Справа № 495/6460/15-ц

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

21 квітня 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі - Чеботарьовій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання недійсним договору поруки,-

ВСТАНОВИВ:

Первісний позивач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернувся 04.09.2015 року до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст та обґрунтування первісного та зустрічного позову

Свої позовні вимоги позивач за первісним позовом обґрунтовує тим, що 24.05.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступник «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №11158943000, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 14750 шв. франків з розрахунку 8,99 % річних на строк з 24.05.2007 року по 24.05.2014 року.

08.11.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, первісний позивач АТ «Дельта Банк» набув право вимоги за зазначеним вище кредитним договором.

Виконання позичальником зобов`язань за зазначеним вище кредитним договором забезпечується порукою: відповідно до укладеного Договору поруки №116418 від 24.05.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (поручитель) згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №11158943000 від 24.05.2007 року. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за Договором. Поручитель і боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитного договору станом на 27.05.2015 року за відповідачем ОСОБА_1 наявна заборгованість у сумі 465 150,01 грн., з яких:

- 243 539,37 грн.- тіло кредиту;

- 221 610,64 грн.- відсотки.

Враховуючи вищезазначене, представник позивача просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 465 150,01 грн., з яких:

- 243 539,37 грн.- тіло кредиту;

- 221 610,64 грн.- відсотки, та понесені судові витрати.

Свої зустрічні позовні вимоги відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що Договір поруки №116418 від 24.05.2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (поручитель) згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №11158943000 від 24.05.2007 року, є недійсним з часу його укладення з наступних підстав. Так, у порушення вимог п.1.2 Договору поруки кредитор не ознайомив відповідачку за первісним позовом ОСОБА_2 зі всіма умовами договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 , а ознайомили тільки з сумою кредиту та строком його повернення. В тексті Договору поруки не має даних про те, що кредитор ознайомив відповідачку з порядком погашення кредиту, в Договорі немає даних про те, що поручителю надана копія основного Договору між Банком та ОСОБА_1 .. Крім того, у вказаному пункті Договору є посилка на гривневий еквівалент, але курс гривні і сума цього еквіваленту у Договорі не вказана, що є суттєвим для договору поруки. У Договорі між Банком та позичальником у п.1.2.1., 1.2.2. термін повернення кредиту встановлений у строк до 24.05.2014 року, а у Договорі поруки вказано - 24.05.2012 року. В порушення вимог п.2.1. Договору поруки, 26.03.2009 року між Банком та ОСОБА_1 укладена Додаткова угода №2, а 20.08.2009 року Додаткова угода №5, за якими повністю змінені умови основного Договору, та відповідно, змінений і обсяг відповідальності ОСОБА_2 , як поручителя.

Так, відповідно до п.2, п.2.1 Додаткової угоди №2 сторони повністю змінили схему повернення кредиту і ввели ануїтетний платіж та встановили його розмір у 180 шв. франків, у п.3.1 Додаткової угоди №2 змінений термін повернення кредиту, а саме до 23.05.2016 року. У п.1 Додаткової угоди №5 ануїтетний платіж встановлений вже у розмірі 185 шв. франків.

Банк не ознайомив ОСОБА_2 з Додатковою угодою №1, укладеною між Банком та ОСОБА_1 .

Кредитор не вірно зазначив у п.4.1, п.4.1.1., п. 4.1.2 Договору поруки про те, що ОСОБА_2 доручила йому при порушенні зобов`язань ОСОБА_1 списувати її кошти з будь-якого банківського рахунку, так в Договорі відсутні дані про Банки, де у відповідачки за первісним позовом є банківські рахунки.

У тексті Договору поруки є пункти, які до ОСОБА_2 взагалі не мають ніякого відношення.

У п.2.1 Договору Банк вказав, що у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 . Банк приймає автомобіль DACIA, який належить позичальнику, що не відповідає дійсності, позичальник на час укладення договору не був власником автомобілю.

Також у Договорі поруки вказано, що цей Договір є Додатком №1 до Протоколу ККВУ від 27.10.2006 року, що суперечить даті укладення договору - 24 травня 2007 року. Однак ніяких протоколів у 2006 році ОСОБА_2 не підписувала і не приєдналася до протоколу від 2006 року при укладенні Договору поруки з Банком у 2007 році.

Також згідно доповнення до зустрічної позовної заяви, відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 зазначає, що в матеріалах справи міститься копія Додаткової угоди №1 від 26.03.2009 року до Договору поруки №116418, яку як вона зазначає не підписувала, на зазначеній угоді підпис проставлений не нею, оскільки вона була у приміщенні банку лише один раз коли підписувала Договір поруки.

Зазначені вище обставини, на думку ОСОБА_2 є підставою для визнання Договору поруки №116418 від 24.05.2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсним.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.09.2015 року позовну заяву було залишено без руху, надано позивачеві для усунення недоліків п`ятиденний строк з дня отримання ухвали.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.09.2015 року було відкрито провадження по даній справі.

16.12.2015 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.02.2016 року було об`єднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору поруки разом з первісним позовом.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.06.2016 року було витребувано у ПАТ «Дельта Банк» оригінал Додаткової угоди №1 до Договору поруки №116418 від 23.05.2007 року.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.12.2016 року було визнано обов`язковою явку представника ПАТ «Дельта Банк» у судове засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.04.2017 року було заявлено самовідвід суддею Заверюха В.О. від розгляду даної справи.

Згідно Протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 14.04.2017 року, дана справа передана на розгляд судді Шевчук Ю.В.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.04.2017 року дану справу було прийнято до свого провадження суддею Шевчук Ю.В.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.07.2017 року було визнано обов`язковою явку представника ПАТ «Дельта Банк» у судове засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2017 року було залишено без розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору поруки.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2017 року було залишено без розгляду первісну позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 29.05.2018 року ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2017 року було скасовано, справу направлено для продовження розгляду до того ж суду першої інстанції.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.03.2019 року було замінено первісного позивача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.05.2019 року було відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ТОВ «Вердикт Капітал» про проведення судового засідання по даній справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2019 року було витребувано з ТОВ «Вердикт Капітал» оригінал Додаткової угоди №1 до Договору поруки №116418 від 24.05.2007 року.

Короткий виклад позицій сторін по справі

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» не з`явився, проте надав на адресу суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, справу розглядати у його відсутність.

Первісний позивач ПАТ «Дельта Банк» надав на адресу суду заперечення проти зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , згідно з якими просив відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви у повному обсязі, оскільки відповідачкою за первісним позовом не надано доказів, які спростовують факт підписання нею Договору поруки, тобто підписання Договору поруки означає волевиявлення ОСОБА_2 та зобов`язання виконувати положення даного Договору, щодо невірного зазначення в Договорі Поруки кінцевого строку виконання кредитного договору, то це є технічною опечаткою.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином судовими повістками, які повернуті на адресу суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання», «за зазначеною адресою не проживає», причини неявки суду не відомі.

В судове засідання відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 не з`явилась, однак адвокат Самокиш П.П., який діє в її інтересах, надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу у його відсутність, зустрічні позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити. У задоволенні первісних позовних вимог позивача просить відмовити з підстав, зазначених в зустрічній позовній заяві.

Згідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез`явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.

У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 неодноразово повідомлявся про дату та час судового засідання належним чином, причину неявки суду не повідомив, вказану справу можливо вирішити за його відсутності, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутністю відповідача ОСОБА_1 , за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 24.05.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступник «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №11158943000, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 14750 шв. франків з розрахунку 8,99 % річних на строк з 24.05.2007 року по 24.05.2014 року.

08.11.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, первісний позивач АТ «Дельта Банк» набув право вимоги за зазначеним вище кредитним договором.

Відповідно до п.1.1.2 кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку №1 до Договору.

Відповідно до п.п. 1.3.1, 1.3.3, 1.3.4 нарахування процентів за цим Договором здійснюється щомісячно, в останній робочий день поточного місяця. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання кредитних коштів в перший період, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються методом «факт/факт». При цьому відсотки нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані Банком позичальнику і які ще не повернуті останнім відповідно до умов даного дорогу. Термін сплати відсотків - не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти.

Згідно п.1.2.2 Договору про надання споживчого кредиту №11158943000 кінцевий термін повернення кредиту - 24.05.2014 року.

Пунктом 1.4. Договору про надання споживчого кредиту №11158943000 передбачено, що кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме на: придбання автомобілю DACIA LOGAN.

Виконання позичальником зобов`язань за зазначеним вище кредитним договором забезпечується також порукою: відповідно до укладеного Договору поруки №116418 від 24.05.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (поручитель) згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №11158943000 від 24.05.2007 року. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за Договором. Поручитель і боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Суд звертає увагу, що в пункті 1.5 зазначеного вище Договору не зазначено номер банківського рахунку, на який здійснюється зарахування позичальником кредитних коштів, для подальшого їх використання за цільовим призначенням відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідно до п.2.1 у забезпечення зобов`язань позичальника за даним Договором Банком приймається: застава рухомого майна - автомобіль DACIA LOGAN, рік випуску 2007, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 .

Відровідно до Графіку погашення кредиту (Додаток №1 до кредитного договору), щомісячний платіж відповідача за кредитним договором складає 175,00 шв. франків.

Згідно Додаткової угоди №2 від 26.03.2009 року до Кредитного договору №11158943000 сума щомісячного ануїтичного платежу складає 180,00 шв. франків.

Згідно Додаткової угоди №5 від 20.08.2009 року до Кредитного договору сума щомісячного ануїтичного платежу складає 185,00 шв. франків.

Згідно Довідки, виданої ПАТ «Дельта Банк» від 28.07.2015 року заборгованість у відповідача ОСОБА_1 по кредитному договору №11158943000 станом на 28.07.2015 року складає: 20200,73756 швейцарських франків, що згідно курсу НБУ складає 465150,01 грн., в тому числі:

-тіло кредиту -10576,53756 швейцарських франків, що в еквіваленті складає 243539,37 грн.;

-відсотки - 9624, 2756 швейцарських франків, що в еквіваленті складає 221610,64 грн.;

-комісія за ведення кредиту - 0,00 грн. ;

-пеня - 0,00 грн.

З них прострочена заборгованість по кредитному договору №11158943000 станом на 28.07.2015 року складає:

-тіло кредиту - 8915,1756 швейцарських франків, що в еквіваленті складає 205282, 62 грн.;

-відсотки - 6488,88756 швейцарських франків, що в еквіваленті складає 149415,52 грн.;

-комісія - 0,00 грн. ;

-пеня - 0,00 грн.

Загальна заборгованість станом на 28.07.2015 року складає 465150,01 грн.

Згідно Розрахунку заборгованості за договором кредиту станом 28.07.2015 року, наданий представником позивача в судовому засіданні 15.01.2016 року у відповідача ОСОБА_1 мається заборгованість 472 689, 54 грн., яка складається з:

-заборгованість за кредитом - 10576, 53 швейцарських франків, що згідно курсу НБУ складає 243539,37 грн.;

-заборгованість за відсотками - 9951,63 швейцарських франків, що згідно курсу НБУ складає 229 150,17 грн.

Однак даний розрахунок заборгованості був здійснений з розрахунку відсоткової ставки - 10,99 %, в той час як в Кредитному договорі зазначена відсоткова ставка 8,99 % річних.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.03.2019 року було замінено первісного позивача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», оскільки згідно Договору №951/К купівлі-продажу майнових прав від 09.11.2018 року право грошової вимоги до відповідачів за зазначеним вище кредитним договором та договором поруки перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал».

Оскільки представником позивача не було подано до суду заяви про уточнення або збільшення позовних вимог, суд приймає до уваги первісний розрахунок, та вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №11158943000 від 24.05.2007 року у сумі 465 150,01 грн., оскільки самим відповідачем ОСОБА_1 не оспорювався сам факт підписання кредитного договору та отримання ним зазначених в цьому договорі кредитних коштів та станом на теперішній час у відповідача мається заборгованість, яка ним добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається,

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Окрім того ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання - ч.1 ст. 625 ЦК України.

Згідно п.п.48-55, 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, ст. 533 ЦК передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Щодо позовних вимог позивача в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачки ОСОБА_2 , то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання недійсним договору поруки підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до укладеного Договору поруки №116418 від 24.05.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (поручитель) згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №11158943000 від 24.05.2007 року. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за Договором. Поручитель і боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Також в матеріалах справи є копія Додаткової угоди №1 від 26.03.2009 року до Договору поруки №116418, яку як зазначає відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 вона не підписувала, на зазначеній угоді підпис проставлений не нею, оскільки вона була у приміщенні банку лише один раз коли підписувала Договір поруки.

Оригінал Додаткової угоди №1 від 26.03.2009 року до Договору поруки №116418 був наданий суду для огляду у судовому засіданні 20.11.2019 року.

Згідно п.1 ч.1 ст. 103 ЦПК України, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо суд призначає експертизу.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч.2 ст.102 ЦПК України).

За умовами ч.1 ст. 104 ЦПК України, про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи..

В даному випадку, оскільки доводи позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 зводяться лише до сумніву проставлення її підпису в Додатковій угоді №1 від 26.03.2009 року до Договору поруки №116418, проте суд не уповноважений надавати оцінку у обставинах, що потребують спеціальних знань, та з урахуванням норми ст. 109 ЦПК, суд вважає доцільним відмовити у визнанні факту підписання цієї додаткової угоди не ОСОБА_2 , а іншою особою, а отже доводи ОСОБА_2 в цій частині є недоведеними та жодним чином не підтвердженими.

Згідно зі ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки .

Водночас згідно з приписами статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Частина перша ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дозволяє стверджувати, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Тому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

Аналогічний висновок висловлений і Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року у справі № 6-2662цс15.

В порушення зазначеної вище норми законодавства, АКІБ «УкрСиббанк» було збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами з 8,99 % до 10,99%, про що не було повідомлено поручителя ОСОБА_2 , як це передбачено п.5.7 оскаржуваним договором поруки, а саме: шляхом направлення відповідних повідомлень (рекомендованих листів) іншій стороні на її адресу, що зазначена як адреса для листування у розділі 6 цього Договору. Підтвердженням факту відправлення повідомлення (рекомендованого листа) є поштова квитанція або інший поштовий документ, що підтверджує факт відправки або вручення або отримання. Однак стороною позивача до суду жодного належного та допустимого доказу щодо направлення відповідного повідомлення про зміну процентної ставки за кредитним договором на адресу поручителя надано не було.

Також суд звертає увагу на те, що в Договорі поруки №116418 від 24.05.2007 року в п.1.2. не зазначений еквівалент кредитних коштів у гривнях за курсом НБУ на день укладення Основного договору, що є істотною умовою для банківського договору.

Статтею 99 Конституції України передбачено,що грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.

Натомість статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (а.с.48-55 т.1).

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями (статті 19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу 2 Закону України від 15.02.2011 №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 №483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій). Однак наявність банківської ліцензії у ПАТ «УкрСиббанк» на здійснення операцій в іноземній валюті не позбавляє його обов`язку щодо зазначення в банківських договорах еквіваленту іноземної валюти в гривні за курсом НБУ станом на день укладення договору, адже у пункті 1.2. Договору поруки є посилка на гривневий еквівалент,

Суд звертає увагу на те, що в Кредитному договорі №11158943000 від 24.05.2007 року відсутній підпис відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 , та взагалі будь-які відомості про те, що вона була ознайомлена з умовами кредитного договору. Однак, представником АКІБ «УкрСиббанк» було зазначено в п.1.2 оспорюваного договору поруки: «Поручителю добре відомі усі умови вищезазначеного Основного договору».

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2018 року по справі №753/11000/14-ц висловила наступну правову позицію - у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

У відповідності до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Ч.1 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам

Статтею 204 ЦК України також визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз`яснено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 (далі-Постанова), судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 8 зазначеної вище Постанови визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вирішуючи справи про визнання кредитних договорів недійсними, суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК (статті 1048 - 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зокрема, суди мають встановлювати такі обставини: досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору, мета, сума і строк кредит умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов`язані позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення і договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір має укладатись обов`язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його нікчемністю; сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У пункті 14 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, з наведених вище норм чинного законодавства вбачаться, що Банк повинен був письмово повідомити та ознайомити відповідачку за первісним позовом ОСОБА_2 з усіма істотними умовами Основного (кредитного) договору, факт ознайомлення ОСОБА_2 з Основним (кредитним) договором, може бути підтверджено поставленням її підпису під відповідним договором.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання недійсним договору поруки підлягають задоволенню з наведених вище підстав.

Суд також приймає до уваги інші доводи сторони відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 , а саме: 1) у Договорі між Банком та позичальником у п.1.2.1., 1.2.2. термін повернення кредиту встановлений у строк до 24.05.2014 року, а у Договорі поруки вказано - 24.05.2012 року. В порушення вимог п.2.1. Договору поруки, 26.03.2009 року між Банком та ОСОБА_1 укладена Додаткова угода №2, а 20.08.2009 року Додаткова угода №5, за якими повністю змінені умови основного Договору, та відповідно, змінений і обсяг відповідальності ОСОБА_2 , як поручителя; 2) відповідно до п.2, п.2.1 Додаткової угоди №2 сторони повністю змінили схему повернення кредиту і ввели ануїтетний платіж та встановили його розмір у 180 шв. франків, у п.3.1 Додаткової угоди №2 змінений термін повернення кредиту, а саме до 23.05.2016 року. У п.1 Додаткової угоди №5 ануїтетний платіж встановлений вже у розмірі 185 шв. франків; 3) банк не ознайомив ОСОБА_2 з Додатковою угодою №1, укладеною між Банком та ОСОБА_1 ; 4) кредитор не вірно зазначив у п.4.1, п.4.1.1., п. 4.1.2 Договору поруки про те, що ОСОБА_2 доручила йому при порушенні зобов`язань ОСОБА_1 списувати її кошти з будь-якого банківського рахунку, так в Договорі відсутні дані про Банки, де у відповідачки за первісним позовом є банківські рахунки; 5) тексті Договору поруки є пункти, які до ОСОБА_2 взагалі не мають ніякого відношення; 6) п.2.1 Договору Банк вказав, що у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 . Банк приймає автомобіль DACIA, який належить позичальнику, що не відповідає дійсності, позичальник на час укладення договору не був власником автомобілю.

Однак, наведені вище обставини, самі по собі не є підставою для визнання оскаржуваного Договору поруки недійсним, а є підставою для визнання поруки припиненою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне захистити законні права та інтереси відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 шляхом визнання недійсним з часу укладення Договору поруки №116418 від 24 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого за даним Договором поруки станом на теперішній час є ТОВ «Вердикт Капітал».

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду має бути законним і обґрунтованим, суд обґрунтовує свої висновки тільки на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

За вимогою п.п.1,3,4, ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує такі питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосування до цих правовідносин.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»(Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі«Гірвісаарі проти Фінляндії»(Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до обґрунтованого висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог позивача з підстав, зазначених в мотивувальній частині рішення суду та обґрунтованості, законності зустрічних позовних вимог відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 .

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1, ч. 2 ст. 141 ЦПК ).

Оскільки позивач згідно п.22 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, яка діяла на момент звернення з позовною заявою до суду) був звільнений від сплати судового збору,з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості лише з ОСОБА_1 , з відповідача ОСОБА_1 підлягає до стягнення на користь держави судовий збір у сумі 6977,25 грн.

Оскільки відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 була звільнена від сплати судового збору під час подання зустрічної позовної заяви до суду відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 526, 527, 549-552, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 36799749) заборгованість за кредитним договором у сумі 465 150,01 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір 6977,25 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання недійсним договору поруки - задовольнити.

Визнати недійсним з часу укладення Договір поруки №116418 від 24 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого за даним Договором поруки станом на теперішній час є ТОВ «Вердикт Капітал».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя