Cправа 22Ц-2743/10 Головуючий в суді І інстанції Коляденко І.В.
Категорія 01, 57 Доповідач Лащенко В.Д.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Лащенка В.Д.,
суддів: Волохова Л.А., Сліпченка О.І.,
при секретарі Бистрій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області на постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» ,-
встановила:
Позивач звернувся з даним позовом до суду, який обгунтовував тим, що він є дитиною війни і має право на пільги, передбачені Законом України „Про соціальний захист дітей війни", статтею 6 якого передбачено, що йому повинна виплачуватись соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Вказує, що у 2006-2007 роках йому така допомога не виплачувалась, а в 2008 році виплачувалась в неповному обсязі, лише 10%, та просив визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі щодо невиплати щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, починаючи з 01.01.2006р. по 01.09.2009 р, неправомірною та зобов"язати нарахувати на його користь за даний період 3622 грн. 52 коп. недоплаченої соціальної допомоги, а з вересня 2009 року щомісяця на весь період чинності ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На підставі викладеного просив суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати дії відповідача управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області протиправними.
Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2010 року позов задоволено частково.
Визнано бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі щодо невиплати щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, починаючи з 21.01.2009 року по 21.01.2010 року, неправомірною.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі провести перерахунок та виплатити ОСОБА_2 щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, починаючи з 21.01.2009 року по 21.01.2010 року відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
В решті позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в позові, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 з відміткою штампа "Дитина війни" (а.с. 6) та не заперечується відповідачем.
Управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі, починаючи з 01 січня 2006 року до 01 січня 2008 року до пенсії, що виплачувалась ОСОБА_2 не виплачувало 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а з 01 січня 2008 року відповідач обмежився виплатою лише 10 % прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, про що свідчить лист-відповідь управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі від 24.12.2009 року № 1225/П-01 щодо відмови позивачу провести перерахунок призначеної пенсії з урахуванням підвищення її розміру на всі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за оспорюваний позивачем період (а.с. 5).
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
З висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову про підвищення пенсії дітям війни за період з 01.01.2006 року по 21.01.2009 рік, погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України встановлений річний строк звернення до адміністративного суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням того, що відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, а причинами пропущення строку звернення до адміністративного суду є те, що позивач дізнався про порушення своїх прав, отримавши лист-відповідь управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі від 24.12.2009 року № 1255/П-01 суд першої інстанції обґрунтовано не визнав поважними, і на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України правомірно вважав за необхідне відмовити в частині вимог позивача за період з 01.01.2006 року по 21.01.2009 рік, у зв’язку з пропущенням строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся до суду лише 21.01.2010 року, що підтверджується вхідним штампом на позовній заяві (а.с.2).
Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік", було зупинено нарахування та виплата дітям війни надбавки до пенсії, а також Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким були внесені зміни в ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в частині, що стосується зменшення розміру надбавки до їх пенсій з 30% до 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішеннями Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6 –рп2007 та від 22 травня 2008 року № 10 – рп закони якими були внесені зміни до ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» були визнані неконституційними.
Згідно з вищевказаними рішеннями Конституційного Суду України та ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Тобто з часу прийняття цього рішення, а саме з 09.07.2007 року у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зі статті 6 вищезазначеного Закону вбачається, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня - 470 гривень, зі квітня - 481 гривень, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно – правового акту, який би визначав цей розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, розповсюджується також і на ці спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Положенням статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається суд першої інстанції, обґрунтовуючи, що така виплата повинна бути здійснена за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 88 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по – іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною в статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
З огляду на викладене, доводи апелянта щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а ухвалена постанова відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області відхилити.
Постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді