Справа № 282/891/20

Провадження № 2/282/11/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року

смт. Любар

Любарський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді - Носача В.М.,

секретаря судових засідань - Поварчук Н.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Любарського районного нотаріального округу Соляр Віталій Миколайович, про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на будинок, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (надалі по тексту також - відповідач), третя особа: приватний нотаріус Любарського районного нотаріального округу Соляр Віталій Миколайович (надалі по тексту також - третя особа), в якому просить:

- винести рішення, яким визнати договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0.1576 га за кадастровим номером 1823186600:03:008:0081 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, який укладений 24 грудня 2011 року між позивачем та відповідачем, удаваним, як таким, що був укладений для приховування договору довічного утримання, та, з цих підстав, визнати зазначений договір недійсним;

- встановити рішенням суду факт вчинення договору довічного утримання;

- рішенням суду розірвати даний договір довічного утримання на підставі ст.755 ЦК України;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що після смерті дружини ОСОБА_3 її сестра, мати відповідача, запропонувала позивачу укласти з її сином ОСОБА_4 договір довічного утримання, на що він погодився. Позивач вказує, що зважаючи на смерть дружини та хворобливий стан, він не міг займатись оформленням документів, їх підготовкою та оформленням займався відповідач та ОСОБА_5 .

Позивач зазначає, що приїхавши до нотаріуса він вважав, що підписує договір довічного утримання, так як нотаріус йому вказав, що відповідач повинен йому привозити продукти харчування, ліки, слідкувати, що б він проживав в належних умовах. Крім того, нотаріус йому повідомив, що у випадку невиконання відповідачем своїх зобов`язань, він зможе звернутись до суду для скасування даного договору.

Так, на протязі 2011-2015 років відповідач відвідував позивача, привозив йому продукти харчування, необхідні ліки, вартість яких оплачувалась за рахунок пенсії позивача. Однак, починаючи з 2016 року відповідач жодної допомоги позивачу не надає.

Крім того позивач вказує, що на початку 2020 року відповідач повідомив, що має намір продати будинок, а тому йому необхідно шукати інше житло.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач вирішив звернутись до суду з позовом про скасування договору довічного утримання. Однак, ознайомившись з інвентарної справою на спірний будинок встановив, що в ній наявний договір дарування, а не договір довічного утримання.

Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 03 вересня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У поданому відзиві відповідач вказує, що позовна заява не підлягає задоволенню, так як є необгрунтованою, доводи викладені у ній не підтверджуються належними та допустимими доказами. Так, доводи позивача про те, що в момент укладення договору дарування він не усвідомлював характеру своїх дій, не підтверджено належними доказами. Крім того, сам факт нотаріального посвідчення договору дарування є гарантією дотримання прав позивача під час укладення договору. Також відповідач вказує, що позивач і відповідач двічі відвідували нотаріуса, оскільки 14 січня 2012 року вони уклали договір про внесення змін до договору дарування, під час якого позивач своїм підписом під договором підтвердив власне волевиявлення та факт ознайомлення зі змістом договору.

Відповідач вказує, що волевиявлення позивача було спрямоване саме на укладення договору дарування, так як до його укладення він неодноразово висловлював свої наміри подарувати будинок по АДРЕСА_1 відповідачу.

Також у відзиві відповідач вказує, що не мав та не має наміру продавати спірний будинок. Орім того, оскільки позивач зареєстрований та тривалий час проживає у вказаному будинку, він не може бути позбавлений права користуванням даним житловим приміщенням.

Крім того відповідач звертає увагу на те, що доводи позивача є суперечливими, оскільки він одночасно стверджує, що не усвідомлював, що уклав договір дарування, в той же час просить визнати даний правочин удаваним, тобто, вчиненим з метою приховування іншого правочину - договору довічного дарування, що передбачає усвідомлення позивачем, як стороною правочину факту вчинення ним одного правочину (договору дарування) з метою приховування іншого правочину (договору довічного утримання).

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .

Також відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог.

Ухвалою суду від 24 вересня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Любарського районного нотаріального округу Соляра В.М.

У поданих поясненнях третя особа вказує, що твердження позивача про те, що зміст договору зачитаний йому нотаріусом не відповідає дійсності, оскільки відповідно до п. 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено, що якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. У спірному договорі така відмітка відсутня.

Третьою особою також зазначено, що перед посвідченням договору дарування ним особисто сторонам надавалась консультація про правові відмінності договору дарування від договору довічного утримання, спадкового договору, заповіту тощо. Дарувальника ОСОБА_3 було попереджено про вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків договору дарування та про те, що укладення договору дарування передбачає перехід права власності на житловий будинок до обдарованого ОСОБА_4 в день нотаріального посвідчення договору й не пов`язане з виконанням обдарованим ОСОБА_4 будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника у момент посвідчення договору або в майбутньому.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Ухвалою суду від 18 грудня 2020 року призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та вказав, що після смерті дружини подарував будинок ОСОБА_4 , оскільки вважав, що відповідач буде доглядати за ним. Також вказав, що останні п`ять років відповідач фактично не відвідує його, та восени 2020 року ОСОБА_5 , мати відповідача, повідомила, що ОСОБА_4 має намір продати будинок.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та вказав, що в 2011 році після смерті дружини позивача, відповідач запропонував ОСОБА_3 укласти договір дарування на належний йому житловий будинок. Разом з тим, сторони обумовили умови за яких відповідач буде надавати позивача певну допомогу та буде доглядати за ним. Певний період відповідач виконував свої зобов`язання, однак, останніх п`ять років перестав відвідувати позивача та надавати йому матеріальну допомогу, внаслідок чого позивач опинився в скрутному матеріальному становищі та був змушений звернутись до суду з даним позовом, що б в подальшому мати змогу укласти договір довічного утримання з іншою особою, яка буде піклуватись про нього.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того вказав, що під час укладення договору дарування нотаріус роз`яснив правові наслідки даного договору та позивач погодився з його умовами. Будь-яких домовленостей між відповідачем та позивачем про утримання останнього між сторонами не обговорювалось та узгоджено не було.

ОСОБА_4 проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що ОСОБА_3 самостійно запропонував подарувати йому будинок, оскільки його будував дід відповідача, між родиною позивача та його родиною завжди були теплі та дружні відносини, власних дітей він не мав, а тому після смерті дружини ОСОБА_3 вказав, що буде правильним, якщо будинок залишиться відповідачу. Також відповідач вказав, що після оформлення спірного договору він з матір`ю приїжджав в подарований будинок, вони підтримували будинок в належному стані, сажали город. Приїжджаючи, вони завжди брали з собою продукти харчування для власного споживання, запитували позивача про необхідність придбання ліків, однак відповідач вказав, що такі дії були обумовлені насамперед родинними відносинами між сторонами, а не зобов`язаннями під час оформлення договору дарування.

Заслухавши учасників судового процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно договору дарування, укладеного 24 грудня 2011 року вбачається, що ОСОБА_3 передає у власність (дарує) ОСОБА_4 , а ОСОБА_4 приймає у власність належний ОСОБА_3 на праві приватної власності житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 , та зобов`язується зареєструвати право власності на нього в комунальному підприємстві "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради протягом місяця після нотаріального посвідчення цього договору.

Зазначений правочин посвідчено Соляром В.М., приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу, за реєстровим номером №2775, договір підписаний в його присутності. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 відчужуваного будинку, перевірено.

14 січня 2012 року укладено договір про внесення змін та доповнень до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Соляром В.М. 24 грудня 2011 року за реєстровим №2775.

16.04.2013 державним реєстратором Любарського районного управління юстиції Маліванчук А.Л. здійснено запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 статті). Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 статті).

За ст. 719 ч. 2 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Ст. 722 ч.ч. 1, 4 ЦК України визначено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

У відповідності до ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч.1 ст. 745 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі (ч. 1 ст. 235 ЦК України). Отже, в даному випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має право визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

На відміну від фіктивного, удаваний правочин, тобто правочин, який вчинений, щоб приховати інший, має на меті виникнення правових наслідків, але не тих, які афішуються фактом його вчинення. Фактично сторони прагнуть до вчинення іншого правочину. Дефектність прикриваючого правочину очевидна. Тобто, удаваний правочин вчиняється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого наявні два правочини - той, що прикривається, тобто прихований, і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Проте встановити таку наявність так само непросто, як і в разі фіктивного правочину - воля сторін цього правочину також інша, ніж та, що сприймається як наслідок зовнішніх дій. Тобто очевидно, що воля і волевиявлення в цьому випадку різняться, і причиною цьому є приховування дійсної мети правочину. Мета удаваного правочину полягає не тільки в тому, щоб приховати дійсну волю сторін, а й спричинити інші наслідки, які випливають із правочину, що прикривається. Саме в цьому і полягає дійсна воля сторін удаваного правочину. Для кваліфікації удаваного правочину важливо, щоб частина умов удаваного і прихованого правочину збігалася.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України, головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Із договору дарування спірного будинку від 24 грудня 2011 року, укладеного між позивачем та відповідачем вбачається, що він підписаний власноруч дарувальником та обдарованою особою, посвідчений приватним нотаріусом Соляром В.М.

У договорі зазначено: що сторони ствердили, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину (п. 8); що сторонам роз`яснено вимоги ст.ст. 717-728 ЦК України, а також правові відмінності договору дарування від заповіту, спадкового договору та договору довічного утримання (догляду) (п. 17 договору); що сторони у присутності нотаріуса ствердили, що в них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах, а також те, що вони отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають та ствердили про те, що цей договір підписується сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, зміст норм законодавства, що зазначені в договорі, їм відомі та зрозумілі (п. 19).

Наведене свідчить, що укладений 24 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір дарування містить всі необхідні істотні умови, визначені ст.ст. 718-728 ЦК України. Волевиявлення при укладенні договору ОСОБА_3 було вільним і відповідало його внутрішній волі, він міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. ОСОБА_3 бажав укласти саме договір дарування будинку, а не договір довічного утримання.

Крім того, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказала, що після смерті дружини позивача, ще до укладення спірного договору, особисто запитувала ОСОБА_3 про те, чому він вирішив подарувати спірний будинок відповідачу, на що ОСОБА_3 повідомив, що даний будинок будувався дідом відповідача, а тому він вважав, що буде правильно подарувати його ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_5 вказала, що після смерті дружини позивача, її сестри, ОСОБА_3 повідомив її, що хоче подарувати спірний будинок ОСОБА_4 . Свідок також повідомила, що будь-яких домовленостей про надання в подальшому відповідачем допомоги ОСОБА_3 між сторонами не обговорювалось.

Отже, з показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вбачається, що перед укладенням договору дарування позивач стверджував про намір подарувати спірний будинок ОСОБА_4 .

Разом з тим, суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які вказували на те, що ОСОБА_3 подарував будинок ОСОБА_4 , оскільки, враховуючи його стан здоров`я, вважав, що відповідач буде надавати позиву допомогу, та те, що зі слів позивача їм стало відомо, що відповідач та його мати обіцяли надавати ОСОБА_3 певну допомогу та піклуватись про нього у разі укладення договору дарування спірного будинку, так як допитані свідки не підтвердили, що договір дарування спірного будинку від 24.12.2011 є удаваним, вони не були присутнім під час укладення договору дарування, та не повідомили суду про обізнаність щодо умов, які були обговорені сторанами договору, та на яких ОСОБА_3 подарував відповідачу спільний будинок. Разом з тим, факт того, що відповідач певний час приїжджав в подарований ОСОБА_3 будинок не свідчить про вчинення ним дій на виконання зобов`язань за укладеним договором.

Крім того, відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 27 постанови Пленуму "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч.1 ст. 218 ЦК України не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом встановлено письмову форму.

Суд також ставиться критично і до доводів позивача та його представника щодо того, що враховуючи стан здоров`я позивача та його психологічний стан, викликаний смертю дружини, ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій, оскільки позивачем заявлено вимоги про визнання договору дарування удаваним та встановлення факту укладення удаваного правочину. Натомість, вчинення договору внаслідок помилки чи під впливом обману є самостійними підставами для визнання договору недійсним, та враховуючи заявлені позовні вимоги, дані обставини не входять до предмету доказування у цій справі.

Суд зазначає, що одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (статті 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на те, що позивачем не надано доказів того, що оспорюваний договір дарування укладався для приховання договору довічного утримання, суд вважає, що позовні вимоги про визнання його недійсним, а також про встановлення факту вчинення договору довічного утримання задоволенню не підлягають.

Також слід відмовити у інших позовних вимогах, оскільки вони є похідними від первісних.

Підстав для застосування строку позовної давності суд не вбачає, оскільки позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість вимог, і тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 16, 203, 215, 218, 235, 638-640, 717, 744, ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Любарського районного нотаріального округу Соляр Віталій Миколайович, про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на будинок - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Любарський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення складено 11 травня 2021 року.

Суддя В.М. Носач