ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/562/17 Номер провадження 22-ц/814/876/21Головуючий у 1-й інстанції Афанасьєва О.Ю. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.,

за участю секретаря Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві, в режимі відеоконференції з Решетилівським районним судом Полтавської області, цивільну справу за апеляційними скаргами Української медичної стоматологічної академії, ОСОБА_1

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року,

та за апеляційними скаргами ОСОБА_1

на ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року, від 17 лютого 2021 року, від 24 лютого 2021 року, від 25 лютого 2021 року та від 26 лютого 2021 року

у справі за позовом Української медичної стоматологічної академії до ОСОБА_1 про стягнення вартості витрат на навчання та отриманої стипендії та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Української медичної стоматологічної академії про захист від незаконного звільнення шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стягнення невиплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У червні 2017 року позивач за первісним позовом Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія», назву якого змінено на Українська медична стоматологічна академія (далі - УМСА), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості витрат на навчання.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 згідно з наказом ректора №185-у від 06 серпня 2009 року була зарахована з 01 вересня 2009 року студенткою стоматологічного факультету УМСА. Згідно з умовами угоди №24 про підготовку фахівця з вищою освіти, укладеної між сторонами у справі 27 жовтня 2009 року, ОСОБА_1 зобов`язана була прибути після закінчення УМСА за місцем направлення та відпрацювати не менше трьох років.

У 2014 році після закінчення академії ОСОБА_1 отримала направлення для роботи за спеціальністю, а відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України від 20 грудня 2016 року їй було змінено місце призначення, однак до роботи вона так і не приступила.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання щодо працевлаштування і роботи за місцем її направлення, УМСА просила стягнути з неї витрати за навчання у розмірі 37082,11 грн.

20 липня 2017 року УМСА надала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила стягнути з ОСОБА_1 ще й отриману нею протягом навчання стипендію в розмірі 43863,10 грн.

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов про захист від незаконного звільнення шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 2668097,48 грн. та моральної в розмірі 4608000 грн., в якому просила визнати незаконними її звільнення з роботи (позбавлення прав молодого спеціаліста і можливості працювати за лікарською спеціальністю) та зобов`язати відповідача УМСА відкликати із МОЗ України звіт від 28 серпня 2014 року щодо доїзду до місць призначення на роботу випускників 2014 року стоматологічного факультету ВДНЗУ «УМСА», які навчались за державним замовленням, лист від 16 січня 2017 року №17-10/152 та звернутися до МОЗ України з проханням відкликати всі листи МОЗ України щодо ОСОБА_1 , в яких воно використовувало недостовірну поширену ВДНЗУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » інформацію.

Позов обґрунтувала тим, що вона навчалась у ВДНЗУ «УМСА» з 01 серпня 2009 року по 30 червня 2014 року за рахунок державного бюджету. Відповідач за зустрічним позовом – УМСА, відповідно до умов Типової угоди про підготовку фахівців із вищої освіти №24, зобов`язаний був забезпечити її першим робочим місцем у державному закладі охорони здоров`я шляхом надання направлення на роботу, яке й мало бути підставою для працевлаштування. Однак, надане їй направлення на роботу №24 від 12 березня 2014 року у КЗ «Волноваська МСП» Донецької області вважає недійсним, оскільки в ньому не зазначена адреса закладу та про нього відсутні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Крім того, в послідуючому, при отриманні гарантії на працевлаштування на посаду лікаря-методиста в ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України» УМСА не надала їй направлення на роботу в дану установу. Вважає, що ненадання направлення на роботу в ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України» є звільненням її з роботи як молодого спеціаліста, а саме з посади лікаря-методиста вказаного медичного центру.

На думку ОСОБА_1 її матеріальні збитки складаються із упущеної вигоди та боргових зобов`язань. Упущена вигода була нарахована шляхом обрахування невиплаченої заробітної плати з 30% надбавкою за диплом із відзнакою, суми компенсації за невикористані відпустки та соціальні пільги. Ці суми обраховані із застосуванням індексів інфляції, штрафів, пені та 3% річних. Боргові зобов`язання визначені надходженнями (поповненнями її карток), які також обраховані із застосуванням індексів інфляції, штрафів, пені та 3% річних.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача за зустрічним позовом, внаслідок якої вона вживала додаткові зусилля для організації свого життя.

03 квітня 2018 року ОСОБА_1 подала черговий зустрічний позов про стягнення з відповідача за зустрічним, позивача за первісним позовом УМСА, невиплаченої заробітної плати (відпускних за липень 2014) у розмірі 830 грн., яка підлягає виплаті на підставі п.28 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженим наказом МОЗ України від 25 грудня 1997 року №367.

Позов обґрунтувала тим, що ОСОБА_2 визнала своє зобов`язання щодо виплати їй заробітної плати у вигляді відпускних за липень 2014 року у розмірі місячної стипендії в сумі 830 грн., оскільки у довідці №339 від 30 червня 2014 року зазначено, що коштів на період відпустки після закінчення навчання в розмірі місячної стипендії за липень 2014 в сумі 830 грн. ОСОБА_1 не отримувала.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2020 року об`єднано в одне провадження вимоги зустрічних позовів   ОСОБА_1 до УМСА про захист від незаконного звільнення, шляхом спростування недостовірної інформації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також про стягнення невиплаченої заробітної плати. Прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до УМСА про захист від незаконного звільнення, шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та стягнення невиплаченої заробітної плати, об`єднавши її в одне провадження з первісним позовом УМСА до ОСОБА_1 про стягнення вартості витрат на навчання та отриманої стипендії.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року в задоволенні позову УМСА до   ОСОБА_1 про стягнення вартості витрат на навчання та отриманої стипендії, а також зустрічного позову ОСОБА_1 до УМСА про захист від незаконного звільнення шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також стягнення невиплаченої заробітної плати - відмовлено.

Рішення в частині відмови у задоволенні позову УМСА до   ОСОБА_1 про стягнення вартості витрат на навчання та отриманої стипендії мотивовано тим, що позивач за первісним позовом УМСА не надав належних, допустимих і достатніх доказів, які б підтверджували факт відмови ОСОБА_1 без поважних причин приступити в подальшому до роботи за направленням та відпрацювати три роки в якості молодого спеціаліста в державній медичній установі, а також порушення нею обов`язку, передбаченого договором щодо прибуття до медичної установи для працевлаштування.

Рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 до УМСА про відновлення права щодо працевлаштування мотивовано неефективністю обраного способу захисту, який не дозволяє відновити вказані права; недоведеністю існування загальних умов відшкодування шкоди, зокрема: наявності самої шкоди, неправомріності рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди, наявності причинного зв`язку між ними і шкодою та вини заподіювача шкоди; відсутністю обґрунтованих підстав для стягнення невиплаченої заробітної плати у вигляді відпускних за липень 2014 року в розмірі місячної стипендії у зв`язку з встановленням фактів неприбуття до місця призначення, зміни самого місця призначення та відсутності нового направлення на роботу.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, позивач за первісним позовом УМСА подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову УМСА до ОСОБА_1 про стягнення вартості витрат на навчання та отриманої стипендії та ухвалити нове рішення, яким вказаний позов задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.

У апеляційній скарзі УМСА вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_1 , відмовившись після закінчення навчання відпрацювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки, порушила вимоги раніше укладеної угоди про підготовку фахівців з вищою освітою, внаслідок чого зобов`язана відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання та розмір стипендії, отриманої за увесь час навчання в учбовому закладі.

Також, не погодившись із таким вирішенням спору, позивач за зустрічними позовами ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, доводи якої зводяться до звинувачення суду першої інстанції в порушенні її прав як сторони по справі, в тому числі щодо дослідження доказу, якого немає у справі, не встановлення істинних вимог її зустрічних позовів, приховування обставин справи, поверхневому дослідженні наданих сторонами доказів, неналежному вирішенні процедурних питань, пов`язаних з рухом справи, неправильним застосуванням до спірних правовідносин судової практики.

Крім того, ОСОБА_1 оскаржила до апеляційного суду низку ухвал Новосанжарського районного суду, зокрема:

- ухвалу від 03 грудня 2020 року про повернення її зустрічного позову до УМСА в частині визнання недійсним направлення на роботу, про зобов`язання надати направлення на роботу, про внесення записів до трудової книжки, про виплату невиплаченої заробітної плати, про виплату компенсації за час затримки виплати заробітної плати, про відшкодування моральної шкоди;

- ухвалу від 17 лютого 2021 року про відмову в прийнятті додаткового рішення по справі за заявою ОСОБА_1 від 11 лютого 2021 року;

- ухвалу від 24 лютого 2021 року про відмову в задоволенні заяви про виправлення описок в рішенні Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року;

- ухвалу від 25 лютого 2021 року про відмову в прийнятті додаткового рішення по справі за заявою ОСОБА_1 від 23 лютого 2021 року;

- ухвалу від 26 лютого 2021 року про відмову в прийнятті додаткового рішення по справі за заявою ОСОБА_1 від 25 лютого 2021 року.

Відзиви на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не надходили.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

В судове засідання, яке за її клопотаннями проводилося в режимі відеоконференції з Решетилівським районним судом Полтавської області, ОСОБА_1 не з`явилася, будучи належним чином повідомленою, в тому числі й шляхом отримання судової повістки на офіційну електронну адресу, зазначену останньою в своїх апеляційних скаргах, в порядку, визначеному ч.6 ст.128 ЦПК України (том 10 а.с.81), та за місцем проживання згідно відповідної відмітки, наявної в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Також, у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 за місцем проживання під час виклику у попереднє судове засідання, про час і місце даного судового засідання її було повідомлено в порядку, визначеному ч.11 ст.128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (том 10 а.с.83, 84).

У свою чергу, 27 квітня 2021 року на адресу апеляційного суду від представника УМСА Борсук О.В. надійшла заява про проведення судового засідання без її участі.

Відповідно до ч.1 ст.367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , згідно з наказом ректора УМСА №185-у від 06 серпня 2009 року, була зарахована з 01 вересня 2009 року студенткою стоматологічного факультету Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія» (том 1 а.с.6, том 9 а.с.75).

Найменування навчального закладу з Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія» було змінено на Українську медичну стоматологічну академію, на підставі наказу МОЗ України від 31 серпня 2018 року №1586, державна реєстрація проведена 07 вересня 2018 року (том 6 а.с.66,67).

27 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та УМСА укладено типову угоду №24 про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою студентка ОСОБА_1 зобов`язалась після закінчення навчання прибути за місцем направлення та відпрацювати не менше трьох років (том 1 а.с.7, том 9 а.с.78).

Відповідно до витягу з наказу №243-у від 27 червня 2014 року, рішенням Державної екзаменаційної комісії ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря-стоматолога та видано диплом серії НОМЕР_1 (том 1 а.с.10-11).

Згідно з карткою працевлаштування випускника та направленням на роботу №24 після закінчення навчання ОСОБА_1 була направлена на  роботу на посаду лікаря-стоматолога-ортодонта Департаменту ОЗ Донецької ОДА, КЗ «Волноваська МСП» (том 9 а.с.77, том 2 а.с.61). Із пропозицією щодо працевлаштування ОСОБА_1 ознайомлена під розпис та була згодна (том 9 а.с.77).

У свою чергу, відповідно до даних журналу обліку направлень на роботу випускників УМСА за 2014 рік ОСОБА_1 отримала направлення за №24 до місця призначення - Департамент ОЗ Донецької ОДА КЗ «Волноваська МСП» на посаду лікаря-стоматолога-ортодонта, про що свідчить її підпис (том 8 а.с.241-242).

21 грудня 2016 року УМСА направлено лист ОСОБА_1 з проханням повідомити причини невиходу на роботу згідно державного розподілу (том 1 а.с.13).

Відмовляючи у задоволенні позову УМСА до   ОСОБА_1 про стягнення вартості витрат на навчання та отриманої стипендії, а також зустрічних позовів ОСОБА_1 до УМСА про захист від незаконного звільнення шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та стягнення невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що УМСА не доведено факту відмови ОСОБА_1 без поважних причин прибути та приступити до роботи за направленням, відпрацювавши три роки молодим спеціалістом в державній медичній установі, тобто порушення нею обов`язку, передбаченого договором. ОСОБА_1 , у свою чергу, обравши неефективний спосіб захисту на відновлення свого права щодо працевлаштування після закінчення вищого закладу освіти за державним замовленням, не довела існування загальних умов відшкодування шкоди та факту свого прибуття до державної медичної установи для роботи.

Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.

Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання у разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням визначено пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77/96, пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22 серпня 1996 року № 992 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів, зазначає, що суд першої інстанції вірно застосував норми частини 2 статті 52 Закону України «Про освіту», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, та встановив факт порушення відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 умов типової угоди №24 від 27 жовтня 2009 року про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою студентка ОСОБА_1 зобов`язалась після закінчення навчання прибути за місцем направлення та відпрацювати не менше трьох років, оскільки фактично після закінчення навчання в УМСА остання за місцем направлення до КЗ «Волноваська МСП» на посаду лікара-стоматолога-ортодонта так і не прибула.

Однак, апеляційний суд вважає правильним і висновок місцевого суду про поважність причин не прибуття ОСОБА_1 за направленням до державної медичної установи та не відпрацювання нею трьох років молодим спеціалістом, оскільки у листі МОЗ України про зміну місця призначення від 22 вересня 2016 року за вих. №11.02-10/50-24763 (том 3, а.с.142) не зазначений строк такого прибуття та наявна умова щодо проходження додаткових курсів спеціалізації, що унеможливлювало його фактичне виконання.

Отже, з огляду на викладене, доводи апеляційної скарги УМСА на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року є необґрунтованими, оскільки не доводять умислу ОСОБА_1 щодо невиконання умов типової угоди №24 від 27 жовтня 2009 року про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою остання зобов`язувалась після закінчення навчання прибути за місцем направлення та відпрацювати не менше трьох років.

Також колегія суддів зазначає, що місцевий суд, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 до УМСА про захист від незаконного звільнення шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стягнення невиплаченої заробітної плати, вірно прийшов до висновку про обрання останньою неефективного способу захисту щодо відновлення її права на працевлаштування, який був спрямований не до належного суб`єкта – Міністерства охорони здоров`я України, а до УМСА; не доведення існування загальних умов відшкодування шкоди, що полягають у наявності спричиненої шкоди, неправомірності рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди, причинного зв`язку між ними і шкодою та вини заподіювача шкоди; не доведення факту свого прибуття до державної медичної установи для відпрацювання, що відповідно виключає потенційну можливість виникнення трудових відносин з ОСОБА_1 .

У свою чергу, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1  на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року в частині відмови в задоволенні її зустрічних позовів, оскільки вони жодним чином не обґрунтовують в чому саме полягає незаконність прийнятого рішення, а зводяться виключно до суб`єктивно-довільного тлумачення нею норм матеріального та процесуального законодавства України.

Крім того, апеляційний суд наголошує, що при розгляді справи суд першої інстанції не допустив порушень прав ОСОБА_1 як сторони по справі, перелічених нею у апеляційній скарзі, оскільки діяв виключно в рамках діючого цивільно-процесуального закону, не надаючи жодних переваг будь-якій із сторін процесу.

Так само, не заслуговують на увагу та є неспроможними і доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 на ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року, від 17 лютого 2021 року, від 24 лютого 2021 року, від 25 лютого 2021 року та від 26 лютого 2021 року, оскільки не спростовують по суті висновків місцевого суду, зроблених при їх постановленні з урахуванням дійсних обставин справи та додержанням процесуальних прав сторін.

Також, колегія суддів вважає заяву ОСОБА_1 про визнання апеляційної скарги УМСА зловживанням процесуальними правами (том 9, а.с.195-197) безпідставною, оскільки право на апеляційне оскарження рішення суду, де особа є стороною, гарантується Конституцією України та чинним цивільно-процесуальним законодавством, а встановлення обґрунтованості підстав повернення апеляційної скарги є виключною компетенцією суду.

Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення та ухвали суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення і ухвал суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення та ухвал суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 Цивільного процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги УМСА та ОСОБА_1  слід залишити без задоволення, а рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року та ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року, від 17 лютого 2021 року, від 24 лютого 2021 року, від 25 лютого 2021 року та від 26 лютого 2021 року - без змін.

Щодо судових витрат

За приписами частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні апеляційних скарг необхідно відмовити, судові витрати апелянтів, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Української медичної стоматологічної академії, ОСОБА_1 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року - залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року - залишити без змін.

Апеляційні скарги  ОСОБА_1 на ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року, від 17 лютого 2021 року, від 24 лютого 2021 року, від 25 лютого 2021 року та від 26 лютого 2021 року - залишити без задоволення.

Ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року, від 17 лютого 2021 року, від 24 лютого 2021 року, від 25 лютого 2021 року та від 26 лютого 2021 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 квітня 2021 року.

Головуючий                                О.О. Панченко

Судді                        Т.В. Одринська

                                                                               В.П. Пікуль