Справа № 740/3116/18

Провадження № 2/740/6/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Ковальової Т.Г.,

за участі секретаря судового заідання - Дьоміної Н.А.,

з участю: представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ульяніцької Н.В.,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Калиниченко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, який в подальшому уточнила, та в якому просить визнати за нею право власності на 1/3 частку будинку АДРЕСА_1 , залишивши 1/3 частку будинку у власності ОСОБА_2 та 1/3 частку будинку - у власності ОСОБА_3 , та стягнути з кожного з відповідачів на її користь в рівних частках витрати по сплаті судового збору в сумі 3450 грн та витрати на юридичну допомогу в сумі 10000 грн (а.с.73-75).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і на той час їх сім*я проживала в однокімнатній квартирі квартира АДРЕСА_2 . З

Згідно з розпорядженням Ніжинської міської ради від 05 жовтня 2000 року №4311квартира АДРЕСА_2 була приватизована на її ім`я та 24 жовтня 2000 року органом приватизації було видане свідоцтво про право власності на житло.

28 липня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу вказана квартира була продана її батьками, які діяли від її імені без згоди органу опіки та піклування.

Згідно договору-дарування від 25 серпня 2004 року її дід ОСОБА_4 подарував її батькам - відповідачам по справі, житловий будинок АДРЕСА_1 і вони стали власниками спірного будинку по 1/2 частці кожний.

За рахунок коштів, отриманих від продажу належної їй квартири АДРЕСА_2 , батьки зробили переобладнання, добудову та ремонт в подарованому будинку.

В 2016 році відносини між батьками погіршилися і рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 12 червня 2018 року шлюб між ними розірвано.

Вона разом з батьками проживала в спірному будинку, але 05 лютого 2017 року ОСОБА_3 вигнав їх з матір`ю з будинку та змінив замки.

Про те, що вона мала на праві власності квартиру, вона дізналася в лютому 2017 року, коли її батько вигнав із будинку. Вважає, що батьками були порушені її права, оскільки вони позбавили її житла, прийнявши рішення без згоди відповідних органів, які б зобов`язали їх при продажі квартири надати їй інше житло на праві власності.

Враховуючи, що з моменту продажі квартири минуло багато років, а покупці є добросовісними набувачами, та оскільки кошти, отримані від продажу квартири, батьки використали для поліпшення подарованого їм будинку, вважає, що має право на 1/3 частку вказаного будинку.

22 жовтня 2018 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що спірний будинок, отриманий ним та відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору дарування 25 серпня 2004 року. Вважає, що позивачкою не надано жодного належного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог.

Представник позивачки - адвокат Ульяніцька Н.В. - в судовому засіданні підтримали позов за викладених в ньому обставин та пояснила, що батьки позивачки - відповідачі по справі, які діяли в її інтересах, продали належну їй на праві власності квартиру без згоди органу опіки та піклування. У вказаній квартирі проживав батько відповідача ОСОБА_3 і після його смерті квартира була приватизована 05 жовтня 2000 року на неповнолітню на той час ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав діду ОСОБА_2 , був подарований останнім відповідачам по 1/2 частці кожному.

Відповідачка ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги визнала та не заперечувала проти їх задоволення. Дійсно 28.07.2004 вони продали квартиру АДРЕСА_2 та переїхали проживати в подарований її дідом будинок по АДРЕСА_1 . Під час продажу квартири згоду органу опіки та піклування від них не вимагали, укладений договір купівлі-продажу квартири вони вважають законним і не оспорюваним.

Кошти, отримані від продажу квартири, вони витратили на переобладнання будинку, а саме: збільшено кухню, санвузол, ганок, облаштовано кладову, піч демонтовано в камін, переобладнано 2 житлові кімнати, збудовано вбиральню та літній душ.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що квартира АДРЕСА_2 належала його батьку. Оскільки він та його колишня дружина ОСОБА_2 на той час використали право на приватизацію, то вимушені були приватизувати вказану квартиру на дочку ОСОБА_1 та 24.10.2000 було видано свідоцтво про право власності на житло.

Кошти від продажу квартири та будинку в с.Григоро-Іванівка, який належав його бабі, були витрачені на будівництво будинку АДРЕСА_3 , що належить батькам відповідачки ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_7 є її дочкою. Квартира АДРЕСА_2 була приватизована на її онуку ОСОБА_1 . В 2004 році відповідачі продали вказану квартиру і грошові кошти, отримані від її продажу, вклали в облаштування будинку АДРЕСА_1 . Житловий будинок АДРЕСА_3 вже був збудований. Вони перейшли проживати в належну їй квартиру по АДРЕСА_4 , а вона вселилася у будинок на вул.Шолом Алейхема .

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_1 є його племінницею, а відповідачка ОСОБА_2 - його рідна сестра. Йому відомо, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 , яку її батьки продали. Гроші, отримані від продажу квартири, були витрачені на переобладнання будинку по АДРЕСА_1 , який відповідачам подарував його дід. Він особисто допомагав у будівництві вказаного будинку.

14.08.2004 він із батьками переїхав проживати в будинок АДРЕСА_3 , а відповідачі разом із дочкою вселилися у квартиру батьків по АДРЕСА_4 .

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що перебуває у дружніх відносинах із сім`єю ОСОБА_1 , оскільки працював з ОСОБА_3 . Разом із ним він їздив та купував будівельні матеріали, за які розраховувався ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що він знайомий з матір`ю ОСОБА_3 . На прохання останньої в 2006 році у будинку АДРЕСА_1 встановлював вікна і за свою роботу від матері ОСОБА_3 отримав 4600 грн.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що знайомий з ОСОБА_3 з дитинства. Разом із ним обкладав будинок білою цеглою та робив прибудову з піноблоку. За виконану роботу із ним розраховувалася мати ОСОБА_3 та сплатила йому 2000 грн.

Свідок ОСОБА_14 показав, що знайомий з усією сім`єю ОСОБА_1 . З 2000 по 2006 рік він працював на цегловому заводі. Допомагав робити проводку в буд.Шолом-Алейхема та привозили цеглу.

Свідок ОСОБА_15 показав, 0що знайомий з ОСОБА_1 з 2007 року, ОСОБА_3 хрестив у нього дитину. Він був присутнім, коли ОСОБА_3 передавав своєму тестю грошові кошти в сумі 2000 доларів від продажу будинку в АДРЕСА_3 , але коли це було він не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_17 дав пояснення, аналогічні поясненням свідка ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_18 суду показав, що працює газоелектрозварником, а тому робив опалення в будинку АДРЕСА_1 . За роботу з ним розраховувалася мати ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_19 показав, що з ОСОБА_3 він знайомий з дитинства. В кінці 1998-1999 роках він допомагав ОСОБА_3 будувати будинок АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 вкладав в його будівництво значну кількість коштів.

Свідок ОСОБА_22 показала, що ОСОБА_3 є її сином. В 2004 році її мати продала будинок в с.Григоро-Іванівка за 2000 доларів США та переїхала жити до неї. За будівельні та ремонтні роботи, які виконувалися в АДРЕСА_1 , розраховувалася вона особисто, оскільки син не хотів брати гроші. Документально підтвердити понесені витрати вона не може, але зазначила, що на газообладнання було витрачено 2500 грн, 1200 грн - на газифікацію, 1500 грн - водогін, плитка - 4200 грн, кухня та ванна - 1800 грн та 4500 грн.

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дочкою відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.7).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 24 жовтня 2000 року, виданого органом приватизації при виконавчому комітеті Ніжинської міської ради, вбачається, що квартира яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належала на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.9).

З договору купівлі-продажу квартири від 28 липня 2004 року вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які діють за свою малолітню дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продали однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за 9694 грн. (а.с.10).

Згідно договору дарування житлового будинку від 25.08.2004, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменко О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2730, вбачається, що ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку 46,8 кв.м, розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м (а.с.11).

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частинами 1- 6 ст. 203 передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В судовому засіданні встановлено, що на момент продажу квартири АДРЕСА_2 її власником була позивачка ОСОБА_1 , яка станом на 28.07.2004 була неповнолітньою.

У відповідності до положень статті 177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Частиною 3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (п. 3 ч. 2 ст.177 СК України).

Згідно ч. 3 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-392цс15, від 16 грудня 2015 року в справі № 6-214цс15 та від 20 січня 2016 року у справі № 6-1560цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, зазначено, що норми ст.177 СК України, ст.16 ЗУ «Про охорону дитинства» та ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і бездомних осіб і безпритульних дітей», які передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання цього договору недійсним є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення внаслідок його укладення майнових прав дитини.

Відповідачам було відомо про право власності на квартиру неповнолітньої ОСОБА_1 , при цьому дозвіл на укладення правочину та підписання договору було здійснено батьками без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону.

Відповідачі в судовому засіданні не змогли чітко пояснити причину невиконання умови про укладення договору купівлі-продажу квартири від імені їх неповнолітньої дочки без відповідного дозволу органів опіки і піклування.

Визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог суд приймає до уваги, проте розцінює критично з підстав ненадання нею конкретних та чітких пояснень з приводу заявлених вимог, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу квартири вони з чоловіком ОСОБА_3 розуміли значення своїх дій та суть правочину, а також має змогу реалізувати намір дарування своєї частки будинку ОСОБА_1 , однак продовжує вести себе апатично.

Посилання позивачки ОСОБА_1 , яка станом на 28.07.2004 була неповнолітньою, на факт порушення її житлових прав, має місце, та таке порушення є наслідком недобросовісних дій її батьків, а тому як наслідок останні мають нести відповідальність, встановлену законом, проте це не може слугувати беззаперечною умовою для задоволення заявлених нею позовних вимог і сторони не мають за мету визнати недійсним договор купівлі- продажу квартири, вважаючи, що покупці є добросовісними набувачами.

На підтвердження своїх вимог, як на підставу визнання за позивачкою права власності на 1/3 частку будинку АДРЕСА_1 , позивачка зазначає ту обставину, що батьки за рахунок коштів, отриманих від продажу належної їй квартири, зробили переобладнання, добудову та ремонт в подарованому їм будинку, судом не приймаються, оскільки позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження зазначених нею обставин.

Будинок АДРЕСА_1 отриманий відповідачами у дарунок, а не придбаний на підставі договору купівлі-продажу.

З доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що між договором дарування будинку та вчиненим правочином - договором куплі-продажу квартири не відстежується закономірність дій, які б призвели до порушення майнових прав дитини - позивачки ОСОБА_1 .

Стороною позивача не надано доказів про те, що внаслідок укладання між відповідачами договору купівлі-продажу та договору дарування були порушені права ОСОБА_1 . Сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення договору куплі-продажу не може бути підставою для визнання за позивачкою права власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що сторона позивача не довела у встановленому законом порядку, що її права порушені, в матеріалах справи такі докази також відсутні, а відтак у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

При вирішенні позову про визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до ч.6 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, є оспорюваним.

Договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_2 від 28 липня 2004 року та договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 25.08.2004 є дійсними і сторонами не оспорюються.

Відповідно до ст.12, 13, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.124, 129 Конституції України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Керуючись ст.3, 15, 16 ЦК України, ст.12, 13, 76, 78, 81, 89, 137, 141, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуюча суддя Т. Ковальова