Справа № 22ц-4753/2010р                                       Головуючий 1-ї інстанції – Заруцька Г.М.  

Категорія - 27             Доповідач - Кондратьєва О.М.  

  Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И  

 20 травня 2010 року                                                                                                 м. Донецьк

            Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої -  Кондратьєвої О.М.,  

суддів –  Могутової Н.Г., Бабенко П.М.,

при секретарі – Петрушенко А.О.,

за участю - сторін,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк”  на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1   до  Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ  „ПриватБанк”)   про захист прав споживача  , -

  В С Т А Н О В И В :  

  ПАТ КБ  „ПриватБанк” зве  рнулось до апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення   Красноармійського міськрайонного суду від 16 березня 2010  року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: процентну ставку за кредитним договором від 26.06.2007 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, в розмірі 1,34% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом залишено без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору.

  В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати зазначене рішення і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права. Так, судом не враховано, що згідно з п.2.3.1 договору, банк мав право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон»юнктури ринку грошових ресурсів в Україні. Розпорядженням № Э.40.0.0.0/1-20 від 25.12.2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» була збільшена процентна ставка за користування кредитами, виданими в гривнях в бізнесі «Житло в кредит» до 30% річних. Про зміну умов договору позивачу було направлено 31 грудня 2008 року письмове повідомлення, тобто банком були вжиті всі необхідні дії для належного повідомлення позивача про зміну відсоткової ставки до 9 січня 2009 року – до моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Відповідно, підстав для задоволення судом  позовних вимог ОСОБА_1 не існувало.

 Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що відповідач після зміни відсоткової ставки з 1 лютого 2009 року, в порушення вимог п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», протягом семи календарних днів не повідомив позивача про проведену зміну, а також не зазначив конкретних обставин, які змусили його вчинити підвищення процентної ставки по кредитному договору, тому дії відповідача щодо ініціювання збільшення відсоткової ставки до 26,93% річних порушували умови договору. Крім того, підвищення відбулось з 1 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності статтею 1056-1 ЦК України. Враховуючи, що позивач не надав свою згоду на зміну відсоткової ставки, то вона повинна залишатися незмінною до повного виконання всіх умов обома сторонами договору, тому в цій частині судом позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.  

 Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

 Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.

 Задовольняючи частково позовні вимоги, суд 1-ї інстанції дійшов висновку, що п оложення пп. 2.3.1 п. 2.3. кредитного договору  про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемними з 09.01.2009 року і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишитись без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору.

З такими висновками суду Апеляційний суд не може погодитись, виходячи з наступного.

 При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що 26 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір DOIGGK01000006, згідно якого Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 26.06. 2007 року до 26.06.2017 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 70.700 грн. 75 коп. на придбання житла, а також у розмірі 6363 грн. – на сплату страхових платежів у випадку та згідно порядку, передбачених пп. 2.1.3., 2.2.7. данного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,43% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданного кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного договору (п.7.1 договору).

Відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більш ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний фонд) або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ) (а.с. 5-10).

 Листом від 31 грудня 2008 року за № 20.1.3.2/6-41721 відповідач повідомив позивача про збільшення розміру процентної ставки за кредитним договором до 26,93% на рік, починаючи з 01 лютого 2009 року, посилаючись на зміну кон’юктури ринку грошових ресурсів в Україні, та запропонував позивачу у разі незгоди із змінами кредитного договору не пізніше 20 січня 2009 року погасити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (а.с.11).

Письмової незгоди із зміною процентної ставки за кредитним договором позивач на адресу відповідача не направляв.

 Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III, в редакції, що діяла на момент укладення договору 05 грудня 2007 року, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.  

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.  

Відповідно до частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.  

Відповідно до частини 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Відповідно до частини 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 01 грудня 2005 року) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.  

Тобто, діюче на час укладення кредитного договору законодавство дозволяло банкам, в випадках передбачених договором, в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за користування кредитом.

 Відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору DOIGGK01000006 від 26 червня 2007 року Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більш ніж на 10% у порівняні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний фонд) або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США (а.с. 6).

Тобто, умова кредитного договору від 26 червня 2007 року про право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, викладена в п. 2.3.1 кредитного договору, на момент укладення договору відповідала вимогам закону.

 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, який набув чинності 9 січня 2009 року внесено зміни до законодавчих актів щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку.  

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.  

Тобто, вимоги ст. 1056-1 ЦК України та частини 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розповсюджуються лише на правовідносини, що виникли з 9 січня 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про зміну відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору процентної ставки за користування кредитом відповідачем прийнято до набрання чинності згаданим Законом, що підтверджується розпорядженням  № Э.40.0.0.0/1-20 від 25 грудня 2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк», який передбачав збільшення процентної ставки за користування кредитами, виданими в гривнях в бізнесі «Житло в кредит» до 30% річних (а.с. 74-76).

Письмове повідомлення про збільшення процентної ставки за користування кредитом з 01 лютого 2009 року до 26,93% на рік (а.с. 11), ЗАТ КБ «Приватбанк» направив на адресу позивача 31 грудня 2008 року, тобто також до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».

 Суд першої інстанції ці вимоги законів не врахував і визнаючи нікчемною умову, передбачену пп.2.3.1 договору, помилково вважав, що згадани      й Закон має зворотню дію у часі.

Та обставина, що фактично процентна ставка банком підвищувалася з 01 лютого 2009 року не спростовує висновків суду. Згідно п. 2.3.1 кредитного договору банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Письмове повідомлення про зміну процентної ставки до вступу в чинність зміненої процентної ставки не суперечить та не порушує п. 2.3.1 кредитного договору.

Посилання позивача на направлення повідомлення банком не за належною адресою не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 до теперішного часу залишається зареєстрованим в Красноармійському районі сел. Нововасилівка, Новотроїцька сільська рада (а.с.13), фактичним місцем проживання в договорі зазначав: АДРЕСА_1, але за вказаною адресою не проживав і в позовній заяві вже вказував місцем мешкання: АДРЕСА_2, однак і за цією адресою поштова кореспонденція на ім»я ОСОБА_1 поверталась з відміткою «за вказаною адресою не проживає» (а.с.88-90).

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 307,  309, 314-316 ЦПК України, Апеляційний суд  

  В И Р І Ш И В :  

            Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” задовольнити.

Рішення   Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2010    року скасувати  .

            В задоволенні позовних вимог   ОСОБА_1   до  Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” про захист прав споживача   відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

                     Головуючий:                                                        Судді: