Справа № 219/1073/21

                       Провадження № 2/219/1288/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2021 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: судді Феняка О.Р., при секретарі Романченко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 16.10.2004 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_3 передала, а вона ОСОБА_1 отримала у власність жилий будинок з усіма спорудами та забудовами, який знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці та території Бахмутської міської ради, розміром 567кв.м, наданій для обслуговування жилого будинку. Зазначений будинок належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Оскільки ОСОБА_4 є громадянином Російської Федерації, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 , ним не була придбана. Отже, на теперішній час позивач, як власник житлового будинку в АДРЕСА_1 не може реалізувати своє право на отримання права власності на земельну ділянку. Просила суд визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,0567га, розташовану в АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410300000:00:008:0590.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 в судове засідання не з*явились, представник позивача надала письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.  Ці дані встановлюються такими засобами:  1) письмовими, речовими і електронними доказами;  2) висновками експертів;  3) показаннями свідків.

Стаття 77 ЦПК України передбачує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.  Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.  Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень

Згідно ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з договору купівлі-продажу від 06.08.2004р., ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купила жилий будинок зі всіма спорудами та забудовами, що розташований в АДРЕСА_1 за номером п`ять, який знаходиться на земельній ділянці на території Артемівської міської ради, розміром 567кв.м, яка надана для обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд. Цей будинок належав продавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку, посвідченого 22.06.2001 року приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Барановим М.С., реєстровий номер №5197. Земельна ділянка є приватизованою ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого 19.05.2000 року на підставі рішення Бахмутської міської ради за №361 від 17.05.2000року, яка в свій час не була передана у власність ОСОБА_4 одночасно з продажем нерухомого майна, оскільки він є громадянином Росії.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 має кадастровий номер 1410300000:00:008:0590, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0567га належить ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю І-ДН №124032, виданим 19.05.2000р.

16.10.2004року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_3 передала, а вона ОСОБА_1 отримала у власність жилий будинок з усіма спорудами та забудовами, який знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці та території Бахмутської міської ради, розміром 567кв.м, наданій для обслуговування жилого будинку.

Згідно ч.1,2 ст.373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч.1, 4 ст. 374 ЦК України, суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади, права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюється законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно ст. 152 Земельного Кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а). визнання прав; б). відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпек) порушення прав; в)     визнання угоди недійсною; г)     визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д)     застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" із змінами та доповненнями, внесеними відповідно до постанови №2 Пленуму Верховного суду України від 19.03.2010 року спори, пов`язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного Кодексу шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

Згідно п.1 ч.1 ст.346 ЦК України - право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Згідно ст.378 ч.1 ЦК України - право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду при перегляді в касаційному порядку рішень у справі №689/26/17 (провадження № 14-47цс20) в Постанові від 16.06.2020 (пункти 6.25-6.29) зазначила наступне:

Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.  Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших.

Приписами п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

В силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Таким чином, при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти .

Таким чином, встановлені судом обставини вказують на можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі вищевказаного, керуючись ст. ст. 13, 76-77, 81-82, 200, 263-265, 268, 272, 354, 355 ЦПК України, суд - 

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку, площею 0,0567га, розташовану в АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410300000:00:008:0590.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

       Суддя                                 О.Р. Феняк

29.04.2021