Справа № 344/10313/19

Провадження № 2/344/562/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«11» травня 2021 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Шамотайло О.В.

секретаря Устинської Н.С.

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості. В позові позивач просить стягнути з відповідачів на його користь борг у розмірі 1291242,26 грн. за розписками, а також про стягнення зі сторони відповідача понесених судових витрат.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 17.07.2015 року між ним та відповідачами було укладено усний договір, що підтверджується розпискою, згідно до якого була надана позика. Відповідно до умов вказаного договору відповідачі отримали грошові кошти в сумі 20000,00 Євро зі сплатою 2,5 % на місяць до дня повернення позики.

Надалі, 03.12.2015 між позивачем та відповідачами було укладено усний договір, що підтверджується розпискою, згідно до якого була надана позика. Відповідно до умов вказаного договору відповідачі отримали грошові кошти в сумі 7000,00 Євро зі сплатою 2,5% на місяць, з датою повернення протягом 30 днів з дня пред`явлення вимоги.

Також, 12.02.2016 між позивачем та відповідачами було укладено усний договір, що підтверджується розпискою, згідно до якого була надана позика. Відповідно до умов вказаного договору відповідачі отримали грошові кошти в сумі 9000,00 Євро зі сплатою 2,5% на місяць, з датою повернення протягом 30 днів з дня пред`явлення вимоги.

Таким чином з грудня 2015 по грудень 2016 відповідачі отримували грошові кошти, вчасно сплачували відсотки, однак станом на 01.12.2016 не повернули частину позики в сумі 8650 Євро.

04.10.2016 між позивачем та відповідачами знову було укладено усний договір, що підтверджується розпискою, згідно до якого була надана позика. Відповідно до умов вказаного договору відповідачі отримали грошові кошти в сумі 15000,00 Євро зі сплатою 2,5% на місяць, з датою повернення протягом 30 днів з дня пред`явлення вимоги.

16.12.2016 між позивачем та відповідачами вкотре було укладено усний договір, що підтверджується розпискою, згідно до якого була надана позика. Відповідно до умов вказаного договору відповідачі отримали грошові кошти в сумі 12000,00 фунтів стерлінгів зі сплатою 2,5% на місяць, з датою повернення протягом 30 днів з дня пред`явлення вимоги.

В той же час останній платіж відповідачами було здійснено 30.11.2017, а починаючи з 15.12.2017 відповідачі перестали виконувати свої зобов`язання.

Сторона позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, прохала позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 відзив на позов до суду не подав, в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 скористалася правом на відзив, в якому вказала, що документи, які позивач вважає розписками можливо є чорновиками в яких робилися записи про рух коштів, з цих документів не представляється зробити висновки кому і до кого надходили кошти, ким видавалися, який час створення цих документів, про яку валюту у них йдеться тощо. Просила відмовити у задоволенні позову.

Суд констатує, що сторона позивача надала пояснення по справі, а надалі заявляла клопотання про відкладення розгляду справи з різноманітних причин, відповідач ОСОБА_3 також надала пояснення по справі та заперечувала щодо позову, а надалі не прибула в судове засідання, хоч і була повідомлена про нього належним чином, відповідач ОСОБА_5 в судові засідання не з`являвся, що в сукупності разом розцінюється судом, як спроби спрямовані на затягування розумного строку розгляду справи, а відтак з урахуванням того, що сторони брали участь у судових засіданнях, висловлювали свою позицію з приводу даного спору, то суд вважає за можливе ухвалити рішення по суті спору, що узгоджується із положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Заслухавши сторін та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно до ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; а згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 509 ЦК України, передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Матеріалами справи встановлено, що згідно до поданих письмових доказів, на які позивач покликається як на розписки (а.с. 123-154) вбачається відсутність необхідних складових елементів розписки як документу, що підтверджує отримання в борг грошових коштів, зокрема у них відсутні умови отримання позичальником в борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення, відсутні дати отримання таких коштів, відсутні найменування та будь-які інші реквізити сторін, окрім підписів біля деяких цифр.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Зі змісту долучених розписок не вбачається отримання відповідачами від позивача грошових коштів саме у борг та не встановлено обов`язку відповідачів повернути грошові кошти позивачу, не зважаючи на справжність підписів відповідачів, що проставлені у цих документах, в свою чергу відповідач-2 не заперечував факту проставлення ним свого підпису в цих документах, проте заперечував отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх, та зазначав, що вказані документи на її переконання не є розпискою, а є чорновими записами про рух коштів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглядаючи справу № 194/1126/18, в якій досліджувалося питання стягнення боргу за розпискою вказав таке. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Також, Верховний Суд підкреслив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.».

Необхідно також констатувати, що боргова розписка, яка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, не може свідчити про укладання договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача про що зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 632/2209/16 від 04.03.2020.

Правові позиції Верховного Суду покликані забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Таким чином суд приходить до висновків, що визначена заборгованість відповідачів перед позивачем по вказаним розпискам не є підтвердженою матеріалами справи, а тому вимоги позову не підлягають до задоволення.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку ст. 141 ЦПК України .

На підставі наведеного, керуючись ст. 265-268, 280-289 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Шамотайло О.В.