ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2010 рокуСправа № 2а-930/10/0370

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Чміль І.В.,

з участю  прокурора Рибака А.І.,  

представника позивача Кравчук Л.В.,  

представника відповідача Цибуковської Н.Ф.,  

представник третьої особи на стороні відповідача Кравець Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку  адміністративну справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Аміко-Кераміка»  до  Волинської митниці,  третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Ягодинська митниця про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення №18 від 29.09.2008 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Аміко-Кераміка» звернулось з адміністративним позовом до  Волинської митниці,  третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Ягодинська  митниця  про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення №18 від 29.09.2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при винесені оскаржуваного податкового повідомлення відповідачем були порушені норми чинного законодавства, що призвело до неправомірного визначення митним органом податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем на товари, що ввозяться суб’єктами підприємницької діяльності, на суму 30696,78 грн. з яких за основним платежем 20464,52 грн. та 10232 грн. за штрафними санкціями.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Суду пояснив, що висновки, зроблені в процесі перевірки, не ґрунтуються на документах, оскільки ті документи, які досліджувались при перевірці, на думку позивача, не є належним чином оформлені. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначив, що нараховуючи та приймаючи спірні податкові повідомлення, митний орган діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. В обґрунтування своєї позиції посилається на норми Митного кодексу України, Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетними та державними цільовими фондами», Порядок оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок систем звітності та обліку товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України. Вважає, що податкове повідомлення №18 від 29.09.2008 року винесене у відповідності до норм чинного законодавства. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи на стороні відповідача проти позовних вимог заперечувала. Просила суд відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідачем не були порушені вимоги чинного законодавства при проведенні перевірки та винесенні  оскаржуваного податкового повідомлення. Суду пояснила, що перевірка, а саме повторна перевірка ТзОВ «Торговий дім Аміко-Кераміка» проводилась на підставі розпорядження заступника Голови Державної митної служби України від 22.10.2007 року № 2/8-р, наказу Ягодинської митниці від 09.11.2007 року № 529 «Про створення робочої групи по перевірці фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності». В зв’язку з ненаданням позивачем фінансово-бухгалтерських документів робоча група здійснила додаткові контрольні заходи щодо з’ясування реальних витрат підприємства, які воно сплатило як винагороду за отримані послуги по перевезенню вантажів за межами митної території України, що, відповідно, до правил Інкотермс - 2000 (умови поставок EXW, FCA) включаються до митної вартості товару, та на які нараховуються митні платежі при переміщенні їх через митний кордон України. Просить в позові відмовити.

Прокурор в судовому засіданні позов не визнав. Просить відмовити в його задоволенні в зв’язку з безпідставністю.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності та проаналізувавши вимоги чинного законодавства суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Судом встановлено, що 06.12.2006 року Департаментом аналізу ризиків та аудиту Державної митної служби України направлено керівникам регіональних митниць та митниць лист за № 1-12/1189-ЕП «Щодо витрат на доставку, включених до задекларованої митної вартості товарів, та перевірок стану дотримання законодавства України з питань митної справи суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності», в якому зазначається, що за результатами проведеного аналізу виявлено, що витрати на доставку, які декларуються суб’єктами ЗЕД на однакових умовах перевезення в деяких випадках різняться у 125-497 разів. Також встановлено випадки декларування різної вартості витрат на доставку одним і тим самим суб’єктом ЗЕД, який здійснює імпорт товару за одним контрактом, на однакових умовах поставки. В даному листі Державної митної служби України зазначено, що ТзОВ «Торговий дім Аміко-Кераміка» декларувало витрати на доставку з низьким рівнем вартості та вказувалось на необхідність позапланової виїзної документальної перевірки вказаного суб’єкта ЗЕД.

З матеріалів справи вбачається, що при проведенні позапланової перевірки позивача Волинською митницею не було виявлено порушень.

Розпорядженням заступника голови Державної митної служби України від 22.07.2007 року № 2/8-р в зв’язку з неналежним виконанням своїх службових обов’язків при проведенні позапланової перевірки Волинською митницею було зобов’язано Ягодинську митницю провести повторну перевірку ТзОВ «Торговий дім Аміко-Кераміка», яка по завданню Держмитслужби України була розпочата 13.11.2007 року.

За результатами даної перевірки складено проміжний  акт № 18/8/205000000/32857115 від 8 липня  2008 року. На підставі акта перевірки Волинською митницею було винесено податкове повідомлення форми «Р» № 18 від 29.09.2008 року.

Податковим повідомленням №18 від 29.09.2008 року у зв’язку зі встановленим порушенням статті 267 Митного кодексу України, позивачу було визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем на товари, що ввозяться суб’єктами підприємницької діяльності на суму 30696,78 грн. з яких за основним платежем 20464,52 грн. та 10232 грн. за штрафними санкціями.

Протягом періоду, що перевірявся, позивач відповідно до умов укладених зовнішньоекономічних контрактів (договорів) здійснював закупівлю товарів у іноземних суб’єктів господарювання.

Постачання імпортованих товарів від нерезидентів здійснювалося в т.ч. й на договірних умовах EXW та FCA (офіційні правила Міжнародної торгової палати –Інкотермс). Перевезення таких товарів  як за межами митної території України, так по митній території України, забезпечували  суб’єкти господарювання, у тому числі й приватні підприємці, з якими позивачем були укладені угоди (договори) про надання транспортних (транспортно-експедиційних) послуг.

Розрахунки з суб’єктами господарювання, що надавали транспортні (транспортно-експедиційні) послуги, позивач здійснював на підставі виставлених до оплати рахунків, наданих міжнародних транспортних накладних (CMR), підписаних сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг), які надавалися перевізниками (експедиторами) після прибуття в місце призначення (розвантаження) транспортних засобів з імпортованими товарами.

З акту перевірки вбачається, що ТзОВ «Торговий дім Аміко-Кераміка» були порушені норми статті 267 Митного кодексу України, а тому перевіряючими зазначається, що вартість понесених позивачем транспортних витрат на доставку імпортованих на договірних умовах EXW та FCA товарів до митного кордону України, яка декларувалася в деклараціях митної вартості, що подавалися до митного оформлення, в декілька разів менша, ніж фактично було сплачено за надані перевізниками (експедиторами) послуги.

На підставі отриманих документів по зустрічних перевірках, представлених Ягодинською митницею в судових засіданнях було встановлено, що ТзОВ «Торговий дім Аміко-Кераміка» заявляло в митних деклараціях неправдиві відомості щодо вартості транспортно-експедиційних послуг на товари, які ввозилися в Україну, в результаті чого позивачем по 94 ВМД було занижено суми податкових зобов’язань на 163015 грн.  

Як зазначається в акті перевірки та в податковому повідомленні, перевіркою встановлено порушення вимог статті 267 Митного кодексу України, а саме: згідно з висновками митного органу в результаті заниження митної вартості позивач не доплатив ПДВ та ввізне мито при імпорті товарів.

Пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (у редакції, що діяла на час здійснення імпортних операцій) визначено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Статтею 267 Митного кодексу України встановлено метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Так, під митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, розуміється вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати, понесені покупцем; витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів тощо (ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України).

Частиною 3 наведеної статті встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення.

Таким чином, до митної вартості товарів за ціною договорів, що імпортуються, відносяться договірна вартість таких товарів, зазначена у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив ПДВ саме з митної вартості, зазначених в вантажних митних деклараціях, про що і зазначено в даних деклараціях.  

Відповідно до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та інших предметів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженої наказом ДМСУ від 20.04.05р. № 314 та Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 574 від 09.06.1997р., митне оформлення  - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів та інших предметів. Вантажна митна декларація (далі-ВМД) – заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби і мету їх переміщення через митний кордон України, … а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.  ВМД застосовується під час декларування суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів та інших предметів, що перевозяться через митний кордон України. У разі прийняття ВМД для оформлення їй присвоюється реєстраційний номер та проводиться реєстрація в журналі обліку ВМД. ВМД вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах особистої номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.

Таким чином, законодавство чітко визначає форму, зміст та порядок складання документа – ВМД, який має бути належним підтвердженням (в т.ч. доказом в судовому процесі) належного здійснення декларування імпортної операції в разі відповідності цього документа вимогам нормативних актів.

Нормами діючого законодавства передбачено, що під час митного оформлення товарів декларант зобов’язаний своєчасно надати митному органу додаткові відомості, що підтверджують правильність визначення заявленої митної вартості. При цьому, у разі потреби митний орган може надати декларантові за наявності у базі даних Держмитслужби інформацію про середньоконтрактні ціни або митну вартість товарів, що була визначена під час митного оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, ввезених в Україну за іншою угодою.

Згідно Постанови КМУ від 28.08.2003 року №1375 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України» (яка була чинною на момент здійснення митного оформлення товарів) та Постанови КМУ від 20.12.2006 року № 1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження» для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються підприємствами через митний кордон України, декларант подає:

- угоду (договір, контракт), на підставі якої здійснюється поставка товарів, і додатки до неї;

- рахунок-фактуру (інвойс) і банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено) або - -   - рахунок-проформу для умовно-вартісних угод (договорів, контрактів), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару;

- угоду (договір, контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи;

- рахунок про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг або офіційно завірену керівником і головним бухгалтером підприємства калькуляцію транспортних витрат у разі, коли транспортні витрати не були включені до рахунка-фактури (інвойсу);

- пакувальні листи;

- ліцензію на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню;

- сертифікат про походження товару, сертифікат якості, безпеки тощо.

Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів у разі потреби на вимогу митного органу можуть додатково подаватися інші документи, що можуть бути використані для підтвердження відомостей, заявлених у декларації митної вартості.

В даному випадку підставами для визначення бази оподаткування є наявність відповідних документів та виконання платником податків умов поставки, визначених згідно з правилами Інкотермс, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України (постанова Кабміну України № 1375 від 28.08.2003 р. (діяла до 01.02.2007 року – в періоді, що перевірявся), у разі відсутності підтвердних документів або наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої митної вартості товарів митні органи відповідно до Митного кодексу України визначають митну вартість самостійно на підставі ціни на ідентичні чи подібні (аналогічні) товари.

При митному оформленні товарів відповідачу були надані довідки перевізників, як осіб, які формують ціну перевезення, в яких перевізники визначали вартість послуг по перевезенню товарів до кордону і вартість послуг по перевезенню після кордону.

Крім того, відповідно до пункту 14 вказаного вище Порядку та пункту 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1766 від 20.12.2006 року, при декларуванні митному органу подаються в т. ч. і рахунки-фактури від виконавця про надання транспортно-експедиційних послуг (про підтвердження транспортних витрат).

Згідно з пунктом 4 Положення про вантажну митну декларацію, затверджене постановою Кабміну України № 574 від 09.06.1997 року, митний орган не приймає ВМД для оформлення:

- якщо вона подається без повного комплекту документів, необхідних для здійснення митного оформлення товарів;

- якщо вона заповнена декларантом з порушенням цього Положення, Інструкції про порядок заповнення ВМД;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що під час митного оформлення товарів жодних додаткових документів у позивача не вимагалось.

Під час митного оформлення у митних органів не виникло питань щодо правильності та обґрунтованості митної вартості, що зазначена у ВМД і митне оформлення товарів було здійснене, товари випущені у вільний обіг.

На думку суду, з висновків відповідача про те, що позивач не включив до митної вартості всю вартість транспортних послуг за перевезення до кордону України, ґрунтуються на припущеннях. Висновки про вартість перевезення товарів позивача до кордону зроблені на підставі документів, отриманих митним органом в результаті надання запитів щодо підтвердження транспортних витрат до митних органів, в зоні діяльності яких знаходяться підприємства – перевізники, з якими ТзОВ «Торговий дім Аміко-Кераміка» перебувало в господарських відносинах.

Суд не приймає до уваги як належні та допустимі докази досліджені в судовому засіданні документи, зокрема акти виконаних робіт, накладні, рахунки-фактури, митні декларації, на підставі яких митним органом здійснено висновок про заниження митної вартості товарів, оскільки оригіналів суду не було надано, а ксерокопії належним чином не завірені. Крім того, у більшості документів відсутня інформація про участь ТзОВ «Торговий дім Аміко-Кераміка» у договірних відносинах.

Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 року за № 507-ХІІ  в Україні діють вільні ціни і тарифи, а також регульовані державою ціни і тарифи.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із закордонними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

З огляду на викладене вище та керуючись принципами підприємницької діяльності, передбаченими пунктом 3 частиною 1 статті 5 Закону України “Про підприємництво”, про самостійний вибір та встановлення цін, позивач правомірно узгодив із підприємствами-експедиторами вартість транспортних послуг до та після перетинання митного кордону України.

Щодо нарахованих штрафних санкцій слід зазначити наступне.

У відповідності до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон), штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 17.1.3 Закону у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем митного законодавства, а також відсутність суми недоплати (заниження суми митної вартості товарів) ввізного мита та податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій є необґрунтованим.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного або іншого органу – це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування  правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийняття свого рішення, а тому проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині скасування податкового повідомлення № 18 від 29.09.2008 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій Волинської митниці у вигляді донарахування без достатніх підстав зобов’язань по ввізному миту, оскільки публічно-правовий спір між сторонами фактично виник з приводу прийняття оспорюваного позивачем рішення, якому суд дав правову оцінку, а скасування рішення суб’єкта владних повноважень не потребує визнання незаконними дій щодо його прийняття.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 року №1375 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України» суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати повідомлення  Волинської митниці № 18 від 29.09.2008 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі – з 2 червня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий                                                                      О.А. Лозовський