ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

26.05.09Справа №2а-3220/09/7/0170

Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Маргарітова М.В. ,

при секретарі Силантьєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу  

за позовом   Закритого акціонерного товариства "Кримвтормет"          

до   Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя        

при залученні третій особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Інкерманської міської ради       

про скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

позивача – представник за довіреністю Журавльова Т.В.,

відповідача – представники за довіреністю Запорожець Л.В., Бесєдіна В.М., Гукова О.І., Медведева І.Г,  

третій особи - Інкерманської міської ради – представник за довіреністю Кулагін О.О.

прокурора – Васьків Я.Й.

Суть спору: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя про скасування податкового повідомлення – рішення №0001641503/323 від 15.12.08р., яким позивачу нараховане податкове зобов’язання на загальну суму 1859596,32грн., з яких 1239730,88грн. сума основного платежу з орендної плати за землю та 619865,44грн. сума штрафних (фінансових) санкцій.

У справу в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя вступив прокурор, про що повідомив суд письмово (а.с.53).

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході проведеної перевірки та визначенні податкових зобов’язань відповідачем порушенні норми чинного законодавства, що є підставою для скасування податкового повідомлення – рішення.

Позивач зазначив, що ним з Інкерманською міською радою, відповідно до вимог діючого законодавства, був укладений договір оренди земельної ділянки. Цим договором визначена сума орендної плати. Зміни щодо розміру орендної плати у договір не вносилися. За таких підстав, у період що перевірявся, позивач вважає, що ним вірно визначалася сума орендної плати у податкових деклараціях, оскільки суми зазначалися виходячи з умов договору оренди земельної ділянки.

Крім того, позивач вважає, що вказівка відповідача на порушення ним ст. 7 Закону України «Про плату за землю» є безпідставною, зважаючи на те, що даною нормою передбачені лише розміри ставок земельного податку.

Таким чином позивач вважає, що не порушував правила оподаткування в частині заниження орендної плати за землю.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки повідомлення – рішення, що оскаржується,  прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України і підстав для його скасування немає.

В обґрунтування правової позиції відповідач посилається на те, що згідно до норм діючого законодавства та умов договору оренди земельної ділянки на позивача покладений обов’язок розраховувати розмір орендної плати з урахуванням зміни розмірів земельного податку, ставки орендної плати та нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідачем вказано на те, що рішенням Севастопольської міської ради від 19.10.05р. №4046 було введена в дію нова нормативна грошова оцінка земель м. Севастополя в адміністративних межах міста та на виконання цього рішення позивач отримав витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.45-46).

Прокурор проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа надала письмові пояснення по суті спору (а.с.124), де зазначила, що розгляд спору залишає на розсуд суду. Третя особа зазначила, що зміни до договору оренди земельної ділянки укладеному ним з позивачем не вносилися за відсутністю на те законних підстав.

Крім того, третя особа вказала, що рішення Севастопольської міської ради від 19.10.05р. №4046, на яке посилається відповідач, надійшло до Виконавчого комітету Інкерманської міської ради лише 14.05.09р., а також це рішення не містить норм, що зобов’язують Інкерманську міськраду переглядати розміри орендної плати за земельні ділянки за договорами, укладеними до набрання чинності цим рішенням.

Вислухавши представників сторін, прокурора та третій особи, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.04р. між Закритим акціонерним товариством «Кримвтормет» та Інкерманською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки №89/04 (а.с.5-11), який 08.12.04р. був зареєстрований Севастопольським міським управлінням земельних ресурсів у книзі реєстрації договорів оренди землі під №4-1-01 (а.с.8).

Відповідно до п. 4.2. договору оренди величина річної орендної плати за користування земельною ділянкою складає 616541,81грн.

В наслідок проведеної відповідачем невиїзної документальної перевірки позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету узгоджених податкових зобов’язань з орендної плати за землю за період 01.01.2006р. – 10 місяців 2008р. відповідачем складений акт перевірки від 03.12.08р. №138/271/15-335/00190638 (а.с.13-17).

Відповідно до висновків, викладених в акті перевірки, з боку позивача встановлені порушення ст. 7 Закону України «Про плату за землю», що призвело до заниження розміру орендної плати за земельну ділянку за 2006-2007р.р. та 10 місяців 2008р. на загальну суму 1239730,88грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 15.12.08р. №0001641503/323 (а.с.18) про нарахування позивачу податкового зобов’язання у сумі 1239730,88грн. - основного платежу з орендної плати за землю та 619865,44грн. - штрафних (фінансових) санкцій.  

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про плату за землю» визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі»  оренда землі  -  це  засноване  на  договорі  строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов'язані  з орендою землі,  регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом   України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності,  є сільські,  селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ч.2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди  землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну  ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, форма і  строки  внесення орендної плати за землю встановлюються  за  згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної  власності, які  встановлюються  відповідно до Закону України  "Про плату за землю").

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди  землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Закон України «Про плату за землю» визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до положень абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про плату за землю» оренда -  засноване  на  договорі  строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.

Згідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування  земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну
ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 19 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні  ділянки  державної  та  комунальної власності).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що розмір орендної плати за землю встановлюється сторонами відповідно до умов договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач та Інкерманська міська рада не вносили змін до договору оренди земельної ділянки №89/04  щодо збільшення розміру орендної плати за землю.

Інших умов збільшення розміру орендної плати законами України не передбачено, у тому числі і за рішенням податкового органу.

При цьому суд зазначає, що орендна плата за землю, незважаючи на віднесення її до обов’язкових загальнодержавних податків і зборів (ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування») має іншу правову природу ніж інші податки та збори, розмір та порядок визначення яких встановлюється нормативними актами.

З аналізу законів України, що встановлюють  правила та порядок користування земельними ділянками випливає, що орендна плата за користування земельними ділянками має договірне походження і її збільшення органами Державної податкової інспекції, всупереч умовам договору, є втручанням державних органів в діяльність органу місцевого самоврядування, що суперечить ч.2 ст.71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,  відповідно до якої органи виконавчої влади не мають права втручатися в законну діяльність органів місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів місцевого самоврядування.

Таким чином, встановлення розміру орендної плати за користування земельними ділянками в порядку та у спосіб, встановлений нормативними актами України, є функціями тільки органів місцевого самоврядування та не можуть здійснюватися іншим способом ніж внесенням змін в договір оренди земельної ділянки.

Стосовно умов договору оренди необхідно вказати, що відповідно до п. 4.6 договору розмір орендної плати переглядається кожний рік у разі збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянок, у тому числі інфляції.

Оцінюючи вказаний пункт договору суд звертає увагу на те, що ним встановлений перегляд орендної плати, який може бути зроблений тільки при наявності волевиявлення та досягнення домовленості щодо внесення змін в договір.

Тобто розмір орендної плати не може бути підвищений автоматично при зростанні нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки це не відповідає нормам Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про плату за землю».

Відносно застосування Рішення Севастопольської міської ради ХХІV скликання ХІХ сесії від 19.10.2005р. №4046 (а.с.102),  яким з 01.01.2006р. введено нормативну грошову оцінку земель Севастополя в адміністративних межах міста, суд приходить до висновку, що воно не підлягає застосуванню для встановлення нормативної грошової оцінки земель на території м. Інкерман з наступних підстав.

Рішенням Виконавчого комітету Севастопольської міської ради від 08.02.1977р. №3/93 (а.с.112-113) затверджені межі міста Білокам’янська (114-116).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 26.02.1991р. №787-ХІІ місто Біл’окамянськ Севастопольської міської ради перейменоване на місто Інкерман.

Відповідно до положень ч.1 ст.133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.    

Враховуючи зазначені вище акти у м. Інкерман є  встановлені межі (а.с.114-116) і він є визначеною адміністративною – територіальною одиницею держави.

21.05.1997р. прийнятий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який набрав чинності 14.06.1997р. (Урядовий кур’єр №107-108 від 14.06.1997р.) та є спеціальним законом стосовно організації та діяльності органів місцевого самоврядування і його положення повинні застосовуватися та є обов’язковими на території України з 14.06.1997р. (п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Вказаний закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування  в  Україні, засади    організації   та   діяльності,   правового   статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Одним з принципів місцевого самоврядування, встановлених ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є правова організаційна та матеріально – фінансова самостійність в межах повноважень,  визначених цим та іншими законами.

Відповідно до положень ст.1 вказаного закону, представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Згідно до частин 1, 3, 5, 6 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи  місцевого  самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими  законами  власними  повноваженнями, в межах  яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є  рухоме  і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також
об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.  

Від імені та в інтересах територіальних громад  права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України,  бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Відповідно до пунктів 35, 36 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються  питання про затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Частиною1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування України» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності в тому числі на землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами комунальної власності (ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження( ч. 1 ст.71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до абзацу 1 ч.2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські,  селищні,  міські,  районні  в містах,  районні, обласні  ради  після  набрання  чинності  цим  Законом  здійснюють повноваження, передбачені Конституцією України і цим Законом.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що  підставою для  проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок)  є  рішення  органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 23 вказаного закону встановлено, що  технічна документація  з  бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

З аналізу викладених норм законів випливає, що рішення щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, які знаходяться в межах міста, можуть приймати лише органи місцевого самоврядування (ради), повноваження яких розповсюджуються на територію міста.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження та встановлення нормативів грошової оцінки земельних ділянок на території м. Інкерман належать органу місцевого самоврядування цього міста, тобто Інкерманській міській раді, а ні Севастопольській міськраді.

Доводи відповідача щодо відсутності таких повноважень у третій особи у зв’язку з невизначеністю меж міста Інкерман суд до уваги не приймає, оскільки це спростовується рішенням виконкому Севастопольської міської ради від 08.02.1977р. №3/93 (а.с.141-144) та витягом з технічної документації Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів, відповідно до яких земельна ділянка, що надана позивачу в оренду знаходиться в межах м. Інкерман, а ні м. Севастополь.

Твердження відповідача про те, що м. Інкерман входить в межі м. Севастополь та це підтверджується грошовою оцінкою земель м. Севастополь, виконаного Державним інститутом проектування міст «Гіпроград» (а.с.123), суд до уваги не приймає у зв’язку з наступним.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Частиною 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси  територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Вказані норми свідчать, що адміністративно – територіальний устрій України не передбачає  входження до складу районів в містах інших міст, а також входження до складу міст інших міст.

Це також не відповідає положенням ч. 1 ст. 133 Конституції України, згідно з якою систему адміністративно – територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Таким чином, з аналізу вказаних норм випливає, що повноваження районної ради в місті або міськради не можуть розповсюджуватися на територію іншого міста.          

Районні ради, про які йдеться в статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» це ради, повноваження яких розповсюджується на територію, на якій можуть бути розташовані декілька сіл, селищ, міст, а не райради у містах.

При таких обставинах та відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення Севастопольської міськради не можуть розповсюджуватися та бути обов’язковими для застосування Інкерманською міською радою та на території м. Інкерман або бути підставою для їх застосування іншими органами в м. Інкерман.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Згідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Таким чином, враховуючи, що на цей час законами України не встановлені особливості місцевого самоврядування в м. Севастополі, на територію м. Інкерман не можуть розповсюджуватися рішення Севастопольської міськради, в тому числі щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, оскільки територія м. Інкерман не є територією м. Севастополя.

Також суд вважає необхідним вказати на те, що відповідно до п.34, 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень органів місцевого самоврядування (ради) віднесені повноваження в галузі земельних відносин, в які, згідно з діючим законодавством, входить розпорядження землями комунальної власності, затвердження відповідно до закону ставок земельних податків, визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками, встановлення та зміна цільового призначення земель (ст. 20 ЗК України), вилучення земельних ділянок, передача їх в державну власність та інше.

При цьому, законами України не визначено, що частина повноважень (у даному випадку щодо встановлення норм грошової оцінки земельної ділянки) може належати іншим органам місцевого самоврядування, повноваження яких на територію відповідної громади не розповсюджуються.

Матеріли справи свідчать, що земельна ділянка, надана позивачу в оренду, знаходиться на території м. Інкерман і повноваження щодо розпорядження нею та встановлення нормативної грошової оцінки є невід’ємними складовими частинами повноважень в галузі земельних відносин, наданих Інкерманській міськраді Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (п. 34 ст. 26) та іншими нормативними актами України.  

Виходячи з викладеного, суд не приймає до уваги листи Міністерства фінансів України від 28.11.03р. вих. №31-03220-3-28/6424 (а.с.138) та Верховної Ради України від 29.07.02р. вих. № 06-2/11-510 (а.с.139), щодо поширення повноважень Севастопольської міської ради на м. Інкерман.

Крім викладених обставин, суд вважає за необхідне дати оцінку договору оренди земельної ділянки від 17.11.04р. №89/04, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Кримвтормет» та Інкерманською міською радою, оскільки на думку суду він є недійсним з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті  203  цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних  прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до
єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Частиною 4 ст. 87 ЦК України встановлено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним   актом   цивільного   законодавства   України є Цивільний кодекс України.

З аналізу вказаних норм витікає, що договір оренди землі є правочином, якій повинен відповідати вимогам, встановленим ЦК України, Законом України «Про оренду землі», тобто особи, що його уклали повинні мати цивільну дієздатність, а саме бути юридичними особами.

Однак, як випливає з матеріалів справи та пояснень представника третій особи, Інкерманська міськрада не є юридичною особою, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та  іншими  законами  власними повноваженнями, в межах  яких  діють  самостійно  і  несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада є виборним, представницьким органом місцевого самоврядування, який від імені та в інтересах територіальної громади здійснює права суб’єкта комунальної власності (ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») та маєть печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України (ч.9 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, враховуючи викладені норми, суд вважає, що Інкерманська міська рада повинна бути юридичною особою та бути зареєстрованою відповідно законодавству України.

Оскільки міськрада не є юридичною особою, тобто не має цивільної дієздатності, то правочин, а саме договір оренди земельної ділянки №89/04 від 17.11.04р. укладений між Закритим акціонерним товариством «Кримвтормет» та Інкерманською міською радою має ознаки недійсного та відповідно до ч. 2 ст. 263 ЦК України не може встановлювати права та обов’язки на майбутнє після визнання його судом недійсним.

Доводи третьої особи про те, що юридичною особою повинен бути виконком міськради, а не міськрада, суд вважає помилковими у зв’язку з наступним.

Відповідно частинам 1, 2, 3 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконком ради утворюється радою на строк її повноваження, його кількісний та персональний склад встановлюється відповідною радою, до складу виконкому входять відповідні особи по займаних посадах, перелік яких встановлений ч. 3 ст. 51 Закону.

Незважаючи на представлені третьою особою документи про наявність реєстрації Виконавчого комітету Інкерманської міської ради як юридичної особи (а.с.93, 94), суд вважає, що зміст визначених норм закону не передбачає можливість створення виконкому як юридичної особи, оскільки по суті його складу, порядку утворення та діяльності, виконком ради є колегіальним органом, основною формою роботи якого є засідання (ст. 53 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Аналіз викладених норм вказує на відсутність у виконкому ознак юридичної особи, які викладені в Цивільному та Господарському кодексах України.

Судом не приймається до уваги наданий з боку відповідача експертний висновок по економічній експертизі, проведеної по кримінальній справі (а.с.78-87) з тих підстав, що для з’ясування обставин справи потребують дослідженню та оцінки правові підстави виникнення правовідносин, реалізації повноважень, здійснення прав та обов’язків сторонами за договором, пов’язаних з орендою земельної ділянки та встановленням орендної плати, а не економічне дослідження первинних бухгалтерських документів позивача.     

Матеріалами справи спростовуються доводи відповідача стосовно законності прийняття податкового повідомлення – рішення, в зв’язку з чим, суд не приймає їх до уваги.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З положень п.1 ч.2. ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

У позовній заяві позивач просить лише скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення – рішення.

Таким чином, суд, для повного захисту прав та інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та, поряд із скасуванням податкового повідомлення - рішення, визнати його протиправним.

З урахуванням викладеного, висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем норм Закону України «Про плату за землю» в частині заниження розміру орендної плати за земельну ділянку за 2006 – 10 місяців 2008 року у загальній сумі 1239730,88грн. є необґрунтованими, в зв’язку з чим податкове повідомлення – рішення, прийняте відповідачем на підставі встановлених актом перевірки порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Постанова складена у повному обсязі 01.06.09р.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя №0001641503/323 від 15.12.08р., яким Закритому акціонерному товариству «Кримвтормет» нараховане податкове зобов’язання на загальну суму 1859596,32грн., з яких 1239730,88грн. сума основного платежу з орендної плати за землю та 619865,44грн. сума штрафних (фінансових) санкцій.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет» судовий збір у розмірі 3,40грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі  у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі  до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                Маргарітов М.В.