Ухвала

17 травня 2021 року

м. Київ

справа № 645/7688/18

провадження № 61-6895ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року у складі судді Горпинич О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, заборгованості за неоплаченими листами непрацездатності, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»), третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, заборгованості за неоплаченими листами непрацездатності, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 11 листопада 2016 року працювала на посаді начальника Управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудита та контролю ПАТ «Укрзалізниця». 15 березня 2018 року наказом № 495/ос її звільнено з займаної посади з 16 березня 2018 року на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із скороченням штату. Останнє нарахування заробітної плати за 2018 рік їй здійснено лише у вересні 2018 року у розмірі 5 281,50 грн. Вказувала, що 19 березня 2018 року вона працювала повний робочий день, однак заробітна плата за цей відпрацьований робочий день відповідачем не виплачена.

Також, 01 листопада 2017 року в адміністративній будівлі регіональної філії «Південна залізниця» у кабінеті № 566 о 15 год. 15 хв. їй були нанесені тілесні ушкодження. Для обстеження та надання невідкладної допомоги її направлено в КП «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова». У зв`язку із травмою, 02 листопада

2017 року з філії «Центру охорони здоров`я» Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 2 відповідачу надіслано екстрене повідомлення потерпілого про настання нещасного випадку на виробництві. Внаслідок заподіяних травм вона перебувала на лікарняному 36 днів, листи непрацездатності за листопад, грудень 2017 року не оплачені. Останній лист непрацездатності відправлений Департаменту внутрішнього аудиту та контролю «ПАТ «Укрзалізниця» 08 грудня 2017 року та наданий Департаменту управління персоналом соціальної політики для обчислення стажу. За фактом нанесення тілесних ушкоджень порушено кримінальне провадження № 42107221090000274 за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України. Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням скласти акт форми Н-1 «Про нещасний випадок, пов`язаний із виробництвом», створити комісію та провести розслідування нещасного випадку на виробництві, проте лише

26 грудня 2017 року ПАТ «Укрзалізниця» наказом № 796 утворило комісію для проведення розслідування нещасного випадку, що стався 01 листопада

2017 року. З невідомих причин 18 серпня 2018 року листи непрацездатності повернуті їй простою поштовою кореспонденцією, а тому 29 жовтня 2018 року вона повторно направила оригінали листів непрацездатності рекомендованим листом до ПАТ «Укрзалізниця» з вимогою вирішити питання про їх оплату.

19 січня 2019 року вона отримала акт проведення розслідування нещасного випадку, що стався 01 листопада 2017 року, датований 26 грудня 2017 року, затверджений в. о. голови правління ПАТ «Укрзалізниця» 27 листопада 2018 року.

Посилаючись на те, що роботодавець в день її звільнення не провів повного розрахунку, не оплатив лікарняні листи, допустив чисельні порушення трудового законодавства при звільненні, що заподіяло їй значні моральні страждання, позивачка просила стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в розмірі 503,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі

140 547,80 грн, заборгованість по неоплаченим листам непрацездатності у сумі 16 785,00 грн, та 25 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за його безпідставністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій заявник просив скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 березня 2021 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 182 835,80 грн (503,00+140 547,80+16 785,00+25 000,00) та станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00*100=227 000,00).

Ураховуючи наведене, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі

№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене апеляційним судом у постанові роз`яснення про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції, не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень відмовити у відкритті касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року).

Верховний Суд врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (ухвала

від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, заборгованості за неоплаченими листами непрацездатності, відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак