11.05.21

22-ц/812/932/21

Провадження № 22-ц/812/932/21 Головуючий суду першої інстанції Шолох Л.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 року м. Миколаїв Справа № 490/1087/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

її представника - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

його представника - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2021 року, постановлену під головуванням судді Шолох Л.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

15 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 березня 2021 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Свою заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що в Центральному районному суді м. Миколаєва розглядається цивільна справа про розірвання шлюбу між сторонами.

23 січня 2021 року відповідач забрав свої речі, з квартири де вони мешкали разом з їхнім сином, неповнолітню дитину і зник.

На теперішній час вона не має можливості бачити дитину, спілкуватися з нею, не знає чим син харчується, чи здоровий він і позбавлена будь-якої інформації про нього. Відповідач вимкнув телефон і позивач не володіє інформацією про місце його знаходження та місце знаходження дитини.

З 2018 року дитина відвідувала Центр розвитку «Індіго», з вересня 2019 року хлопчик проходив підготовчий курс для навчання в школі. З 26 січня 2021 року дитина не відвідує курси, його звичайний уклад життя змінився, що без сумніву негативно впливає на його емоційний та психологічний стан.

Згідно відповіді Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради від 25 лютого 2021 року № П-13 вбачається, що на телефонні дзвінки працівників Служби відповідач не відповідає, він відсутній за місцем його реєстрації і спеціалістам служби не вдалося провести з ним відповідну роботу щодо усунення перешкод у спілкуванні матері з дитиною.

Вже два місяці їй невідомо місце перебування дитини його стан здоров`я, психологічний стан. Батько взагалі не надає матері інформації про дитину, пересувається по місту у супроводі охоронців. Ймовірно, що дитина також не отримує достовірної інформації про матір, не розуміє що взагалі відбувається.

Такі дії батька свідчать про свідоме позбавлення дитини материнської опіки з метою створити у сина хибну думку про те, що мати його покинула, що призведе до погіршення психоемоційного зв`язку дитини з матір`ю та може призвести до суттєвих складнощів при виконанні судового рішення про визначення місяця проживання дитини з мамою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просила суд вжити заходи забезпечення позову через визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_5 з матір`ю ОСОБА_1 наступним чином: щотижня у будні дні: кожний вівторок, середа та четвер з 8-00 год до 20-00 год; щомісяця кожні перші, треті вихідні дні: з 10-00 год суботи до 20-00 год неділі. Зобов`язати ОСОБА_3 передавати дитину його матері за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що визначений позивачем захід забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами у справі та за своїм змістом є самостійною позовною вимогою, яка не може бути розглянута у порядку статті 153 ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, в якій посилаючись на необґрунтованість оскаржуваної ухвали та невідповідність нормам чинного законодавства, просила про її скасування та ухвалення нової про задоволення заяви.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що районний суд в порушення сталої практики Верховного Суду щодо розгляду аналогічних заяв прийняв неправомірне рішення щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 , при цьому не було враховано наступних, підтверджених документально, фактів: необхідність вжиття заходів забезпечення позову у визначений споіб обґрунтовується, в першу чергу необхідністю малолітньої дитини у спілкуванні з матір`ю, яка з його народження виховує сина, займається його розвитком, ніколи з ним не розлучалась, навіть на тиждень; відповідач активно і безпідставно перешкоджає матері, яка з його народження здійснювала догляд за дитиною, приймати участь у житті дитини, спілкуватись з ним, розмовляти і бачитись з ним, приймати участь у його вихованні та навчанні; дитина позивачки є емоційно не стабільною з підвищеним рівнем тривожності, про що є висновок психолога від 10 лютого 2021 року, який приєднано до заяви про забезпечення позову; відповідач веде себе не адекватно та агресивно, 07 грудня 2020 року відповідач напав на позивача, грубою нецензурною лайкою сварився і проявив насилля шляхом душіння, внаслідок чого позивач втратила свідомість; згідно відповіді Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міськради від 25 лютого 2021 року № П-13 вбачається, що на телефонні дзвінки працівників Служби батько дитини не відповідає, він відсутній за місцем його реєстрації і спеціалістам Служби не вдалося провести з ним відповідну роботу щодо усунення перешкод у спілкуванні матері з дитиною; з 23 січня 2021 року батько дитини не відповідає на телефонні дзвінки матері, не дає спілкуватись з дитиною, навіть по телефону, фактичне місце проживання сина не повідомляє.

Це несе абсолютно реальні ризики руйнування нормальних психоемоційних зв`язків між матір`ю та дитиною, і як наслідок реальну загрозу неможливості ефективного виконання остаточного рішення суду у цій справі.

Отже вище наведені факти повністю не співвідносяться з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заяви про забезпечення позову, щодо не співмірності вимог, що викладені у заяві, позовним вимогам.

Верховний Суд з цього питання зазначає, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з одним із батьків повинно переважати над бажаннями інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з іншим із батьків (справа № 344/16653/16). Аналогічні висновки містяться у постановах ВС у справах №№ 755/5133/20, 752/6099/20 та ін.

Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу зазначала, що врегулювання участі у вихованні дитини доцільно визначити після визначення в судовому порядку того з батьків, хто буде проживати окремо від дитини. Проте, за доцільне зобов`язати позивача не чинити перешкоди у спілкуванні дитини з матір`ю.

Відповідач ОСОБА_3 , не погодившись з доводами апеляційної скарги, просив залишити оскаржувану ухвалу без змін. При цьому звертав увагу суду апеляційної інстанції, що психічний стан дитини є нестабільним, а забезпечення позову у спосіб, що просить позивач, може призвести до погіршення такого стану, також на теперішній час орган опіки та піклування не надав висновку щодо можливості встановлення місця проживання дитини разом з матір`ю.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 367 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позивач просила суд визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 11 травня 2021 року на 09 год 15 хв.

У відповідності до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини 1 якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Частина 3 статті 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Постановляючи ухвалу про відмову в забезпеченні позову, суд виходив з того, що заявлений заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є самостійними позовними вимогами.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується з урахуванням наступного.

Так, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу визначення місця проживання спільної дитини.

Разом з тим, вказана обставина сама по собі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову в спосіб, визначений позивачем.

Статті 157-159 СК України регламентують порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини. Зокрема, питання виховання дитини вирішуються в основному батьками спільно. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (частина 4 статті 157 СК України).

За наявності між батьками дитини спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується органом опіки та піклування (стаття 158 СК України) або судом ( стаття 159 СК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Крім цього, згідно вимог частин 1, 2 статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Таким чином, зі змісту статей 158-159 СК України слід зробити висновок, що способи участі одного з батьків у вихованні дитини визначаються органом опіки та піклування за заявою того з батьків, хто бажає такі способи встановити чи судом - шляхом пред`явлення відповідного позову.

У свою чергу ініційований позивачем вид забезпечення позову фактично є вирішенням нових позовних вимог поза межами судового засідання без встановлення обставин та ухвалення рішення по суті.

Такий спосіб забезпечення позову суперечить змісту самого інституту заходів забезпечення, меті його застосування та не відповідає позовним вимогам, на забезпечення яких його має бути вжито.

Отже, вимоги заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в даній справі за своїм змістом є нічим іншим як зверненням до суду про визначення способів її участі у вихованні малолітнього сина, яке відповідно до вимог статті 159 СК України є самостійним способом захисту порушеного права й може бути оформлено лише шляхом пред`явлення відповідного позову, а не шляхом звернення з заявою про забезпечення ОСОБА_1 у такий спосіб її позову в іншій справі (про визначення місця проживання дитини, що перебуває на розгляді суду).

Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 відповідають фактичним обставинам справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про відсутність, передбачених статтею 376 ЦПК підстав для зміни або скасування рішення в даній справі, оскільки обрання заявником способів забезпечення позову, є самостійним способом захисту порушеного права, реалізація якого судом можлива лише шляхом розгляду відповідного позову, а не шляхом забезпечення позову в іншій справі, що порушує вимоги частини 3 статті 150 ЦПК України, які регулюють питання співмірності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неврахування судом наявності існування об`єктивних обставин, що підтверджують її побоювання в частині невиконання відповідачем рішення суду в справі про визначення місця проживання дитини не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки з урахуванням того, що спір про визначення способів участі її у вихованні сина не є предметом розгляду в даній справі, вказані доводи жодного правового значення для вирішення заяви про забезпечення позову в спосіб, що може бути вирішено лише внаслідок пред`явлення відповідного позову в даній справі не мають.

Посилання скаржника на правові висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16 не можуть бути застосовані, оскільки в зазначеній справі мали місце інші обставини, ніж у цій справі. Щодо посилань на постанови Верховного Суду у справах № 755/5133/20, № 752/6099/20, то такі посилання є безпідставними з огляду на те, що ці справи не розглянути судом касаційної інстанції та судові рішення за результатами розгляду їх по суті не приймалися.

Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена без додержання норм процесуального права.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2021 року залишити без змін.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 11 травня 2021 року.