Провадження № 2/470/43/21

Справа № 470/38/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 року смт. Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді: Лященка В.Л., при секретарі Кравчук А.І., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Терлецької Т.О., відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , а також представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Бобко В.А., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Березнегуватської селищної ради Миколаївської області та ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,  ОСОБА_13 ,  ОСОБА_14   розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2021 року на адресу Березнегуватського районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 квітня 2010 року його мати - ОСОБА_15 уклала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом, яким все належне їй майно заповіла позивачу ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 померла, у зв`язку з чим відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7, 6851 гектарів, яка розташована території Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії III-MK №028525, виданого Березнегуватською РДА Миколаївської області 02 липня 2002 року, кадастровий номер земельної ділянки: 4821155000:11:000:0065.

17 березня 2020 року дану земельну ділянку в рівних долях успадкували відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Стверджує, що ОСОБА_15 мала солідний вік, останні 2 роки до смерті у неї був незадовільний стан свого здоров`я, цілу купу хвороб, таких як ішемічну хворобу серця, хронічну серцевосудинну недостатність, холецистопанкреатит, гострий тролебоз, тимчасову амнезію. Також, в неї була катаракта обох очей, вона була повністю незряча, що заважало їй нормально бачити, читати та писати, а тому незрозуміло, як вона могла ознайомитись з заповітом, прочитати в голос та підписати цей заповіт, в тому числі без присутності свідків.

Зазначає, що цей заповіт укладався та посвідчувався у Мурахівській сільській раді Березнегуватського району Миколаївської області, а не за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_15 - у смт. Березнегувате Березнегуватського району Миколаївської області. Крім того, посвідчувала його секретар Мурахівської сільської ради Соколова О.В., яка фактично є родичкою одного з відповідачів - ОСОБА_4 , а саме тещею.

У зв`язку з вище наведеним, позивач ставить під сумнів справжність даного заповіту, а саме - дійсності волевиявлення його мами ОСОБА_15 .

На підставі викладеного позивач  ОСОБА_1  просить суд недійсним заповіт посвідчений секретарем Мурахівською сільською радою Березнегуватського району Миколаївської області 26 лютого 2018 року, зареєстрованому у реєстрі №33, яким ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповідала належну їй на праві власності сільськогосподарського земельну ділянку ведення товарного виробництва площею 7,6851 гектарів, яка розташована на території Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області відповідно до Державного акту на право приватної власності на cepii III-MK №028525, виданого Березнегуватською РДА Миколаївської області 02 липня 2002 року, кадастровий номер земельної ділянки: 4821155000:11:000:0065, своїм онукам - відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив визнати заповіт недійсним. Вважає, що мати ОСОБА_15 не могла добровільно скласти інший заповіт, а тому її змусили це зробити відповідачі та їх мати - ОСОБА_12 , яка й проживала з ОСОБА_15 .

Представник позивача - адвокат Терлецька Т.О. також підтримала позовні вимоги та надала пояснення, які аналогічні вказаним в позові.

Відповідач ОСОБА_4 заперечував проти задоволення вимог позивача. Стверджував, що його бабуся ОСОБА_15 за власним бажанням, спочатку оформила спадщину вказаної землі на нього одного у 2012 році. А потім захотіла розділити землю порівну між ним та його братом ОСОБА_4 (другим онуком ОСОБА_15 ). Вказаний заповіт вона хотіла оформити за місцем проживання онуків у Мурахівській сільській раді Березнегуватського району, оскільки там оформлення було значно дешевше ніж у нотаріуса.

Представник відповідачів - адвокат Бобко В.А., також заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що волевиявлення ОСОБА_15 було вільним та добровільним, а заповіт посвідчений уповноваженою особою та належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , в судовому засіданні пояснила, що вона працювала секретарем Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області. 26 лютого 2018 року до неї особисто прибула ОСОБА_15 та повідомила, що хоче укласти заповіт та заповісти земельну ділянку сільськогосподарського призначення двом онукам - ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . При цьому, заповіт складався у сільській раді, ОСОБА_15 була при пам`яті та свідомому розумі. При посвідченні заповіту було перевірено її дієздатність та роз`яснені наслідки заповіту і  її права передбачені ЦПК України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Березнегуватська селищна рада Миколаївської області, надіслала клопотання про розгляд справи без їх участі. Зазначила, що заперечень на позовну заяву не мають.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Заслухавши позивача, його представника, відповідача, представника відповідачів, третю особу, свідків, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.3 ст.1247 ЦПК України, форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252ЦК України.

Відповідно до ст.1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.37 Закону України “Про нотаріат”, до нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування відносяться посвідчення заповітів.

Як вбачається з матеріалів справи, заповіт складений 26 лютого 2018 року, підписаний ОСОБА_15  та посвідчений належною особою, тобто секретарем Мурахівської сільською радою Березнегуватського району Миколаївської області Соколовою О.В. та зареєстрований у реєстрі №33, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року №3306/5 (в редакції, що діяла на день посвідчення заповіту) (а.с.16-18).

Дані обставини підтверджуються поясненнями третьої особи - колишнього секретаря Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області Соколової О.В., яка в судовому засіданні повідомила, що рішенням Мурахівської сільської ради №3 від 09.11.2015 року її обрали секретарем сільської ради та згідно рішення виконавчого комітету №1 від 20.01.2017 року на неї покладено обов`язки про вчинення нотаріальних дій. 26 лютого 2018 року до неї в кабінет особисто прибула ОСОБА_15 та повідомила, що хоче укласти заповіт та заповісти земельну ділянку сільськогосподарського призначення двом онукам - ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (відповідачам). Після цього, ОСОБА_15 вийшла з кабінету, пішла до бухгалтерії, оплатила послуги за посвідчення заповіту, вернулась з квитанцією та вони оформили заповіт. При цьому, ОСОБА_15 були роз`яснені наслідки заповіту і  її права, вона вголос прочитала заповіт, власноруч написала про це та поставила підпис. Будь-яких видимих ознак не розуміння заповіту чи неможливості прочитати чи підписати його, у ОСОБА_15 не вбачалось. Вона чітко говорила, писала, читала та розповідала про своє бажання залишити після себе землю саме онукам ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . При складанні даного заповіту була присутня вона та ОСОБА_15 .

Отже, аналізуючи викладене, враховуючи наведені положення, суд вважає, що заповіт від 26 лютого 2018 року, посвідчений уповноваженою особою, його форма та посвідчення відповідає вимогам законодавства.

Твердження позивача та його представника про те, що секретар Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Соколова О.В. не мала права посвідчувати цей заповіт, оскільки є родичкою ОСОБА_4 , то вони є безпідставними.

Так, ОСОБА_4 дійсно одружений на доньці ОСОБА_5 , тобто вона приходиться відповідачу тещею, проте стаття 9 Закону України “Про нотаріат” не містять заборон на вчинення таких нотаріальних дій щодо вказаних осіб.

Доводи позивача та його представника про те, що заповідач ОСОБА_15 не могла самостійно підписати текст заповіту, оскільки дуже погано бачила та мала пов`язані з цим хвороби (катаракту), а також, що їй погрожували, погано до неї ставились, та у ОСОБА_15 була амнезія, через що вона плуталась у часі та не керувала в повній мірі своїми діями, то вони належними та допустимими доказами не підтверджені. Навпаки, вони спростовуються матеріалами справи та показами свідків.

Так свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні повідомила, що постійно проживала біля ОСОБА_15 та вони були сусідами. Зазначила, що ОСОБА_15 сама приходила приблизно раз в неділю до них до дому та спілкувалась на різні теми з нею і її мамою. При цьому, ОСОБА_15 ходила нормально, за допомогою палички, що властиво людям похилого віку, без окулярів, завжди впізнавала їх, спілкувалась чітко, обставини не плутала, розповідала про своє життя та цікавилась іншими подіями. Розповіла, що ОСОБА_20 жодного разу не скаржилась щодо поганого поводження з нею, скандалів на сусідньому дворі де проживала остання не було чутно. Щодо скарг на здоров`я, то ОСОБА_15 інколи скаржилась на тиск, у зв`язку з чим їздила до лікарні та іноді їй викликали швидку допомогу.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні повідомила, що проживав постійно біля ОСОБА_15 та був її сусідом. Зазначив, що бачив останню постійно, в тому числі й у 2018 році, вона пересувалась без сторонньої допомоги, впізнавала та віталася з ним.

Свідок ОСОБА_10 (донька позивача), в судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_15 у свої 80 років почувалася добре, суттєвих проблем зі здоров`я в неї не було.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні повідомила, що її мати - ОСОБА_15 добре розуміла що відбувається навколо неї, впізнавала всіх своїх рідних та інших людей без окулярів, ходила без сторонньої допомоги, готувала сама для себе, самостійно читала та писала за допомогою окулярів. Будь-яких хвороб, які б заважали ОСОБА_15 писати чи читати, не було. Повідомила, що ОСОБА_15 проявила ініціативу та у 2012 році склала у нотаріуса заповіт на свого онука (відповідача) ОСОБА_2 , у зв`язку з чим заповіла йому вказану сільськогосподарську земельну ділянку для ведення товарного виробництва площею 7,6851 гектарі. В подальшому остання запропонувала розділити цю земельну ділянку між двома онуками ОСОБА_18 та ОСОБА_21 (відповідачами). Оскільки ОСОБА_15 сама бажала заплатити за посвідчення заповіту, то 26 лютого 2018 року остання поїхала за місцем проживання свого онука ОСОБА_2 в село Мурахівська Березнегуватського району Миколаївської області, оскільки там ціна була набагато меншою ніж у нотаріуса, приблизно 1 гривня, де в сільській раді і посвідчили її заповіт. Розповіла, що ОСОБА_15 сама зайшла до приміщення сільської ради, сплатила та оформила заповіт.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні надав аналогічні покази та підтвердив, що його бабуся - ОСОБА_15 спочатку у 2012 році склала заповіт на цю земельну ділянку на нього. В подальшому ОСОБА_15 запропонувала розділити цю земельну ділянку між двома онуками ОСОБА_18 та ОСОБА_19 (відповідачами). Оскільки ОСОБА_15 сама бажала заплатити за вчинення посвідчення заповіту, то він 26 лютого 2018 року забрав її з смт Березнегувате та привіз до себе додому в село Мурахівська Березнегуватського району Миколаївської області, після чого в сільській раді ОСОБА_15 оформила заповіт. Посвідчення заповіту там було набагато меншою ніж у нотаріуса, а саме 85 копійок. Повідомив, що ОСОБА_15 завжди ходила без сторонньої допомоги, читала, писала та навіть шила, при цьому сама зайшла до приміщення сільської ради, сплатила та оформила заповіт. Після цього, вони поїхали до нього додому. ОСОБА_15 провела там цілий день, спілкувалась, гралась з онуками, тощо.

З заповіту від 26 лютого 2018 року вбачається, що ОСОБА_15 особисто написала: “заповіт прочитано мною вголос та підписано власноручно”, та стоїть її підпис. Її почерк та підпис не дають суду сумніві, що це була саме вона та її волевиявлення було вільне та добровільне.

Сторони не заперечували факту підписання заповіту особисто ОСОБА_15 та не ставили під сумнів вказаний факт.

Аналогічний запис ОСОБА_15 зробила й у заповіті від 28 квітня 2010 року, коли заповідала позивачу ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

З огляду на наведене, факт про те, що ОСОБА_15 , перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу, розуміючи значення своїх дій, на випадок смерті зробила розпорядження: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,6851 гектарів, яка розташована на території Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області відповідно до Державного акту на право приватної власності на cepii III-MK №028525, виданого Березнегуватською РДА Миколаївської області 02 липня 2002 року, кадастровий номер земельної ділянки: 4821155000:11:000:0065, заповідала своїм онукам - відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , підтверджується наданими у судовому засіданні показами вищезазначених свідків.

Крім того, із роз`яснень, викладених у п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” слідує, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. До оспорюваних заповітів за змістом частини другої статті 1257 ЦК України, належать ті з них, які визнаються недійсними за судовим рішенням на підставі встановлення того факту, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таким чином, на підставі показань позивача ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_15 погано себе почувала та скаржилась на пам`ять, не могла сама пересуватися, нічого не бачила, погано чула, а також згідно виписки із медичної карти амбулаторного хворого та висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що ОСОБА_15 на час складання заповіту мала такі вади здоров`я, як ішемічну хворобу серця, хронічну серцевосудинну недостатність, холецистопанкреатит, гострий тролебоз, тимчасову амнезію, катаракту, суд не може без наведення позивачем відповідних доказів (висновку експерта тощо) дійти висновку про нездатність ОСОБА_15 (спадкодавця) прочитати заповіт та підписати його, оскільки таки висновки мають характер припущення.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 року справа № 637/228/17, а тому суд враховує ці висновки, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України.

Крім того, вище наведені показання свідків сторони позивача спростовуються показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , відповідача ОСОБА_2 , третьої особи ОСОБА_5 , оскільки вони є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Що стосується виписки із медичної карти амбулаторного хворого наданою стороною захисту, то суд до неї ставиться критично, оскільки вона має ознаки підробки та в неї внесені зміни, а саме: дописані слова “тимчасова амнезія, катаракта”.

Вказану обставину в судовому засіданні також підтвердила ОСОБА_14 , яка працює лікарем в Березнегуватській центральній районній лікарні, та надала завірену виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, згідно якої вказані вище хвороби у ОСОБА_15 відсутні (а.с.183).

Висновок лікарсько-консультативної комісії взагалі не містить дані про хвороби ОСОБА_15 , а знаходження  ОСОБА_15  на обліку “Д” не виключає та не спростовує здатність ОСОБА_15  вільно читати, писати та усвідомлювати значення своїх дій, оскільки згідно загальновідомим обставин, такий облік застосовуються до осіб з метою виявлення захворювань на ранніх стадіях, нагляд за певними групами хворих для забезпечення їх життєдіяльності та працездатності, проведення оздоровчих заходів, обов`язкові медичні огляди деяких категорій населення тощо (а.с.10).

Велика Палата Верховного Суду України в постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказує, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Однак, ні позивачем, ні його представником під час розгляду справи не надано доказів того, що ОСОБА_15 зробила даний заповіт всупереч своїй волі, чи здійснила його не розуміючи значення своїх дій, чи під впливом збиваючих факторів, чи тиску зі сторони оточующих. Як і не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_15 не могла прочитати самостійно заповіт в голос і підписати його, а також, що даний заповіт складено із порушенням вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203, 1247 ЦК України.

Суд також враховує ту обставину, що після оформлення заповіту у 2010 році на позивача ОСОБА_1 , його мати ОСОБА_15 у 2012 році у нотаріуса склала новий заповіт на свого онука ОСОБА_2 , тобто вже на той час вона змінила своє законне волевиявлення.

Відповідно до ст.1241 ЦК України, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач є непрацездатною особою, а тому на час відкриття спадщини він не мав права на обов`язкову частку у спадщині.

Враховуючи, що при складанні заповіту порушень щодо його оформлення та посвідчення, передбачених статтями 203, 215, 1247 ЦК України, в судовому засіданні не встановлено, а встановлено, що волевиявлення ОСОБА_15 було вільним і відповідало її волі, заповіт підписаний нею, складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, посвідчений належною особою, тому розглянувши вказану цивільну справу в межах позовних вимог, підстав для визнання заповіту недійсним не має і суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним заповіту задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.12, 81, 203, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.1223, 1247, 1254, 1257 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання заповіту від 26 лютого 2018 року недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через Березнегуватський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст.354 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Березнегуватська селищна рада Миколаївської області, місцезнаходження: 56203, смт Березнегувате, Миколаївська область, пл. Соборно-Миколаївська, 10, код ЄДРПОУ - 04375808.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено: 19.05.2021 року.

Суддя В. Л. Лященко