта в суді за цим договором становить 5 000,00 грн. Вартість інших послуг визначається сторонами додатково в актах наданих послуг (том. 1, а. с. 34-36).

Згідно з підпунктом 3.3 пункту 3 цього договору оплата послуг адвоката здійснюється у такій спосіб: 50 % вартості послуг за договором клієнт сплачує авансом протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання договору, 50 % вартості послуг за договором оплачуються клієнтом після виконання адвокатом обов`язків за договором.

Також матеріали справи містять клопотання адвоката Кавчука А. В. від 22 червня 2018 року про відшкодування судових витрат (том. 1, а. с. 157). До апеляційної скарги адвокат Кавчук А. В. надав такі документи на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу: акт надання послуг від 23 червня 2018 року, відповідно до якого вартість юридичних послуг з супроводу судової справи становить 10 000,00 грн, опис наданих адвокатом послуг правової допомоги у цій справі та квитанцію від 03 серпня 2018 року про оплату ОСОБА_1 юридичних послуг (том. 1, а. с. 192-194).

Разом з цим, всупереч вимогам частини восьмої статті 141 ЦПК України ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду позивач (чи її представник) жодних належних та допустимих доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн не надали.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподілу судових витрат.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів про понесення нею витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції підстави для їх стягнення відсутні, а також оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кавчук Андрій Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року, постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець