АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22- 415 Головуючий у 1-й інстанції: Меркулова Л.О.
2007 р. Суддя-доповідач: Денисенко Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«15» лютого 2007 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Ломейко В.О.
Суддів: Коваленко А. І.
Денисенко Т.С.
При секретарі: Степановій И.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2006 року по
справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про
усунення перешкод в користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсною приватизації
житлового приміщення, -
ВСТАНОВИЛА :
У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю.
У позові зазначав, що йому, згідно свідоцтва про право власності №5384 від 12.11.2003року, на праві власності належить однокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
До 2002 року в цій квартирі проживала бабуся позивача - ОСОБА_3 з якою вони зробили родинний обмін. Після її" смерті 11.02.2002 року ОСОБА_1 приватизував квартиру, зробив в ній ремонт і збирався в ній жити. Але відповідач по справі - його батько, без відома позивача забрав документи на спірну квартиру, відібрав ключі від неї і став в ній проживати.
Посилаючись на ті обставини, що у відповідача є власне житло, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, а також витребувати у відповідача правовстановлюючі документи на квартиру і стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати.
У серпні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання недійсною приватизації житлового приміщення.
У позові зазначав, що в 1989 році його мати - ОСОБА_3 зробила родинний обмін з його сином. На підставі обмінного ордеру відповідач був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, а ОСОБА_3 по АДРЕСА_3, але фактично остання продовжувала проживати по АДРЕСА_2.
Оскільки ОСОБА_3 була похилого віку, часто хворіла, вона звернулась до ОСОБА_2 з проханням про обмін жилого приміщення. Наймачем квартири АДРЕСА_2 був відповідач, тому ордер на обмін квартири був оформлений на його ім'я. В цій квартирі ОСОБА_3 проживала сама.
В 1998 році позивач потрапив в ДТП і йому було зроблено декілька операції. На початку 2002 року йому було зроблено чергову операцію, в цей час стан здоровая його матері погіршився і вона померла. Поховали ОСОБА_3, як одиноку людину.
В 2005 році ОСОБА_2 переїхав до спірної квартири, при чому ключі від неї відповідач віддав йому добровільно і повідомив про приватизацію квартири на свої ім'я.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності №5384 від 12.11.2003року на квартиру АДРЕСА_1 видане на ім'я ОСОБА_1 Зобов'язати ЗБТІ скасувати реєстрацію права власності нерухомого майна номер запису 37058 в книзі 252 у вигляді квартири 106 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2006 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності №5384 від 12.11.2003року на квартиру АДРЕСА_1 видане на ім'я ОСОБА_1 Зобов'язано ЗБТІ скасувати реєстрацію права власності нерухомого майна номер запису 37058 в книзі 252 у вигляді квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.
Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної
скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав. .;,
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.1 ст.310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 205 ЦПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як встановлено судом, в результаті родинного та наступного за ним обміну ОСОБА_1 являвся наймачем квартири АДРЕСА_1, був зареєстрований (прописаний) в цій квартирі. За домовленістю між ним та його бабусею ОСОБА_3 (з якою він зробив перший родинний обмін), остання проживала в цій квартирі, хоча була зареєстрована як
3
член сім'ї наймача в квартирі АДРЕСА_2, в якій за їх домовленістю проживав замість неї ОСОБА_1
13 лютого 2002 року ОСОБА_3 померла.
За життя ОСОБА_3 не визнавала обміни недійсними, не оскаржувала право ОСОБА_1 користуватись жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
Після її смерті ОСОБА_1 почав робити ремонт в квартирі, замінив вхідні двері в квартирі на залізні та 12 листопада 2003 року приватизував зазначену квартиру.
21 лютого 2005 року після розірвання шлюбу між батьками ОСОБА_1 поселив в спірну квартиру свого батька ОСОБА_2 без укладення договору обміну житлових приміщень.
За таких обставин, оскільки відповідач ОСОБА_2 не самовільно вселився в спірну квартиру, а був вселений до неї з дозволу власника квартири ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенню позову про-його виселення, застосувавши до спірних правовідносин норми ст. 65,116 ЖК України, а не ЦК України.
Між тим, всупереч вищезазначеним висновкам про те, що ОСОБА_1 мав право вселити в це приміщення свого батька, суд першої інстанції дійшов і до висновку про визнання недійсною приватизації спірної квартири, посилаючись на те, що ОСОБА_1 був тільки зареєстрований в ній, а не проживав. При цьому суд не дав належної оцінки таким обставинам, що ОСОБА_1 з 05.04.1991 року був наймачем спірної квартири, за ним зберігалося право користування цією квартирою і до приватизації таке його право ніким ( в тому числі і власником квартири - місцевою радою) не оскаржувалось. За таких обставин, оскільки рішення суду в цій частині не відповідає обставинам справи і нормам матеріального права, зокрема, ст. ст.62, 63, 71 ЖК України, ст.. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", воно підлягає скасуванню.
До того ж, суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що, заявивши вимоги про визнання приватизації недійсною, позивач оскаржує рішення державної адміністрації про приватизацію спірної квартири і відповідачем по справі повинна являтися також Заводська районна адміністрація. Зважаючи на це, спір про визнання приватизації недійсною повинен розглядатися в порідку адміністративного судочинства. Відповідно ж до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одному провадженні вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними приватизації житлового приміщення на підставі ч1 ст.310, ч.І ст.205 ЦПК України підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі в цій частині. Підстав для скасування рішення в іншій частині колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307,308,310,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2006 року по цій справі скасувати в частині визнання недійсними приватизації житлового приміщення -визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 12.11.2003 року №5384 на ім'я ОСОБА_1 та покладення зобов'язання Орендному підприємству Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації скасувати реєстрацію за № 37058 в книзі 252 права
4
власності нерухомого майна - зазначеної квартири за ОСОБА_1, провадження у справі в цій частині закрити.
Роз'яснити ОСОБА_2, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.