Справа № 465/4102/18                                Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.

Провадження № 22-ц/811/3783/20                        Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів – Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар Жукровська Х.І.,

з участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта адвоката Цап М.П., представника відповідача – ОСОБА_2 , представника третьої особи ОСОБА_3 – адвоката Лесь І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Ванівського Ю.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, з участю третіх осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про визнання права власності на переплановану квартиру, -

В С Т А Н О В И Л А:

       Позивачка звернулась в суд з позовом до відповідача про визнання за нею ОСОБА_1 , та третіми особами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , права спільної сумісної власності на переплановану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат площею 42,1 кв.м, в тому числі 1-а кімната 12,3 кв.м., 2-а кімната17,9 кв.м, 3-а кімната 11, 9 кв.м, кухня площею 10,7 кв.м., санвузол площею 3,6 кв.м, коридор площею 3,6 кв.м, балкон площею 3, 1 кв.м.

       В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що 26.06.2008 року Франківська районна адміністрація розпорядженням №647 дозволила приєднати приміщення туалету площею 3, 6 кв. до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , власниками якої є: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

       11.09.2008 року отримано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 . Згідно технічного паспорта від 22.07.2008 року, квартира складається з трьох кімнат житловою площею 42,1 кв. м., кухні площею 10,7кв.м., вбиральні площею 3,6 кв.м., коридор площею 3,6 кв.м. Приміщення вбиральні було приєднано на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації від 26.06.2008 року.

       В 2015 році архітектором ОСОБА_10 складено проект на завершення самовільно розпочатої реконструкції кв. АДРЕСА_1 . В результаті перепланування загальна площа квартир змінилася з 60 кв.м на 63, 1 кв.м.

       В травні 2017 року на замовлення ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_10 складено технічний висновок про відповідність діючим державним будівельним нормам здійсненої реконструкції квартири АДРЕСА_1 .

       Згідно акту комісії ЛКП «Навколо базару» від 30.05.2017 року, ОСОБА_1 самовільно виконала роботи з перепланування квартири АДРЕСА_1 , з влаштуванням балкону, за що її було притягнуто до адміністративної відповідальності.

       15.06.2017 року листом №2404-1566 Управління регулювання забудови Львівської міської ради у відповідь на лист№3-к-46811/АП-24 від 12.06.2017 року відмовлено у наданні висновку щодо можливості експлуатації самочинно проведеної реконструкції квартири, по причини відсутності повноважень.

       06.10.2017 року ІДАБК у м. Львові складено протокол про адміністративне правопорушення на позивачку за проведення будівельних робіт з реконструкції з вищевказаної квартири.

       Згідно 18.10.2017 року листом №35-9549 Франківська районна адміністрація повідомила про те, що технічно можливо погодити самочинно здійснене перепланування та розширення квартири за рахунок об`єднання з санвузлом площею 3, 6 кв.м. та за рахунок влаштованого балкона згідно з проектом на відповідність будівельним нормам. Крім того, вказано про необхідність надання висновку департаменту містобудування Львівської міської ради про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення самочинного будівництва.

       Згідно листа №2404-4104 Управлінням регулювання забудови Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомлено про те, що до повноважень управління не належить надання висновків щодо можливості експлуатації самочинно проведеного або про можливість закінчення розпочатого самочинного будівництва.

       Позивач вказує на те, що нею здійснено лише перепланування, яке не призводить до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, не зачіпає прав співвласників спільного майна багатоквартирного будинку та не посягає на спільне майно. Таким переплануванням не здійснено втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, та таке виконано згідно проектної документації. На підставі вищевикладеного, просила позов задоволити.

       Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

       Не погоджуючись з даним рішенням, таке в апеляційному порядку оскаржила позивач – ОСОБА_1 .

       Вважає рішення незаконним та таким, що порушує права власників перепланованої квартири. На думку апелянта, судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими - недоведені, а висновки суду, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

       В обґрунтування вимог покликається на те, що неодноразово зверталась до органів місцевого самоврядування та державної влади з проханням узаконити перепланування квартири, однак отримувала лише відписки. Після численних спроб, які виявились безрезультатними, звернулась з позовом до суду.

       Зазначає, що після тривалого руйнування приміщення туалету та кімнати її квартири в листопаді 2015 року за кошти Франківської районної державної адміністрації Львівської міської ради виконано ремонт пошкодженої частини фасаду 1-го поверху будинку АДРЕСА_3 (проведені роботи з укріплення фундаменту, мурування стін, тощо). Враховуючи те, що вхід в туалет розташований з двору будинку, а сам туалет межує з кімнатою квартири позивача, остання згідно розпорядження Франківської районної державної адміністрації №647 об`єднала приміщення туалету до квартири в єдиний об`єкт, шляхом продовження існуючого балкону. Звертає увагу на те, що в період здійснення перепланування нормативним документом Львівської міської ради – рішенням №219 від 16.03.2015 року була передбачена така можливість з влаштування балконів на рівні перших поверхів. Дане рішення втратило чинність згідно рішення виконкому №527 від 16.06.2017 року. Отримати висновок про можливість експлуатації проведеного або можливість закінчення здійсненого (здійснюваного) самочинного будівництва вже було неможливим, оскільки відповідний орган повідомив, що до повноважень управління не належить надання висновків щодо можливості експлуатації самочинно проведеної реконструкції квартир багатоквартирних будинків.

       Суд не врахував, що здійсненими роботами не було втручання в роботу основних несучих конструкцій, а комплекс здійснених робіт підпадає під опис терміну перепланування, однак всупереч наявним доказам суд дійшов висновку про необхідність відповідного дозволу.

       Здійснене позивачем перепланування не є самочинним будівництвом в розумінні вимог ст. 376 ЦК України, оскільки проведеним переплануванням не зайнято жодної земельної ділянки (балкон хоч і розташований на першому поверсі, однак влаштовано вище рівня землі), а тому для врегулювання спору слід застосовувати ст. 383 ЦК України. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази порушення прав власників інших квартир багатоповерхового будинку.

       Відповідно, визнання права на переплановану квартиру є єдиним шляхом для подальшого нормального проживання в квартирі, адже на даний час в будинку по АДРЕСА_3 не залишилось ні єдиної квартири, яка б мала вхід в туалет відокремлений від простору квартири, а отримання висновку про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення здійсненого (здійснюваного) самочинного будівництва не є можливим через те, що органи місцевого самоврядування не видають вказаний висновок, і ними ж рекомендовано звернутись до суду.

       Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2020 року скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю.

       У відзиві на апеляційну скаргу треті особи ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 зазначають, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні.

       Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

       Судом встановлено, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11.09.2008 року.

       Згідно технічного паспорта квартира складається із трьох кімнат житловою площею 42,1 кв.м, кухні площею – 10,7 кв.м., вбиральні площею – 3,6 кв.м та коридору – 3,6 м.

       В 2015 році архітектором ОСОБА_10 складено проект на завершення самовільно розпочатої реконструкції кв. АДРЕСА_1 . В результаті перепланування загальна площа квартир змінилася з 60 кв.м на 63, 1 кв.м.

       Згідно технічного висновку про відповідність діючим будівельним нормам здійсненої реконструкції квартири АДРЕСА_1 , здійснена реконструкція виконана згідно проектної документації, не перечить вимогам діючих державних будівельних норм і в цілому придатна для подальшої експлуатації без негативних наслідків для житлового будинку.

       06.07.2017 року позивачка звернулася до начальника державно архітектурно-будівельної інспекції м. Львова щодо надання дозволу на завершення самочинно розпочатої реконструкції з влаштуванням реконструкції балкону 1 поверху.

       11.07.2017 року Інспекція архітектурно-будівельного контролю м. Львова повернула вищевказану заяву позивачу для усунення недоліків.

       Позивачка повторно звернулася до начальника державно архітектурно-будівельної інспекції м. Львова щодо надання дозволу на завершення самочинно початої реконструкції з влаштуванням реконструкції балкону 1 поверху. Однак ОСОБА_1 повторно роз`яснено те, що заява не відповідає формі, наведеній у додатку 10 до порядку виконання підготовчих та будівельних робіт.

       Листом №35-9549 від 18.10.2017 року Франківська районна адміністрація повідомила позивачку про те, що технічно можливо погодити самочинно здійснене перепланування та розширення квартири за рахунок об`єднання з санвузлом площею 3, 6 кв.м. та за рахунок влаштованого балкона згідно з проектом на відповідність будівельним нормам. Крім того, вказано про необхідність надання висновку департаменту містобудування Львівської міської ради про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення самочинного будівництва.

       Листом №2404-4104 Управлінням регулювання забудови Департаменту містобудування Львіської міської ради позивачку повідомлено про те, що до повноважень управління не належить надання висновків щодо можливості експлуатації самочинно проведеного або про можливість закінчення розпочатого самочинного будівництва.

       Розглядаючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що реконструкція спірної квартири проведена без надання розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, визначеної п. 28 Порядку на виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року№466 ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року №747), дозволу на виконання будівельних робіт та без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади, а отже спірний об`єкт є самочинним будівництвом. Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, а відтак виключає це майно із цивільного обороту. Оскільки в справі яка розглядається спірна реконструкція є складовою частиною неподільної речі та відповідно, не може вважатись окремим об`єктом цивільних прав, а остання в свою чергу, не будучи прийнятою в експлуатацію вважається самочинним будівництвом, що також виключає її з цивільного обороту, визнання спірного приміщення спільною сумісною власністю є неможливим.

       Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив.

Частиною другою статті 383 ЦК України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Згідно зі статтею 179 ЖК Української РСР користування будинками державного й громадського житлового фонду, а також приватного житлового фонду та утримання їх здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями.

У пункті 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, передбачено, що власник наймач (орендар) приміщень житлових будинків має право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об`єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц (провадження № 61-12893св18).

При цьому, у розумінні цієї норми самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Аналогічно, що об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти також не є об`єктами права власності.

Згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-ХІV «Про архітектурну діяльність» (далі - Закон № 687-ХІV) для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Частиною третьою статті 6 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) визначені органи архітектурно-будівельного контролю, до яких належать, зокрема, виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

За змістом статті 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об`єкта.

Згідно із частиною першою статті 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Статтею 34 цього Закону визначено, що замовник має право на виконання будівельних робіт, після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію, лише після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Як роз`яснено в пункті 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» вирішуючи позови про знесення самовільно збудованих (прибудованих, надбудованих) балконів, мансард, горищ тощо у багатоповерхових багатоквартирних будинках, суди повинні враховувати, що положення статті 376 ЦК до цих правовідносин не застосовуються. Проте у випадку, коли квартира в такому будинку розташована на першому (цокольному) поверсі й власник здійснив прибудову до неї з одночасним зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, спір повинен вирішуватися відповідно до правил статті 376 ЦК України.

З матеріалів справи убачається, що квартира позивачів знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку, а балкон збудовано на прибудинковій території. Позов пред`явлено на підставі положень статей 376, 383 ЦК України.

Встановивши, що проведене позивачами перепланування, а саме добудова балкону, з урахуванням наведеним вище норм матеріального права, є самовільним будівництвом, у позивача відсутній документ, що посвідчує право власності, чи право користування земельною ділянкою, на якій збудовано спірний балкон, враховуючи, що квартира знаходиться на першому поверсі, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та недоведеність позову, обґрунтовано відмовивши у задоволенні такого.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивачами не вживались усі заходи щодо його узаконення і така можливість не втрачена, адже дії органів місцевого самоврядування щодо відмови, у передбаченому законом порядку, ними не оскаржувались. Окрім цього, балкон не є самостійним об`єктом нерухомого майна, а право власності позивачів на їх квартиру належним чином оформлено, і до складу такої самовільно збудований балкон не входить.

Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 466/990/17 (провадження № 61-21054св19).

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування оскаржуваного судового рішення та цієї постанови достатніми.

Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Відповіднодо ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2020 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набираєзаконноїсили з дняїїприйняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 травня 2021 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.