Ухвала

14 травня 2021 року

м. Київ

справа № 173/1405/20

провадження № 61-7255ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макушев Євгеній Петрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макушев Є. П., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 29 серпня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір позики № 29/08/18-6, згідно якого він отримав від відповідача грошові кошти в сумі 139 134,03 грн, що за курсом Національного банку України на день укладення даного договору еквівалентно 4 960 дол. США. Позику він зобов`язувався повернути не пізніше ніж через три місяці з моменту укладання договору, тобто до 29 листопада 2018 року. На підтвердження отримання грошових коштів ним 05 вересня 2018 року була складена відповідна розписка.

29 серпня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір застави транспортного засобу, відповідно до якого забезпечується заставою виконання заставодавцем зобов`язань за договором позики грошей від 29 серпня 2018 року. Предметом застави за цим договором є автомобіль марки BYD модель S6 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2012 року випуску, легковий універсал В, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований відділом РЕР ДАІ № 3 ГУМВС України в Дніпропетровській області від 10 липня 2012 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Пунктом 4.2 договору застави передбачено, що стягнення на предмет застави може здійснюватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Додатковою угодою від 16 грудня 2019 року до договору позики № 29/08/18-6 внесені в пункт 1 договору наступні зміни: «позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 116 800 грн, що за курсом доларів США в АТ КБ «ПриваБанк» (1 долар США - 23,55 грн) на день укладання цього договору еквівалентно 4 960 дол. США. В свою чергу позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк, загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню в строки і в порядку, передбаченому цим договором буде відповідати еквіваленту 4 960 дол. США за курсом АТ КБ «ПриваБанк» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через три місяці з моменту укладення даного договору до 29 лютого 2020 року».

Згодом позивач повернув ОСОБА_2 960 дол. США. Борг, який залишився, складає 4 000 дол. США просив розстрочити в зв`язку з пандемією короновірусу COVID-19 в Україні.

У травні 2020 року позивач отримав заяву від відповідача, згідно якої ОСОБА_2 пропонував виконати до 19 травня 2020 року зобов`язання за договором позики та достроково повернути кошти в сумі 106 400 грн, що є еквівалентним 4 000 дол. США та сплатити 85 120 грн неустойки відповідно до пункту 10 укладеного договору позики, при цьому до заяви не було додано розрахунку неустойки та доказів, на яку саме дату курс АТ КБ «ПриваБанк» дорівнював: 1 дол. США - 26,60 грн.

14 серпня 2020 року позивач отримав постанову приватного виконавця виконавчого округу Макушева Є. П. від 07 серпня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, з якої дізнався, що за виконавчим написом № 1396, виданим 28 липня 2020 року, приватний виконавець Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., звернула стягнення на автомобіль марки BYD модель S6 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2012 року випуску, легковий універсал В, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований відділом РЕР ДАІ № 3 ГУМВС України в Дніпропетровській області від 10 липня 2012 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . За рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставного майна задовольнити вимоги ОСОБА_2 у сумі 194 020,12 грн, з яких: 106 400 грн сума заборгованості, 85 120 грн неустойка відповідно до пункту 10 договору позики, додаткові витрати, пов`язані із вчиненням цього виконавчого напису, у сумі 2 500 грн.

Позивач вважав даний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що зазначена у виконавчому написі заборгованість не є безспірною.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн за надання правової допомоги. В іншій частині понесені судові витрати за надання правової допомоги покладено на ОСОБА_2

28 квітня 2021 року ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Предметом спору в даній справі є вимога про визнання виконавчого напису про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за договором позики у загальному розмірі 194 020,12 грн, таким, що не підлягає виконанню

Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00 грн) та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Ураховуючи зазначене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року ухвалені у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макушев Євгеній Петрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко