465/2016/21

1-кп/465/1130/21

Вирок

Іменем України

23.04.2021 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді                                 Величка О.В.,

за участі секретаря судового засідання     Беркій Т.М.,

прокурора                                 Бугари Д.Р.,

обвинуваченого   ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого – адвоката Леха Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Дуб`є Бродівського району Львівської області, із середньою освітою (10 класів школи), інваліда 2-ї групи з дитинства, неодруженого, непрацюючого, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року за ч.2 ст.186, ч.2 ст.190, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, звільненого на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2020 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі умовно-достроково на строк 1 рік 2 місяці 4 дні, без зареєстрованого місця проживання, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 (ос.)

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , будучи раніше судимим, востаннє 31.08.2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за ч.2 ст.186, ч.2 ст.190, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, на шлях виправлення не став та повторно вчинив новий умисний корисливий злочин.

Так, 23.02.2021 року близько 07.00 год. ОСОБА_1 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 таємно, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що його дії були непомітними для інших осіб, викрав з кімнати вищевказаної квартири мобільний телефон марки “Samsung” моделі А515F, що знаходився на ліжку, який в подальшому продав, чим спричинив ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 2900 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, визнав повністю, надав детальні показання про мотиви та обставини вчинення злочину. Вказав, що 10.02.2021 року він звільнився умовно-достроково з Личаківської виправної колонії №30 у м. Львові. В один із днів у кінці лютого 2021 року він та його приятель, з яким разом відбували покарання у місцях позбавлення волі, відпочивали за місцем проживання останнього у АДРЕСА_3 . У вказаному помешканні приятель проживає разом із своєю дружиною ОСОБА_2 . Після святкування звільнення з місць позбавлення волі, яке затягнулось до пізньої пори, вони полягали спати. На наступний день зранку він встав і побачив, що в кімнаті, де відпочивала ОСОБА_2 , на ліжку лежав її сенсорний мобільний телефон. У цей час в нього раптово виник умисел заволодіти даним телефоном, адже коштів на прожиття він немає, а від реалізації телефону можна отримати гроші. Тому, переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає, він взяв з кімнати мобільний телефон, який належав ОСОБА_2 , і непомітно заховав його у свій одяг. Після цього він пішов на радіоринок поблизу вокзалу, де здав викрадений телефон реалізаторам, отримавши за нього 1000 грн., які в подальшому використав на придбання продуктів харчування. Про вчинене шкодує, кається, пояснив, що потребував коштів, бо ще не отримував у цьому місяці пенсії по інвалідності.

Потерпіла ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, подала до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, вказавши, що матеріальних претензій до обвинуваченого ОСОБА_1 не має, при прийнятті рішення у справі покладається на розсуд суду.

З урахуванням поданої потерпілою заяви, положень ст.325 КПК України, думки учасників провадження, які вважають за можливе розгляд справи здійснювати за відсутності потерпілої, яка до суду не з`явилася та у поданій заяві висловила свою позицію у кримінальному провадженні, суд ухвалив розгляд справи проводити без участі потерпілої, оскільки це не перешкоджає встановленню обставин під час судового розгляду.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив їм процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу та на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються його особи.

Отже, суд вважає доведеним факт скоєння ОСОБА_1 таємного викрадення чужого майна повторно, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

З огляду на викладене при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує тяжкість вчиненого ним злочину, який з урахуванням положень ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, мету вчинення суспільно небезпечних дій, зокрема бажання заволодіти чужим майном для особистого збагачення, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом`якшуючої обставини, якою суд визнає щире каяття обвинуваченого, особу ОСОБА_1 , який є сиротою, інвалідом 2-ї групи з дитинства, раніше неодноразово судимий за корисливі злочини проти власності, новий злочин вчинив під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, визначеного вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року, позитивно характеризується за попереднім місцем відбування покарання адміністрацією Личаківської виправної колонії №30, згідно довідок КНП «Бродівська ЦРЛ» №№80, 92 від 03.03.2021 року на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №113 від 12.03.2021 року психічною хворобою не страждає, виявляє ознаки легкої розумової відсталості в ступені легкої дебільності з емоційно-вольовими розладами, за своїм психічним станом може правильно сприймати обставини по справі та давати покази, в період інкримінованого правопорушення хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждав, не виявляв ознак тимчасового чи будь-якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру і ступеня його суспільної небезпеки, факту вчинення такого під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком суду, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 слід призначити покарання у виді позбавлення волі. Водночас наявність пом`якшуючої відповідальність обставини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, висловлена у письмовій заяві думка потерпілої, яка претензій матеріального характеру до обвинуваченого не має, інвалідність обвинуваченого дають підстави суду визначити таке покарання на рівні, ближчому до мінімальної межі для даного виду покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.185 КК України.

При призначенні покарання суд враховує, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.190 КК України та призначено йому покарання за ч.2 ст.186, ч.2 ст.190 КК України із застосуванням ч.1 ст.70 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі. На підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2020 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, згідно ст.81 КК України ОСОБА_1 звільнений умовно-достроково від відбування покарання, призначеного вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року, на невідбутий строк 1 рік 2 місяці 4 дні.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами покарання" за сукупністю вироків (ст.71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин. За змістом п.26 вказаної постанови невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати, зокрема, частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107 КК України).

З огляду на викладене остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_1 слід призначити за сукупністю вироків на підставі ч.1 ст.71 КК України, приєднавши йому до покарання, визначеного новим вироком суду, частину невідбутного покарання за попереднім вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року. При цьому, суд бере до уваги вимоги ч.4 ст.71 КК України, згідно яких остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

У даному кримінальному провадженні №12021142080000041 ОСОБА_1 не затримувався та до нього запобіжний захід не застосовувався.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Процесуальні витрати за проведення експертиз відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Підстав для застосування правових приписів ст.174 КПК України немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, призначеного за даним вироком, шляхом часткового складання, приєднати 6 (шість) місяців позбавлення волі – невідбутого покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року за ч.2 ст.186, ч.2 ст.190 КК України, визначивши остаточне покарання ОСОБА_1 у виді 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 рахувати з часу приведення вироку до виконання.

Речовий доказ – мобільний телефон марки “Samsung” (модель А515F), переданий слідчим на відповідальне зберігання потерпілій, – залишити у власності ОСОБА_2 .

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Величко О.В.