Постанова

Іменем України

13 травня 2021 року

місто Київ

справа № 405/6466/18

провадження № 61-12056св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, в якому просив стягнути на його користь на відшкодування моральної шкоди суму 4 253 279, 52 грн.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 28 березня 2013 року слідчим СУ УМВС України в Кіровоградській області Павліченко К. Ю. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України.

26 листопада 2013 року ОСОБА_2 було затримано за підозрою у вчинені злочину. Одночасно з затриманням проведені обшуки за місцем проживання, роботи та у службовому автомобілі.

27 листопада 2013 року ОСОБА_2 вручене повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення.

Ухвалами слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а також запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 91 760, 00 грн, яка внесена у встановленому порядку.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року ОСОБА_2 відсторонено від займаної посади начальника Управління технічного нагляду, охорони праці та пожежної безпеки Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградської області, а також накладено арешт на належне йому майно.

29 листопада 2013 року ОСОБА_2 повторно затримано за підозрою у вчиненні злочину.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2013 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2013 року обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 91 760, 00 грн, яка також внесена у встановленому порядку.

29 січня 2013 року ОСОБА_2 вручено обвинувальний акт в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України.

Відповідно до вироку Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 07 червня 2018 року, ОСОБА_2 у пред`явленому обвинуваченні за частиною четвертою статті 368 КК України визнано невинуватим за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України. Остаточне рішення у цій кримінальній справі ухвалено тільки 07 червня 2018 року, тобто через 62 місяці та 9 днів.

Протягом цього періоду він відчував обурення, приниження, сором, тривалу емоційну напругу, тривогу, невизначеність, втратив можливості самореалізації. Безпідставне незаконне проведення негласних слідчих дій стосовно нього, що потягло за собою втручання в його особисте життя, незаконне внесення запису до ЄРДР відносно нього, проведення слідчих дій: тимчасовий допуск до речей і документів, проведення обшуків, тривалий арешт майна, неодноразове затримання, обрання міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою, допит рідних та колег по роботі, призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків і погіршення відносин з оточуючими, а також негативно вплинуло на стан здоров`я (йому встановлено третю групу інвалідності, а в квітні 2017 року він переніс інфаркт). Враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотність недоотриманих благ, позивач оцінив розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди в сумі 4 253 279, 52 грн.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Прокуратура Кіровоградської області просила відмовити у позові до прокуратури, рішення про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 ухвалити відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням розміру моральних страждань позивача, у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати.

Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні у зв`язку з відсутністю причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування, прокуратури та негативними наслідками, яких зазнав позивач.

Державна казначейська служба України зазначила про неправильну оцінку позивачем спірних відносин та просила відмовити в задоволенні позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди суму 2 500 000, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначив, що незаконне кримінальне переслідування, обмеження громадянських прав і свобод для позивача були вкрай стресовою (психотравмуючою) ситуацією, призвели до руйнування значущих взаємовідносин з оточенням, моральних цінностей та викликали значні негативні переживання: обурення, приниження, сором, тривалу емоційну напругу, тривогу, невизначеність, необхідність виправдовуватися та доводити свою невинність в інкримінованих діяннях, втрати можливостей самореалізації, приниження його честі та гідності, призвели до суттєвого зниження авторитету серед оточуючих, поваги та доброзичливого ставлення. Тривалий час він був позбавлений можливості вільно жити, реалізовувати себе як особистість та у професійному житті, пересуватися за власним вибором та планувати власний час, безпідставність чого особливо принижувала його людську гідність. Позивач є особою з третьою групою інвалідності, хворіє на цукровий діабет, а в квітні 2017 року у нього був інфаркт. У липні 2017 року йому була проведена операція на серці в Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова АМН України. Позивач за час кримінального переслідування втратив батьків.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційні скарги Прокуратури Кіровоградської області та Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2019 року змінено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 260 000, 00 грн компенсації завданої моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції безпідставно вважав доведеною наявність причинно-наслідкового зв`язку між захворюваннями позивача та неправомірними притягненнями його до кримінальної відповідальності, так як відповідні докази наявності такого зв`язку відсутні. Самий лише факт наявності у позивача загальних захворювань не може безсумнівно пов`язуватися з обставинами, на які він звертає увагу. Відповідно до правила частини третьої статті 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди суд мав врахувати вимоги розумності і справедливості. Проте, за висновками апеляційного суду, ці вимоги судом першої інстанції враховані не були, оскільки суд достатньо не обґрунтував визначення компенсації у розмірі 2 500 000, 00 грн. У зв`язку з цим апеляційний суд вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції і зменшити розмір відшкодування до 260 000, 00 грн, що з урахуванням усіх обставин цієї справи є співмірним завданій позивачу шкоді та відповідає уявленням про розумність і справедливість.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2019 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_2 зазначає, що:

- апеляційний суд не обґрунтував та не навів розрахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 260 000, 00 грн, зменшивши стягнутий судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди в 10 разів;

- апеляційний суд не навів обґрунтування, мотиви спростування та неприйняття загальновідомої методики проф. Ерделевського О. М. встановлення заподіяння моральної шкоди та метода оцінки розміру компенсації завданих страждань.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Головне управління Національної поліції у Кіровоградській області та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області просять відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, що захворювання позивача пов`язані з перебуванням ОСОБА_2 під слідством та судом, а також, що моральну шкоду завдано протиправними та незаконними діями правоохоронних органів, прокуратури та суду.

Прокуратура Кіровоградської області просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, визнання доведеними/недоведеними та встановлення по-новому обставин справи. Відповідач на обґрунтування доводів відзиву на касаційну скаргу наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 258/1169/14-ц (провадження № 61-22745св18), відповідно до якого суд касаційної інстанції не оцінює визначений судами першої та апеляційної інстанцій розмір відшкодування моральної шкоди на предмет його відповідності засадам розумності, виваженості і справедливості, оскільки це знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 28 березня 2013 року за № 120131200500000147 слідчим СУ УМВС України в Кіровоградській області Павліченко К. Ю. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України.

26 листопада 2013 року ОСОБА_2 було затримано за підозрою у вчинені злочину, в порядку статті 208 КПК України.

Одночасно з затриманням проведені обшуки за місцем його проживання, роботи та у службовому автомобілі.

27 листопада 2013 року ОСОБА_2 вручено повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України.

Згідно з ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року відносно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід - тримання під вартою строком на 60 діб.

Згідно з ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 91 760, 00 грн, які внесені на депозитний рахунок ТУ ДСА.

29 листопада 2013 року ОСОБА_2 повторно затримано за підозрою у вчинені злочину, в порядку статті 208 КПК України.

Згідно з ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2013 року ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

Відповідно до ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2013 року ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 91 760, 00 грн, які внесені на депозитний рахунок ТУ ДСА.

Згідно з ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року ОСОБА_2 відсторонено від посади начальника управління технічного нагляду, охорони праці та пожежної безпеки Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області.

Ухвалами слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року та 06 грудня 2013 року накладено арешт на належне ОСОБА_2 майно.

29 січня 2014 року ОСОБА_2 вручено обвинувальний акт, згідно з яким його звинувачено за частиною четвертою статті 368 КК України.

Вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2014 року ОСОБА_2 у пред`явленому обвинуваченні за частиною четвертою статті 368 КК України визнано невинуватим за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого зазначеною статтею КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 07 червня 2018 року вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2014 року стосовно ОСОБА_2 залишено без змін.

Позивач є особою з третьою групою інвалідності, має захворювання на діабет, а в квітні 2017 року у нього був інфаркт. У липні 2017 року йому проведена операція на серці в Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова АМН України. Позивач за час кримінального переслідування втратив батьків.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62, заява № 68490/01).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції.

Враховуючи, що повідомлення про підозру вручено ОСОБА_2 27 листопада 2013 року, а виправдувальний вирок набрав законної сили 24 травня 2017 року, то ОСОБА_2 перебував під слідством та судом повних 41 місяць та 27 днів, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на момент ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного суду становив 172 219, 71 грн. Проте, апеляційний суд, враховуючи фактичні обставини справи, застосовуючи принцип розумності та справедливості, дійшов висновку про стягнення відшкодування у розмірі 260 000, 00 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд врахував, що позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між наявними у нього загальними захворюваннями та перебуванням під слідством та судом, а тому дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, врахувавши вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав оцінку зібраним у справі доказам та встановив, що суд першої інстанції, визначаючи належний до відшкодування розмір моральної шкоди, не врахував відсутність причинно-наслідкового зв`язку між існуючими загальними захворюваннями позивача та перебуванням його під слідством та судом, що було підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди у порівнянні з її мінімальним розміром, визначеним відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому апеляційний суд також погодився, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди не буде співмірним завданій шкоді, у зв`язку з чим обґрунтовано збільшив його.

У зв`язку з наведеним доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваного судового рішення у касаційній скарзі не наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик