УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/982/17 Головуючий у 1-й інст. Брагін В. І.

Категорія 27 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді:         Талько О.Б.,

суддів:                         Коломієць О.С., Галацевич О.М.,

за участю секретаря     Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 272/982/17 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Андрушівського районного Житомирської області від 17 вересня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Брагіна В.І.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 30 липня 2007 року між ним та АТ КБ “ ПриватБанк” укладений кредитний договір, за умовами якого йому надано кредитні кошти у розмірі 30000 дол. США, строком до 29 червня 2017 року, зі сплатою страхових платежів у розмірі 3400 дол. США, відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% щомісяця та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячно.

Окрім того, 14 липня 2010 року між ними укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору.

Під час укладання кредитного договору банком не були дотримані вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.2.1 постанови Правління НБУ України від 10 травня 2007 року №168 « Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Зазначає, що він як позичальник фактично був позбавлений можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, а при його укладенні вимушений був погодитись на ті умови, які були запропоновані банком, зокрема, щодо вартості кредиту, відсоткової ставки, строку дії кредитної лінії, пролонгації, щомісячного платежу відповідно до використання максимальної суми кредитного ліміту, тарифного плану.

Також пояснює, що під час укладення спірного кредитного договору йому не було надано повної та достовірної інформації про умови надання кредиту, приховано фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від реальної процентної ставки за кредитом. Вказує, що у договорі погоджено відсоткову ставку у розмірі 11,04 % річних, яка неодноразово змінювалась.

Зазначені обставини підтверджуються висновком судової-економічної експертизи, проведеної у цивільній справі за позовом АТ КБ « ПриватБанк» до нього про стягнення заборгованості за цим кредитним договором.

Окрім того, стверджує, що сплатив банку 19986,49 дол. США в якості процентів за користування кредитом та 17106,14 дол. США в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, а також щомісячну винагороду у розмірі 60 дол. США, що за весь період сплати становить 7200 дол. США, тобто майже ј від суми кредиту, що є фактично прихованими процентами.

Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що банком застосовано нечесну підприємницьку практику.

        Враховуючи вищезазначене, позивач просив визнати недійсним даний кредитний договір та додаткову угоду до нього.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В апеляційній скарзі АТ КБ « ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення в частині підстав відмови у задоволенні позову.

Зокрема, зазначає, що матеріали справи містять докази надання позивачеві письмової інформації, необхідної та достатньої для укладення договору. Така інформація була надана перед підписанням спірних угод та її обсяг надавав можливість погодити всі істотні умови договору: суму кредиту, дату його видачі, валюту, річну відсоткову ставку, порядок повернення кредитних коштів та сплати відсотків, умови та порядок зміни й припинення дії договору, відповідальність за порушення зобов`язань.

Позивач не навів жодних зауважень до змісту кредитного договору, тривалий час виконував його умови та не обґрунтував належними доказами свої вимоги.

Таким чином, суд прийшов до помилкового висновку відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки позовні вимоги є безпідставними.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року апеляційну скаргу задоволено частково.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Постановою Верховного Суду від 4 листопада 2020 року скасовано постанову Житомирського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник АТ КБ « ПриватБанк» підтримала апеляційну скаргу.

Позивач та його представник не визнали доводи, викладені в апеляційній скарзі.

       Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до  часткового задоволення, виходячи з наступного.

       Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог, однак зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності.

       Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30 липня 2007 року між сторонами укладений кредитний договір ZRZ0GA000003983, відповідно до якого позивачеві надано кредитні кошти у розмірі 30000 дол. США на споживчі потреби та 3400 дол. США на сплату страхових платежів у порядку та на умовах, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту на момент надання кредитних коштів та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

Укладенню договору передувало звернення позивача до АТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою від 26 липня 2007 року.

У вказаній заяві сторони погодили суму кредиту 30000 дол. США, відсоткову ставку у розмірі 11,04 %, комісію у розмірі 0,20 %, одноразову комісію у розмірі 1,50 %.

Також в анкеті-заяві зазначено, що позивач ознайомився і згоден з умовами кредитування, які були надані йому у письмовій формі. Своїм підписом він підтвердив факт надання йому повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким списком відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору ( перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може одержати докладну інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

14 липня 2010 року сторони також уклали додаткову угоду до вказаного кредитного договору, відповідно до якої погодили розмір відсоткової ставки за користування кредитом на рівні 12,5 %.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч. 1 ст.1054 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За правилами ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупні вартість кредиту ( в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг ( реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно з положеннями ч.5 ст.11, ч.ч.1,2,5,7 ст.18 Закону України “ Про захист прав споживачів” до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачами умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Вказаний кредитний договір та додаткова угода до нього укладені в письмовій формі та підписані сторонами. Під час укладення цих угод позивач не заявляв про те, що працівники банку не надали йому необхідну інформацію про умови та правила кредитування, що йому незрозумілі умови кредитного договору. Також він не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, в подальшому користувався кредитними коштами, тривалий час виконував кредитні зобов`язання й уклав з банком додаткову угоду.

Отже, відсутні підстави стверджувати про недотримання банком вказаних вище вимог законодавства щодо ненадання позивачеві повної та достовірної інформації щодо умов кредитування.

Частинами 2 та 3 статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч.4 ст. 11 Закону України “ Про захист прав споживачів” ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно зі ст.55 Закону України “ Про банки та банківську діяльність” ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

З огляду на зазначене, положення п.7.1 спірного кредитного договору про сплату позивачем на користь банку винагороди на задання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми наданого кредиту у момент надання кредитних коштів та фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми наданого кредиту щомісяця у період сплати, є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено ч.3 ст.55 Закону України “ Про банки і банківську діяльність” та ч.4 ст.11 Закону України “ Про захист прав споживачів”, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 9 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц.

Отже, зазначене положення спірного кредитного договору є нікчемним, що, в свою чергу, виключає можливість визнання його недійсним.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити з наведених вище підстав.

Враховуючи вищезазначене, рішення суду підлягає зміні з урахуванням вказаних у цій постанові мотивів.

Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Андрушівського районного Житомирської області від 17 вересня 2018 року змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: