УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 344/11457/18

провадження № 51-2323ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Мазура М. В.,

розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Знам`янки Знам`янського району Кіровоградської області та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Суть питання

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_2 , законості і обґрунтованості судових рішень щодо якого в цій касаційній скарзі прокурор не оскаржує.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він за встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку обставин 03 червня 2018 року приблизно о 07:00, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою із ОСОБА_2 , прийшли до будинку АДРЕСА_2 ) та за допомогою попередньо викраденого ОСОБА_1 у ОСОБА_3 ключа, відчинивши замок вхідних дверей, проникли до квартири АДРЕСА_3 , звідки викрали належне ОСОБА_3 майно на загальну суму 61 883,67 грн.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 01 лютого 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність й невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що всупереч вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд належно не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання. Крім того, на думку прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою те, що саме ОСОБА_1 попередньо викрав ключ від житла потерпілого та підбурив ОСОБА_2 на спільне вчинення кримінального правопорушення, до того ж вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав. Також стверджує, що цей суд не врахував суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та позиції потерпілого, який просив призначити засудженому суворе покарання.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Положеннями ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК передбачає вирішення судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК, згідно з указаними нормами закону врахував особу засудженого, обставини, що пом`якшують його покарання, а саме те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружений, на його утриманні перебуває малолітня дитина, та не встановив обставин, що обтяжують покарання. Крім цього, врахував суд і дані висновку органу пробації, відповідно до якого виправлення ОСОБА_1 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та він не становить високої небезпеки для суспільства.

Узяв суд до уваги і те, що саме засуджений запропонував ОСОБА_2 вчинити крадіжку з квартири потерпілого, знав куди необхідно їхати, мав із собою ключі від цієї квартири, за допомогою яких і відчинив двері квартири.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції, зваживши на обставини, які пом`якшують покарання, та особу засудженого, з урахуванням висновку органу пробації, обґрунтовано призначив ОСОБА_1 покарання, передбачене санкцією статті, за якою його засуджено, зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, а також на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити засудженому за ч. 3 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, перевірив усі посилання й доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК і, не встановивши підстав для скасування вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог.

Зокрема, апеляційний суд, мотивуючи свій висновок у частині застосування положень ст. 75 КК, засвідчив правильність прийнятого судом рішення з питання застосування до ОСОБА_1 положень статей 75, 76 КК.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через м`якість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками місцевого і апеляційного судів про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Призначене засудженому покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки в касаційній скарзі та наданих до неї судових рішеннях не наведено підстав, з яких скарга могла бути задоволена, Верховний Суд відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 .

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський М. В. Мазур