Справа № 522/3083/21

Провадження № 2/522/5655/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

29 квітня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючого – судді Косіциної В.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом   ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталя Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталя Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерина Валеріївна, в якому позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №33236, вчинений 29 вересні 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С.

29.09.2020 р. приватним нотаріусом Хара Н.С. було вчинено виконавчий напис №33180 про стягнення з позивача на користь відповідача 16091,77 грн.

Позивач вважає, що при вчиненні спірного виконавчого напису приватним нотаріусом не дотримано вимоги  законодавства, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Відповідачі та третя особа отримали матеріали позову та копію ухвали про відкриття провадження у справі, але відзив на позов чи пояснень не подано.

В судове засідання 29.04.2021 року сторони не з`явилися, про день час та місце проведення були повідомлені належним чином та завчасно, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій він висловив згоду на заочний розгляд.

Від третьої особи приватного нотаріуса Хари Н.С. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у нього даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

В даній справі відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; двічі не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, не подав відзив. Позивач в свою чергу не заперечував проти винесення заочного рішення, а тому суд, на підставі ст. 281 ЦПК України, вирішив розглянути справу заочно.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, у зв`язку з ненаданням відповідачами відзиву на позов, зі згоди представника позивача, викладеній в його заяві, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Суд, у порядку письмового позовного провадження без участі сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд в постанові від 27.08.2020 р. у справі  № 419/2304/18 зазначив, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм». З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 29.09.2020 р. приватним нотаріусом Хара Н.С. вчинено виконавчий напис №33180 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Сіті Фінанс» заборгованості за кредитним договором №013-15031-271013 від 27.10.2013 р., укладеним з ПАТ «Дельта Банк» за період з 11.05.2018 р. по 07.03.2020 р. в розмірі 16091,77 грн. та за вчинення вказаного виконавчого напису коштів у розмірі 500,00 грн. Заборгованість за кредитом складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 16089,48 грн, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 2,29 грн. (а.с. 81) Вказаний виконавчий напис перебуває на виконанні в приватного виконавця Шмідт К.В. (виконавче провадження 63320312) (а.с. 51).

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (п. 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від   29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Як передбачено п. 2.11 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

В постанові Верховного Суду від 11.07.2019 р. у справі №461/4609/16-ц зазначено, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України Про нотаріат ). Але характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Судом встановлено, що підставою для вчинення виконавчого напису є кредитний договір № №013-15031-271013 від 27.10.2013 р., укладений між позивачем та ПАТ «Дельта Банк».

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 916/3006/17).

Необхідно зазначити, що заборгованість за кредитним договором в оскаржуваному виконавчому написі просять стягнути за період з 11.05.2018 р. по 07.03.2020 р., а договір укладений 27.10.2013 р. Таким чином з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.

Варто також зазначити, що як на підставу вчинення виконавчого напису, нотаріус посилається на Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 р. (далі - Постанова).

Проте вказана Постанова не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідні зміни до Постанови та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постанову Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» відповідно до Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 визнана судом незаконною та нечинною.

Так, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй Постанові по справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від   29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, пп. б п. 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Таким чином, у нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який не був нотаріально посвідчений та не відносився до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З наведеного вбачається, що відповідачем, всупереч вимог закону не було надано документів, які б підтверджували право його вимоги до позивача за Кредитним договором, а нотаріус помилково, всупереч вимог закону, не перевірив зміст договорів на які відповідач посилався як на підставу виникнення у нього права вимоги до позивача за Кредитним договором, та стягнув спірну заборгованість.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі Постанови ВССУ № 2 від 07.02.2014 року, вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом № 3425-ХII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгулу цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.

Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Враховуючи викладене, даючи юридичну оцінку поясненням та наданим по справі доказам, беручи до уваги те, що заборгованість боржника не є безспірною, що свідчить про вчинення виконавчого напису 29.09.2020 року з порушенням вимог ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 908 грн. судового збору та 5000 витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження факту понесення судових витрат та їх розмірі суду надано квитанцію про сплату судового збору. Копії квитанцій про перерахунок коштів адвокату, копія договору про надання правової допомоги та додаток до нього у вигляді переліку послуг та їх вартості.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 13, 81, 141, 223, 258-259, 268, 272-273, 354-353 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про виконавче провадження», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 N296/5, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №33180, вчинений 29.09.2020 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з   ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованості за кредитним договором № №013-15031-271013 від 27.10.2013.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» (ЄДРПОУ 39508708, місцезнаходження м. Київ, вул. Січових стрільців 37-41) на користь   ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 908 грн.(девятсот вісім гривень)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» (ЄДРПОУ 39508708, місцезнаходження м. Київ, вул. Січових стрільців 37-41) на користь   ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Приморський районний суд м.Одеси протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення складений та підписаний 29.04.2021року

Суддя Косіцина В.В.