УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

                                                                               Справа № 679/319/17

Провадження № 22-ц/4820/739/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 679/319/17 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року в складі судді Базарника Б.І. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитно-заставного договору.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

в с т а н о в и в :

У листопаді 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив, стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 27733,86 Долари США, що за курсом 21,91 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 13 липня 2015 року складає 607648 грн за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог банк зазначав, що 01 вересня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір №НМAWA800000352, згідно якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 16371,89 доларів США, на термін до 30 серпня 2013 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Позивач зазначав, що згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Оскільки відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, тому станом на 13 липня 2015 року має заборгованість в розмірі 27733,86 доларів США, яка складається з наступного: 13586,73 доларів США- заборгованість за кредитом; 7255,56 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5500,15 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;  59,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,41 доларів США - штраф (фіксована частина); 1320,12 доларів США - штраф (процентна складова), вказаний розмір заборгованості банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав зустрічну позову заяву, в якій просив визнати недійсним кредитно-заставний договір №НМAWA800000352 від 01 вересня 2008 року, укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк».

В обґрунтування поданої зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 посилався, що поданий банком первісний позов є безпідставним. Вказував, що відповідно п.2 кредитно-заставного договору №НМAWA800000352 його предметом є кредит та застава, оскільки предметом застави, відповідно до п.16.7 Договору є автомобіль BMW 7401, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який йому належить на праві власності, тому даний договір повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів, а недотримання цих вимог закону має наслідком визнання такого правочину недійсним. В даному випадку при укладенні правочину було порушено вимоги ст. 13 та 14 Закону України «Про заставу», що є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що банк, при укладенні кредитно-заставного договору №НМAWA800000352 намагався ввести його в оману, оскільки відповідно п.16.1.8 він повинен був сплачувати банку щомісячно платежі в сумі 506,46 доларів США, загальна сума кредиту за 60 місяців складає - 506,48x60=30 388,8 доларів США, а відповідно до додатку №1 Договору (графік погашення кредиту) сукупна вартість кредиту складає 24 545,51 доларів США, таким чином банк намагався незаконно заволодіти коштами в сумі 5 843,29 доларів США.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 28 серпня 2017 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 , який поданий його представником ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитно-заставного договору від 01 вересня 2008 року та об`єднано обидва позови в одне провадження.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитно-заставного договору від 01 вересня 2008 року – теж відмовлено.

АТ КБ «Приватбанк» не погодилося з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимоги банку, подало апеляційну скаргу, оскільки на думку апелянта, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності, суд припустився помилки та незаконно відмовив в стягненні заборгованості за кредитним договором. Апелянт вказує, що судом не досліджено всі обставини справи та подані банком документи. Так судом не прийнято до уваги, п. 13.11 кредитного договору яким передбачено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів за користування кредитом, неустойки встановлено тривалістю 5 років. Крім того, з умов договору вбачається, що останнім днем виконання зобов`язання є 30 серпня 2013 року, а враховуючи, що банк з позовом звернувся в листопаді 2015 року, висновок суду про пропущення строку позовної давності є незаконним та необґрунтованим.

Тому АТ КБ «Приватбанк» просив скасувати рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову в апеляційному порядку не оскаржено та в силу вимог ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що 01 вересня 2009 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № НМAWA800000352, згідно умов якого банк зобов`язувався надати відповідачу кредит в розмірі 16371,90 Доларів США з метою придбання позичальником автомобіля, а відповідач зобов`язувався повернути кредит щомісячними платежами в період сплати з 1 по 5 число кожного місяця в розмірі 506,48 Доларів США для погашення заборгованості по кредиту, винагородою за надання фінансового інструменту та процентами за користування кредитними коштами в строк до 30 серпня 2013 року.

За умовами договору плата за користування кредитом становить 16,92% річних, також позичальник має сплатити банку винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 476,64 долари США, що сплачуються в момент видачі кредиту, в розмірі 0,60% від суми виданого кредиту, що сплачується щомісяця в період сплати, а також винагороду за проведення додаткового моніторингу, що сплачується відповідно до п. 15.9 договору.

У разі порушення позичальником зобов`язань, передбачених ст.ст. 5.2.2. та 5.2.3 договору щодо сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки. При порушенні позичальником будь-якого грошового зобов`язання за договором понад 30 календарних днів банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 грн. та 5% від суми невиконаного зобов`язання.

Відповідно до умов договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Згідно з розділом 7 «Предмет застави» договору, предметом застави за цим договором є автомобіль, власником якого є позичальник.

У Розділі 11 «Подія Дефолту» передбачено, що для цілей Договору подією Дефолту вважається: 1) затримання сплати Позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць; 2) перевищення заборгованості більше як на 10% суми наданого кредиту; 3) несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми наданого кредиту; 4) порушення Позичальником умов щодо цільового використання будь-якої частини кредиту; 5) з урахуванням умов статті 10 Договору, предмет застави став недоступним для банку внаслідок втрати, знищення (повного або часткового), суттєвого ушкодження, непридатності до експлуатації предмета застави або його недосяжності для банку з будь-якої іншої причини; 6) недотримання позичальником будь-якої заяви чи запевнення, що визначені, у статті 9.1 Договору; 7) подання позичальником повідомлення про неспроможність виконати свої зобов`язання за Договором за відсутності клопотання поданого згідно зі ст. 5.4.4. Договору, або відмови у його задоволенні; 8) інше істотне порушення Позичальником умов Договору.

Пунктом 11.2.1 цього Договору, визначено наслідки настання Дефолту, так у разі настання Події Дефолту Банк надає Позичальнику письмове повідомлення про настання події Дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на Предмет застави, крім того банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі.

Згідно п.11.2.5 даного Договору, якщо протягом 30 календарних днів з моменту отримання Позичальником повідомлення про Дефолт або з моменту реєстрації такого повідомлення у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, якщо дата такої реєстрації не буде пізнішою) Позичальник усуне подію Дефолту, вимоги банку, зазначені у повідомленні про Дефолт, втрачають чинність. При цьому, банк має право передати Позичальнику Предмет застави у користуванні, оформивши таку передачу на підставі відповідного акту, за умови що Позичальник на цей момент не має заборгованості перед банком та сплатив усі витрати пов`язані з доставкою, зберіганням та утриманням Предмета застави, а також сплатив винагороду, зазначену у статті 15.10 Договору за передачу предмета застави у користування Позичальника.

Пунктом 11.2.6 передбачено, якщо протягом строку, вказаного у статті 11.2.5, Позичальник не усунув подію Дефолту, Позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, проценти за користування кредитом, виконані усі інші грошові зобов`язання за Договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька наступних дій:

1) згідно ст. 651 ЦК України, здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. Договір вважається розірваним у дату, зазначену в повідомленні. Одностороннє розірвання договору не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов`язання,

2) розірвати Договір у судовому порядку;

3) звернути стягнення на предмет Застави в порядку, визначеному у ст. 12 Договору;

4) застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України;

За п. 12.1 договору, вимоги, що задовольняються із вартості предмета Застави, після настання події Дефолту та спливу строку, встановленого у ст. 11.2.5 Договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог.

Сторони цим прямо погоджують, що для задоволення забезпечених вимог з вартості предмета застави після настання події дефолту банк не зобов`язаний звернутися за захистом своїх прав в судовий орган або інший орган вирішення спорів. За рішенням банку і якщо це не заборонено законодавством України, предмет застави може бути реалізований або використаний в інший спосіб для задоволення забезпечених вимог без застосування судових процедур.

П. 13.11 Договору сторони погодили, що строк позовної давності про стягнення кредиту, винагороди, процентів неустойки складає 5 років.

Банк свої зобов`язання за договором виконав, однак відповідач належним чином умови договору не виконував, з лютого 2009 року не погашав кредит в повному обсязі.

Згідно з  акту приймання – передачі від 11 березня 2009 року ОСОБА_1 передав банку автомобіль марки BMW 7401, 1998 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 на реалізацію, що підтверджується відповідним актом та не заперечувалося сторонами у справі.

За поясненнями представника банку суду першої інстанції предмет застави – реалізовано 18 березня 2015 року за 96771,36 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором, але отриманих коштів недостатньо для повного погашення заборгованості.

При цьому, 23 червня 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, з тих підстав, що відповідач належним чином не виконує умови кредитно-заставного договору, а тому в нього станом на 05 травня 2009 року виникла заборгованість за даним договором в розмірі 17973,9 доларів США, яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 15663,66 доларів США, за відсотками за користування кредитом в сумі 897,67 доларів США, заборгованість по комісії в розмірі 392,19 доларів США, пеня в сумі 133,62 долари США, штраф в сумі 886,76 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено, передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставлене майно – автомобіль марки BMW, модель 7401, 1998 року випуску, тип ТЗ: легковий седан – В, № кузова : НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 .

В рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором №НМAWA800000352 від 01 вересня 2008 року, станом на 05 травня 2009 року в розмірі 138679 грн 41 коп, що є еквівалентом 17973,90 Долари США, звернуто стягнення на предмет застави, а саме автомобіль марки BMW, модель 7401, 1998 року випуску, тип ТЗ: легковий седан – В, № кузова: НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь–яким способом з іншою особою-покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Дане рішення суду набрало законної сили 10 лютого 2012 року.

Однак як зазначено вище предмет застави був реалізований банком в позасудовому порядку ще в березні 2009 року з метою погашення заборгованості по кредиту в повному обсязі.

Звернувшись до суду з даним позовом банк вказав, що станом на 13 липня 2015 року відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 27733,86 доларів США, яка складається з наступного: 13586,73 доларів США- заборгованість за кредитом; 7255,56 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5500,15 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;  59,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,41 доларів США - штраф (фіксована частина); 1320,12 доларів США - штраф (процентна складова),

Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ст. 611 вказаного Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як встановлено судом свої зобов`язання відповідно до кредитного договору позичальник належним чином не виконував в повному обсязі, не вносив платежі на погашення кредиту, не сплачував нараховані проценти за користування кредитом, а тому в нього виникла заборгованість за кредитним договором.

Дана заборгованість складається з заборгованість за кредитом в сумі 13586,73 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом сумі 7255,56 доларів США; 250 грн. - штраф (фіксована частина); 1320,12 доларів США - штраф (процентна складова),

Однак при цьому колегія суддів вважає, що заборгованість по комісії за користуванням кредитом в сумі 5500,15 доларів США, яка нарахована банком на підставі умов договору про сплату позичальником даної комісії як  винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу не підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту – це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту та додатковий моніторинг погашення кредиту є нікчемними.

Отже, оскільки сплата позичальником винагороду за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними.

З цих підстав нарахування банком комісії на підстав нікчемних умов договору є безпідставним і вказані кошти не підлягають сплаті позивальником.

Крім того за умовами договору у разі порушення позичальником зобов`язань, передбачених ст.ст. 5.2.2. та 5.2.3 договору щодо сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки, а при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов`язання за договором понад 30 календарних днів банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 грн. та 5% від суми невиконаного зобов`язання.

Даними умовами кредитування передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором у вигляді як пені, так і штрафу одночасно.

Тобто за одне і те ж саме порушення зобов`язання у вигляді несвоєчасної сплати орендної плати передбачена подвійна відповідальність одного виду, в той час коли пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу за несвоєчасну сплату кредиту свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідачів) подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов`язання (прострочення виконання грошового зобов`язання), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Тому, з цих підстав суд приходить до висновку, що у позивача виник обов`язок щодо сплати банку у вигляді неустойки за невиконання своїх зобов`язань за кредитним договором лише у вигляді штрафу в розмірі 250 грн. - штраф (фіксована частина) та 1320,12 доларів США - штраф (процентна складова).

Однак як вбачається з матеріалів справи ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з відповідача станом на 13 липня 2015 року лише 02 вересня 2015 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України).

Згідно ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За нормами ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України.

Як видно з п. 13.11 кредитно-заставного договору сторони погодили, що строк позовної давності про стягнення кредиту, винагороди, процентів неустойки складає 5 років.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/115534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така ж правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справа № 310/11534/13-ц

У справі, яка переглядається, ПАТ КБ «ПриватБанк» використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та штрафу шляхом стягнення на предмет застави спочатку в позасудовому порядку в березні 2009 року, а потім і в судовому порядку шляхом подання відповідного позову 23.06.2009 року.

Крім того слід звернути увагу, що умовами договору визначено поняття подія Дефолту, якою вважається поряд з іншим затримання сплати Позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, інше істотне порушення Позичальником умов Договору.

З наслідками настання події Дефолту Банк надає Позичальнику письмове повідомлення про настання події Дефолту і якщо протягом строку, вказаного у статті 11.2.5, Позичальник не усунув подію Дефолту, Позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, проценти за користування кредитом, виконані усі інші грошові зобов`язання за Договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, поряд з іншим звернути стягнення на предмет Застави в порядку, визначеному у ст. 12 Договору, застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України.

Відповідач з лютого 2009 року належним чином умови договору не виконував, перестав сплачувати кредит та проценти, в строк більше ніж один місяць, не погашав кредит в повному обсязі.

Таким чином, настала подія Дефолту, передбачена умовами договору, відповідач не усунув подію Дефолту і у нього з березня 2009 року виник обов`язок повернути кредит в повному обсязі, отже з цього часу настав строк виконання договору позичальником в повному обсязі.

Банк за умовами договору звернув стягнення на предмет застави з метою дострокового погашення заборгованості за кредитно-заставним договором №НМAWA800000352 від 01 вересня 2008 року в повному обсязі в березні 2009 року в позасудовому порядку, в червні 2009 року в судовому порядку, що свідчить про зміну банком за умовами договору строку виконання зобов`язання за даним договором на березень 2009 року.

Саме з цього часу, з березня 2009 року після звернення банку стягнення на предмет застави в позасудовому порядку для погашення заборгованості по кредиту в повному обсязі та звернення до суду з відповідним позовом почався перебіг п`ятирічного строку позовної давності, який був узгоджений сторонами в умовах договору, який сплив в березні 2014 року.

До суду з позовом банк звернувся 02 вересня 2015 року, тобто після спливу строку позовної давності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що банк змінив строк виконання кредитного зобов`язання, а тому звернувшись до суду із даним позовом у вересні 2015 року, банк пропустив позовну давність, про застосування якої відповідачем подано заяву, що є підставою для відмови у позові банку у даній справі.

Доводи апеляційної скарги, що п. 13.11 кредитного договору передбачено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів за користування кредитом, неустойки встановлено тривалістю 5 років, останнім днем виконання зобов`язання є 30 серпня 2013 року, банк з позовом звернувся в листопаді 2015 року, а тому висновки суду першої інстанції про пропуск строку позовної давності є незаконним та необґрунтованим слід відхилити.

Так судом беззаперечно встановлено, що сторони погодили строк позовної давності терміном 5 років, однак звернувши стягнення на предмет застави в позасудовому порядку для погашення заборгованості по кредиту в повному обсязі в березні 2009 року та звернувшись до суду з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет застави в червні 2009 року, банк реалізував своє право на дострокове пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання на березень 2009 року, а тому, звернувшись до суду із даним позовом про стягнення із позичальника кредитної заборгованості у вересні 2015 року, пропустив строк позовної давності терміном 5 років, який погоджений сторонами в договорі.

Таким чином підстав для скасування рішення та задоволення позову банку в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

       Заочне рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 травня 2021 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова