ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 травня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/630/19

Головуючий у першій інстанції – Меженнікова С. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/149/21

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Губар В.С., Харечко Л.К.

секретар: Поклад Д.В.

сторони:

позивач: заступник прокурора Чернігівської області (після перейменування - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури)

відповідачі: Чернігівська обласна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області у складі судді Меженнікової С.П. від 17 лютого 2020 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення 27.02.2020 року, у справі за позовом заступника прокурора Чернігівської області (після перейменування - заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури) в інтересах держави до Чернігівської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження, витребування земельної ділянки,

                             В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року заступник прокурора Чернігівської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Чернігівської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження, витребування земельної ділянки, в якому просив: визнати недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 року №51 ”Про затвердження проекту землеустрою”, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720 для індивідуального садівництва на території Вознесенської сільської ради, Чернігівського району, Чернігівської області; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720 для індивідуального садівництва на території Вознесенської сільської ради, Чернігівського району, Чернігівської області. Вимоги заявленого позову обґрунтовані тим, що Чернігівською обласною державною адміністрацією при винесенні розпорядження №51 від 31.01.2018 року ’’Про затвердження проекту землеустрою’’, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для індивідуального садівництва, було порушено вимоги п.4 статті 116 Земельного кодексу України, і тому дане розпорядження є недійсним. Після отримання вказаної земельної ділянки у власність, ОСОБА_1 продав її ОСОБА_2 , уклавши 19.02.2018 року договір купівлі-продажу. Оскільки спірна земельна ділянка вибула із державної власності протиправно, поза волею Українського народу, прокурор зазначає, що існують всі правові підстави для її витребування із незаконного володіння (власності) відповідача ОСОБА_2 на користь держави, на підставі статей 388, 396 ЦК України. В позові вказано, що враховуючи те, що на даний час відсутній державний орган, до повноважень якого належить контроль за законністю розпоряджень органів виконавчої влади, зокрема, обласної державної адміністрації, та який наділений повноваженнями щодо звернення до суду із відповідною категорією позовів про скасування протиправних розпоряджень, прокурор самостійно звертається з даним позовом в інтересах держави.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17.02.2020 року позов заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави до Чернігівської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки, задоволено. Визнано недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 року №51 ”Про затвердження проекту землеустрою”, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720, для індивідуального садівництва, розташовану на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720), що розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Стягнуто з Чернігівської обласної державної адміністрації на користь прокуратури Чернігівської області 1 280 грн. 67 коп. в рахунок повернення коштів за судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернігівської області 1 280 грн. 67 коп. в рахунок повернення коштів за судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь прокуратури Чернігівської області 1 280 грн. 67 коп. в рахунок повернення коштів за судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог заявленого позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 року є незаконним і необґрунтованим, оскільки при його ухваленні суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції порушив п.4 ч.3 статті 175, ч.1 статті 185, ч.1 статті 187 ЦПК України, оскільки позивачем не зазначено зміст позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 . Доводи  апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції порушено п.2 ч.1 статті 176 ЦПК України, оскільки дійсна ринкова вартість земельної ділянки, яку прокурор просить вилучити із володіння ОСОБА_2 , не визначена, і тому, є невизначеною і ціна заявленого позову. Доводи апеляційної скарги вказують, що судом першої інстанції порушено статті 48,56 ЦПК України, оскільки прокурор у даній справі одночасно діє і як самостійний позивач в інтересах держави, і в інтересах одного з відповідачів, що суперечить чинному процесуальному законодавству. Доводи апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми статті 118 Земельного кодексу України. Оскільки, враховуючи, що Чернігівській обласній державній адміністрації були подані всі визначені статтею 118 Земельного кодексу України документи, а передбачені даною нормою підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою щодо її відведення та надання у власність були відсутні, будь-яких інших рішень, ніж те, щоб спочатку надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а потім - затвердити належним чином складений і поданий проект землеустрою щодо її відведення, і одночасно надати її у власність ОСОБА_1 , Чернігівська обласна державна адміністрація, в силу ч.2 статті 19 Конституції України та статті 118 Земельного кодексу України, прийняти не могла. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції неправильно застосував ч.1 статті 388 ЦК України, оскільки відчуження спірної земельної ділянки із державної власності у приватну власність ОСОБА_1 відбулось з волі держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, а ОСОБА_2 придбав дане майно за відплатним договором купівлі-продажу, і не знав та не міг знати, що ОСОБА_1 не має права її відчужувати, дані обставини в силу п.3 ч.1 статті 388 ЦК України, унеможливлюють витребування цього майна у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача спірного майна. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 вважає, що у даній справі не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського Суду з прав людини. Доводи апеляційної скарги зазначають, що ОСОБА_2 позбавляється права власності на земельну ділянку без надання за це будь-якої компенсації, що є неправомірним. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 23 Закону України ”Про прокуратуру”, помилково зазначивши про відсутність органу, уповноваженого захищати інтереси держави у разі порушення земельного законодавства. При цьому, апелянт посилається на наявність таких органів, як Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Кабінет Міністрів України.

У відзиві на апеляційну скаргу Чернігівська обласна прокуратура просить залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 року. 

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги поданої апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор Лепська Н.П. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 року.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Чернігівської обласної державної адміністрації Ковальова О.В. визнала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначила, що Чернігівська обласна державна адміністрація з рішенням суду першої інстанції від 17.02.2020 року не погоджується, просить його скасувати, оскільки Чернігівською обласною державною адміністрацією було прийнято законне рішення щодо ОСОБА_1 .

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду даної справи, відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень, не з`явився. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02.03.2016 року ”Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність”, визначено надати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8368), для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.24, том 1).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.14-15, том 1), 09.03.2016 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку.

24.01.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівської обласної державної адміністрації із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720) зі зміною цільового призначення із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення ”для ІІІ-ї черги будівництва, під`їздної дороги і гаражів, насосної станції” на землі сільськогосподарського призначення ”для індивідуального садівництва” на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.25, том 1).

Розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 року №51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення ”для ІІІ-ї черги будівництва, під`їздної дороги і гаражів, насосної станції” на землі сільськогосподарського призначення ”для індивідуального садівництва” на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області ОСОБА_1 , та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для індивідуального садівництва на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720 (а.с.112, том 1).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р.В., ОСОБА_1 продав земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720, ОСОБА_2 (а.с.110-111, том 1).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, дата формування: 12.03.2019 року, право власності на земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720, з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2018 року (підстава виникнення права власності), зареєстровано на ОСОБА_2 . Попереднім власником земельної ділянки значиться ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності: розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації №51 від 31.01.2018 року, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39657976 від 13.02.2018 року, приватний нотаріус Реус Р.В., право власності припинено: 19.02.2018 року (а.с.16-19, том 1).

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до ч.3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Згідно ч.4 статті 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Приписами статті 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.   

Відповідно до ч.1, п.’’в’’ статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.1, ч.2 статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч.1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17.02.2020 року задоволено вимоги заявленого позову в частині визнання недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 року №51 ”Про затвердження проекту землеустрою”, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720, для індивідуального садівництва, розташовану на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 року, задовольняючи вимоги заявленого позову у вказаній частині, судом першої інстанції прийнято до уваги, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02.03.2016 року ”Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність”, визначено надати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8368), для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.24, том 1). Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження  об`єктів  нерухомого  майна  щодо  об`єкта  нерухомого  майна (а.с.14-15, том 1), 09.03.2016 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку.

З даного приводу судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що враховуючи, що передача земельної ділянки по одному виду використання в межах норм, визначених Земельним кодексом України, повторно безоплатно у власність громадян законодавчо не передбачена, то Чернігівська обласна державна адміністрація при вирішенні питання про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , та видачі оскаржуваного розпорядження №51 від 31.01.2018 року не дотрималась вимог ч.4 статті 116 Земельного кодексу України, що призвело до порушення прав держави на законне володіння земельною ділянкою. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог заявленого позову в частині визнання недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 року №51 ”Про затвердження проекту землеустрою”.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції статті 118 Земельного кодексу України при вирішенні вимог заявленого позову у вказаній частині не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 року у даній частині, оскільки відсутність у ч.7 статті 118 Земельного кодексу України такої підстави для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, як повторне звернення, не звільняє органи державної влади від безумовного дотримання вимог законодавства, зокрема, і щодо рівності права власності на землю громадян, яке передбачено п.’’б’’ статті 5 Земельного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що по даній справі не визначена дійсна ринкова вартість спірної земельної ділянки, а отже, і не визначена ціна позову, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 року у вказаній частині, а саме, в частині щодо визнання судом першої інстанції недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 року №51 ”Про затвердження проекту землеустрою”. Оскільки у зазначеній частині рішення суду першої інстанції узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.      

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості захисту прокурором інтересів держави за даними позовними вимогами, на думку апеляційного суду, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 року у вищезазначеній частині, приймаючи до уваги наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 статті 23 Закону України ”Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно ч.5 статті 56 ЦПК України, у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

З врахуванням рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99, положень статті 80 Земельного кодексу України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок для індивідуального садівництва державної форми власності, яке проведено без додержання вимог чинного законодавства.

З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення даних інтересів, визначив Чернігівську обласну державну адміністрацію одним із співвідповідачів у справі, та заявив вимогу про визнання недійсним її розпорядження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у вказаній справі, та звернувся до суду, як самостійний позивач.

Приймаючи до уваги вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17.02.2020 року в частині визнання недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 року №51 ”Про затвердження проекту землеустрою”, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720, для індивідуального садівництва, розташовану на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17.02.2020 року задоволено вимоги заявленого позову в частині витребування у ОСОБА_2 на користь держави земельної ділянки площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720), що розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Задовольняючи вимоги заявленого позову у вказаній частині, суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 17.02.2020 року, що оскільки спірна земельна ділянка відчужена особою, яка не мала на це права, і поза волею власника - держави, тому, відповідно до приписів статті 388 ЦК України, наявні підстави для витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_2 на користь держави.

В ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції при вирішенні вимог заявленого позову у вказаній частині неправильно застосовано положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки будь-яких протиправних дій ОСОБА_2 , спрямованих на набуття права власності на спірну земельну ділянку, судом не встановлено, але при цьому, його позбавлено права власності на земельну ділянку, без надання відповідної компенсації, тобто, втручання порушує принцип пропорційності.                 

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. 

Тлумачення статті 330 ЦК України визначає, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Згідно ч.1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном, відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити ”справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v.UKRAINE, №19336/04, §166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалось таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.         

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном, відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.           

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом, і з легітимною метою, буде розглядатися, як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, і інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського Суду з прав людини у справах ”Рисовський проти України” від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v.Ukraine, заява №29979/04), ”Кривенький проти України” від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v.Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.      

Необхідно зазначити, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно, і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Враховуючи вищенаведене, задоволення вимог заявленого позову в частині витребування у ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, на користь держави земельної ділянки площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720), що розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, може мати наслідком порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на ОСОБА_2 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. З огляду на характер спірних правовідносин та на фактичні обставини справи, також необхідно зазначити про неспівмірність заходу втручання у вигляді витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача ОСОБА_2 , у його право на володіння даним майном.

Приймаючи до уваги вищезазначене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. При цьому, рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17.02.2020 року скасувати в частині витребування у ОСОБА_2 на користь держави земельної ділянки площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720), що розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, відмовивши у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Враховуючи вищенаведене, а також приписи статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає за необхідне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17.02.2020 року скасувати в частині розподілу судових витрат між сторонами. При цьому, необхідно зазначити, що судом задоволено одну позовну вимогу заявленого позову до відповідачів Чернігівської обласної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання  недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 року №51 ”Про затвердження проекту землеустрою”, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720, для індивідуального садівництва, розташовану на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. За даних обставин, відповідно до ч.1 статті 141 ЦПК України, сплачена при поданні позовної заяви до суду першої інстанції сума судового збору за вказану позовну вимогу - 1 921 грн., підлягає стягненню на користь Чернігівської обласної прокуратури з відповідачів Чернігівської обласної державної адміністрації та ОСОБА_1 , а саме, по 960 грн. 50 коп. з кожного, виходячи із розрахунку: 1 921 грн. : 2 = 960 грн. 50 коп. Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, відповідно до п.13 ч.1 статті 5 Закону України ’’Про судовий збір’’ (а.с.227, том 1), то Чернігівській обласній прокуратурі, згідно ч.6 статті 141 ЦПК України, необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 960 грн. 50 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17.02.2020 року необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

                             П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2020 року скасувати в частині витребування у ОСОБА_2 на користь держави земельної ділянки площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720), що розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, відмовивши у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2020 року скасувати в частині розподілу судових витрат між сторонами.

Стягнути з Чернігівської обласної державної адміністрації на користь Чернігівської обласної прокуратури 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду першої інстанції.  

Компенсувати Чернігівській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду першої інстанції.  

В іншій частині рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. 

Дата складення повної постанови - 17.05.2021 року.

Головуючий:                                          Судді: