ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2010 р. м. Вінниця Справа № 2-а-1685/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянув у порядку письмового провадження матеріали справи за позовом: Вінницького міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі управління у справах захисту прав споживачів у Вінницькій області до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про: стягнення штрафу в сумі 1700 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі - Управління у справах захисту прав споживачів у Вінницькій області звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 1700 грн. на підставі рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 29.12.2009 року № 66.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач самостійно у добровільному порядку не сплатив накладений на нього штраф за порушення законодавства про рекламу, рішення про накладання штрафу не оскаржив, а тому штрафні санкції підлягають стягненню у судовому порядку.
В судове засідання представник прокуратури та позивача не з'явились, поряд з тим поданими через відділ прийому Вінницького окружного адміністративного суду заявами просили розгляд справи провести без їх участі.
Відповідач також не з’явився подавши через відділ прийому Вінницького окружного адміністративного суду подав заяву (вх. № 10769 від 26.05.10 р.) про розгляд справи за його відсутності, поряд з тим, зазначивши про визнання позовних вимог, а також просив про розстрочку виконання рішення на 10 місяців рівними частинами.
За правилами КАС України розгляд і вирішення справи в судах першої та апеляційної інстанцій здійснюється у двох формах: у судовому засіданні та в порядку письмового провадження.
Відповідно до пункту 10 статті 3 КАС України письмове провадження –розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, цією процесуальною нормою встановлено те, що судовий розгляд справи в порядку письмового провадження здійснюється: без виклику осіб, які беруть участь у справі; на основі наявних у суду матеріалів; без проведення судового засідання, передбаченого главою третьою розділу третього КАС України.
За правилами частини третьої статті 122 КАС України та частини першої статті 197 КАС України підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження, зокрема, в суді першої інстанції клопотання особи, яка бере участь у розгляді справи, про розгляд справи за її відсутності. Тобто розгляд і вирішення справи в суді першої інстанції у порядку письмового провадження можливі лише за наявності такого клопотання.
Оскільки особами, які беруть участь у справі подано заяви про розгляд справи за їх відсутності, а тому дана справа розглянута та вирішена в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність за видом "роздрібна торгівля" по АДРЕСА_1 (а.с. 15).
08.10.2009 року спеціалістами управління у справах захисту прав споживачів у Вінницькій області було здійснено перевірку дотримання законодавства про рекламу фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.
За результатом перевірки складено протокол про порушення законодавства про рекламу від 08.10.2009 року (а.с. 5), в якому зафіксовано, що в місті Могилів-Подільський перед центральним ринком розміщено та розповсюджено рекламу наступного змісту: "Свадебный, салон Кристина широкий выбор эксклюзивных, свадебных и детских нарядов, пошив любых моделей по каталогу АДРЕСА_1 тел.: НОМЕР_2".
Вищезазначену зовнішню рекламу розміщено без відповідного дозволу, що надається виконавчими органами міської ради та в порядку встановленому цими органами на підставі Типових правил, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України, чим порушено пункт 1 статті 16 "Зовнішня реклама" Закону України "Про рекламу", також застосування мови у рекламі здійснено не відповідно до законодавства України про мови, чим порушено статтю 6 Закону "мова реклами".
08.10.2009 року позивач листом №862 від 08.10.09 (що направлений рекомендованим листом, а.с. 8) з посиланням на пункт 2 статті 26 Закону України “Про рекламу” зобов’язав відповідача до 29.10.2009 року надати до управління у справах захисту прав споживачів копії: свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання; дозволу на розміщення об’єкту зовнішньої реклами; договорів, якщо реклама розповсюджується суб’єктом господарювання не самостійно; накладних (рахунків, актів виконаних робіт та інше), що засвідчує вартість розповсюдженої реклами; доручення посадової особи, яка представляє інтереси суб’єкта господарювання в управлінні у справах захисту прав споживачів у Вінницькій області.
Крім того, відповідачу запропоновано направити свого представника для участі у розгляді справи про правопорушення законодавства про рекламу та попереджено про відповідальність за подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдження реклами (а.с.7).
На розгляд справи, що відбувся 29 грудня 2009 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1, або його представник, не з’явились, обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи не надали.
У відповідності з пунктом 16 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 693 "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу" справу було розглянуто за відсутності відповідача.
29.12.2009 року, на підставі матеріалів справи та протоколу засідання стосовно справи про порушення відповідачем законодавства про рекламу від 29.12.2009 року, позивачем винесено рішення №66 про накладання на відповідача штрафу у розмірі 1700 грн., яке надіслано відповідачу (а.с. 9).
Станом на день звернення з позовом рішення про накладення штрафу відповідачем не оскаржено, штраф не сплачено, що стало підставою для звернення з позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до Указу Президента “Про державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики” від 01.10.2002 № 887/2002, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Основними завданнями Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації, здійснення управління у цій сфері, а також міжгалузевої координації та функціонального регулювання питань захисту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації.
Відповідно до пунктів 4, 5 Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого Указом Президента України “Питання Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики”від 18.03.2003 № 225/2003 (надалі Положення) Держспоживстандарт України відповідно до покладених на нього завдань у сфері захисту прав споживачів: здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням законодавства про рекламу.
Також, Держспоживстандарт України має право: давати суб'єктам господарської діяльності обов'язкові для виконання приписи, подавати до суду позови стосовно захисту прав споживачів, накладати на суб'єктів господарської діяльності стягнення відповідно до законодавства, одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
Крім того, рішення Держспоживстандарту України та його територіальних органів, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами.
Держспоживстандарт України - здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку свої територіальні органи (пункти 7, 10 Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління (управління) у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державного комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.11.2006 № 332 (надалі Положення про головні управління), Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів підпорядковується Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики та є його територіальним органом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів на території відповідного регіону.
Відповідно до пункту 5 Положення про головні управління, управління мають право: вимагати та одержувати від суб'єктів господарської діяльності, що перевіряються, безплатно копії необхідних документів, безперешкодно ознайомлюватися з усіма необхідними документами, вимагати від рекламодавців публікації відомостей, що уточнюють, доповнюють рекламу та звертатися з позовом до суду щодо протиправних дій рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами, накладати стягнення на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, а також рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами, на підставі статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів”, статті 27 Закону України “Про рекламу”.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про рекламу” реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Згідно частини 1 статті 16 цього ж Закону розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Стаття 6 Закону України "Про рекламу" передбачає, що застосування мови у рекламі здійснюється відповідно до законодавства України про мови. Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні відповідно до законодавства, зокрема статті 6 quinquies Паризької конвенції про охорону промислової власності.
Відповідно до пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067 (далі Правила) зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Відповідно до пункту 24 Правил, виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Отже, виходячи з аналізу вищезазначених норм вбачається, що інформація про особу чи товар, призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару, розміщена на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг є зовнішньою рекламою, розміщення якої здійснюється на підставі відповідного дозволу.
Як вбачається з додатку до договору оренди приміщення № 78 від 30.05.2008 року, укладеного між Могилів-Подільським районним споживчим товариством та ПП Гудзенко ОСОБА_2, останній до 1 червня 2010 року є орендарем приміщення за адресою: вул. Стависька 63-В у м. Могилів-Подільський.
Як підтверджується матеріалами справи, за адресою: АДРЕСА_1, відповідачем розміщено зовнішню рекламу наступного змісту: "Свадебный, салон Кристина широкий выбор эксклюзивных, свадебных и детских нарядов, пошив любых моделей по каталогу АДРЕСА_1 тел.: НОМЕР_2".
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що розповсюджуючи про себе інформацію, шляхом її розміщення на площі перед центральним ринком, відповідач здійснював розповсюдження зовнішньої реклами, розміщення якої, має здійснюватися на підставі відповідного дозволу.
Таким чином, враховуючи що дозволи на розміщення вищезазначених об’єктів зовнішньої реклами відповідачем не отримувалися, суд прийшов до висновку, що останнім у даному випадку порушено вимоги пункту 1 статті 16 Закону України “Про рекламу”, а саме: без відповідного дозволу та з порушенням вимог статті 6 Закону України "Про рекламу".
Згідно пункту 2 статті 26 Закону України “Про рекламу”, на вимогу органів державної влади, на які покладено контроль за дотриманням законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні чи письмові пояснення, відео та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю.
Як зазначалось вище, позивач вимагав від відповідача надати копії: свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання; дозволу на розміщення об’єкту зовнішньої реклами; договорів, якщо реклама розповсюджується суб’єктом господарювання не самостійно; накладних (рахунків, актів виконаних робіт та інше), що засвідчує вартість розповсюдженої реклами, проте, такі вимоги не виконано.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про рекламу” на розповсюджувачів реклами, винних в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами, накладаються штрафи у розмірі п’ятикратної вартості розповсюдженої реклами.
Згідно пункту 20 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 693 від 26.05.2004 року сума штрафів за порушення законодавства про рекламу сплачується добровільно або стягується в судовому порядку відповідно до законодавства.
Враховуючи, що станом на час розгляду справи відповідач у добровільному порядку штрафні санкції, застосовані рішенням № 66 від 29.12.2009 року у сумі 1700 грн. не сплатив, відомостей про оскарження рішення управління у справах захисту прав споживачів у Вінницькій області не надав, суд прийшов до висновку, про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача вищезазначеної суми у судовому порядку.
При цьому, оцінюючи визнання позову відповідачем суд виходить з наступного.
Частиною третьою статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення у зв’язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими статтею 112 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково. Згідно з частиною 4 цієї статті суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, дійшов висновку, що визнання позову не суперечить закону, не порушує нічиї права, свободи або інтереси.
Разом з тим, за результатом розгляду клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 10 місяців рівними частинами, суд дійшов наступних висновків.
В силу положень частини 1 статті 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду, що видав виконавчий лист, із поданням, а сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
В матеріалах справи відсутні докази які б свідчили про наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, а відтак, клопотання про розстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню.
Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем визнані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 112, 122, 136, 158, 162, 163, 167, 255, 257, 263 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до державного бюджету м. Могилів-Подільський (21081100, р/р 31114106700009, код 347011512 ГУ ДКУ у Вінницькій області , МФО 802015) штраф у сумі 1700 грн.(одна тисяча сімсот грн.).
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 01.06.10
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна 01.06.2010