Справа № 490/6795/20

нп 2/490/395/2021

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

13.10.2020 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява від АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , в якій позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.12.2011 року у розмірі 132 451,97 грн., а також судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.

27.04.2021 року до суду надійшла від представника позивача заява про зменшення розміру позовних вимог, де позивач остаточно просить суд стягнути на його користь з відповідачки заборгованість за договором № б/н від 07.12.2011 року в розмірі 13 539,76 року, з яких: 9 988,08 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 551,68 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.

В обґрунтування вимог посилається на те, що відповідачка звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 07.12.2011 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідачка при укладенні Договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачці вищевказані грошові кошти, але відповідачка до теперішнього часу не виконує взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим виникла вищезазначена заборгованість.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2020 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Чулупа О.С .

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 04.11.2020 року, після отримання судом відомостей щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом.

На підставі розпорядження кервіника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 11.02.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 22.02.2021 року прийнято до свого провадження цивільну справу за вказаним позовом. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 274 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

01.04.2021 року до канцелярії суду від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити у задоволенні позовну в повному обсязі. Зазначає, що анкета не містить інформації, яку саме картку було оформлено відповідачу та який кредитний ліміт було надано. Також, відсутня відмітка про отримання та ознайомлення зі змістом під розпис пам`ятки клієнта, яка містить, у тому числі, тарифи та основні умови обслуговування в кредитування.

Із доданого до позовної заяви витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не зрозуміло з якого часу і протягом якого часу вони діють. Також відсутня відмітка про те, що саме з цими Тарифами була ознайомлена відповідачка.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який доданий до позовної заяви як на підтвердження правомірності стягнення кредитної заборгованості не містить відмітки про те, що саме з ними була ознайомлена відповідачка.

Крім того, рішення про зміну кредитного ліміту приймається виключно позивачем.

З розрахунку заборгованості можна побачити, що заборгованість за поточним тілом кредиту взагалі відсутня, наявна тільки прострочена заборгованість за тілом кредиту. Відповідачкою сплачувались кошти на погашення кредитної заборгованості, що в кінцевому результаті значно перевисило суму наданого кредиту. Прострочена заборгованість, передбачена «Умовами та правилами надання банківських послуг» стягненню не підлягає, оскільки останні відповідачка не підписувала.

Також, позивач здійснював автоматичне списання коштів для погашення кредитної заборгованості без письмового дозволу відповідачки.

Отже, враховуючи викладене, відповідачка вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за їх недоведеністю, оскільки на підтвердження укладення між сторонами Договору про надання банківських послуг, позивачем була надана лише Анкета, з якої не вбачається щодо яких саме умов щодо оплати відсотків, пені та інших умов, на якій посилається позивач, було досягнути згоди. У Анкеті не відображено суму кредитного ліміту, яку отримала відповідачка.

26.04.2021 року до канцелярії суду від відповідачки надійшли заперечення, в якому вона додатково зазначає, що посилання позивача на виписку, як на первинний документ, що підтверджує укладення кредитного договору не заслуговує на увагу, так як виписка банку підтверджує лише ту обставину, що гроші у певній сумі були зняті з певного рахунку. Первинним документом є сам кредитний договір, який позивачем не надано, а анкета-заява по своїй правові природі не є кредитним договором.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

07.12.2011 року відповідачка ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг та підписала заяву № б/н, відповідно до якої їй відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт в розмірі 1 500,00 грн., який у подальшому було збільшено до 7 400,00 грн., що підтверджується довідкою, виданою АТ КБ «Приватбанк» та доданою до матеріалів справи.

Виписка по рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 03.09.2020 року підтверджує, що відповідачка користувалася платіжною карткою зі встановленим кредитним лімітом.

Позивач посилається, що згідно розрахунку заборгованості відповідачка кредит вчасно не сплачувала, порушила графік погашення заборгованості та сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість, яка становить 13 539,76 грн., що складається з наступного: 9 988,08 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 551,68 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Згідно статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14- ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до пункту 3 статті 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією з головних загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за його використання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що у разі якщо за договором позичальник зобов`язувався повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

З довідки, що наявна в матеріалах справи, вбачається, що 28.12.2011 року відповідачці було встановлено кредитний ліміт в розмірі 1 500,00 грн., а 11.08.2013 року було збільшено кредитний ліміт до 7 400,00 грн.

В своєму відзиві відповідачка посилається на те, що анкета не містить інформації, яку саме картку їй було оформлено та який кредитний ліміт було надано. Крім того рішення про зміну кредитного ліміту приймається виключно позивачем.

Проте, з розрахунку заборгованості та виписки вбачається, що відповідачка після 11.08.2013 року активно користувалась кредитною карткою, неодноразово здійснювала погашення заборгованості.

А отже, відповідачка продовжувала користуватися кредитним лімітом та не заперечувала проти його збільшення.

Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 07.12.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти, факт їх отримання підтверджується випискою по рахунку, в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, яка, згідно з розрахунком позивача, становить 9 988,08 грн. заборгованість за простроченим тілом кредита.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідачки 3 551,68 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до позову, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Що стосується питання розподілу судових витрат, то суд керується частиною першою статті 141 ЦПК України та, враховуючи задоволення позову в повному обсязі, стягує з відповідача понесені позивачем витрати на оплату судового збору в сумі 2 102,00 гривні, які стверджуються платіжним дорученням № BOJ61B33YN від 11.09.2020 року.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570; рахунок № НОМЕР_1 ; МФО № 305299) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 07.12.2011 року в розмірі 13 539 (тринадцять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять) грн. 76 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін