Справа №2а-649/2010р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2010 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Остапенко Н.Г.
при секретарі Шевцовій М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити певні дії, –
ВСТАНОВИВ:
Позивач 02 грудня 2009 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити певні дії.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він є дитиною війни, та має право на отримання державної соціальної підтримки у підвищеному розмірі відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. З цією вимогою він звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі, однак у виплаті такої соціальної допомоги йому було незаконно відмовлено.
Таким чином змушений був звернутися до суду та просить визнати відмову відповідача відносно виплати йому щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком неправомірною, стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з 2007 року по 01 листопада 2009 року в розмірі 4105,20 грн. та зобов’язати відповідача нараховувати йому щомісячну соціальну державну допомогу, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська, за довіреністю – Михайлова О.В., позовні вимоги не визнала та пояснила, що в бюджеті на 2007, 2008, 2009 роки не передбачалась виплата соціальної пільги, і механізм виплати такої пільги законодавчо не врегульований. Просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити. В подальшому в судових дебатах участі не приймала.
Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 встановлений статус «Дитина війни», з 15 травня 1992 року він отримує пенсію за віком (а.с.7).
Відносно позовних вимог за 2007 рік, суд виходив з того, що дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено ст.111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» (з урахуванням положень п.12 ст.71 цього Закону) та визначено, що в 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») в розмірі 50 процентів від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, визнані неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, відновлено дію ст.6 цього Закону.
Отже, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська повинно було зробити перерахунок пенсії позивачу починаючи з 09 липня 2007 року. Підстави для перерахунку за період з січня по 09 липня 2007 року були відсутні.
Згідно із ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом.
В той саме час, суд вважає за необхідне вважати у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Положення ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Так, згідно з ч.1 ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений в наступному розмірі: з 01 січня – 380,00 грн., з 01 квітня – 406,00 грн., з 01 жовтня – 411,00 грн.
У відповідності до ч.3 ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з 01 квітня та з 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Таким чином, відповідач повинен був підвищувати пенсію починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в наступних розмірах:
за липень 2007 року ((406,00 грн. + 1 %) х 30 %) : 31 х 23 = 91,27 грн.
за серпень –вересень 2007 року ((406,00 грн. + 1 %) х 30 %) х 2 міс. = 246,04 грн.
за жовтень-грудень 2007 року ((411,00 грн. + 1 %) х 30 %) х 3 міс. = 373,59 грн.
А всього за 2007 рік відповідач мав донарахувати 710,90 грн.
Суд зауважує також на тому, що реалізація особою права, яке пов’язано з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, і тому посилання відповідача на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.
Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплат до пенсії позивачу, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Відносно виплат за 2008 рік, суд виходив з того, що правові підстави для вирішення таких вимог є аналогічними 2007 року.
Так, п.п.2 п.41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких актів України», текст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одних із законів.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції. І таким чином, було відновлено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно ст.58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений в наступному розмірі: з 01 січня – 470,00 грн., з 01 квітня – 481,00 грн., з 01 липня – 482,00 грн., з 01 жовтня – 498,00 грн.
Таким чином, відповідач повинен був провести підвищення пенсії у збільшеному розмірі відповідно до вимог ст.6 Закону починаючи з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в наступних розмірах:
Травень – (481,00 грн. х 30%) : 31 х 10 = 144,3 : 31 х 10 = 46,55 грн.;
Червень – 481,00 грн. х 30% = 144,30 грн.;
Липень – вересень (482,00 грн. х 30%) х 3 міс. = 144,60 х 3 = 433,80 грн.;
Жовтень – грудень (498 грн. х 30%) х 3 міс. = 149,40 х 3 = 448,20 грн.
а всього за 2008 рік необхідно було нарахувати та виплатити – 1072,85 грн.
Таким чином, суд вважає, що відповідач починаючи з 22 травня 2008 року неправомірно застосовує пункт 8 Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, якою встановлено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюються дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії виплачується підвищення у розмірі: з 22 травня – 48,10 грн., з 01 липня – 48,20 грн., з 01 жовтня – 49,80 грн., бо ці положення не відповідають Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.
Статтею 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В той саме час, суд вважає неповажними причини по яких позивач пропустив строк позовної давності, а саме його незнання, оскільки він повинен був своєчасно дізнатись про наявність в нього права на отримання щорічної державної соціальної допомоги як дитині війни, оскільки як закони України, так і рішення Конституційного Суду України належним чином були надруковані у відповідних засобах масової інформації, а про порушення свого права на отримання щорічної державної соціальної допомоги повинен був дізнатись після першої її невиплати.
Отже, враховуючи, що позивач пропустив річний строк звернення до адміністративного суду за захистом свого права, не надав суду доказів про наявність поважних причин пропуску цього строку, які б позбавляли його пред’явити позов до суду, суд відмовляє позивачу у поновленні таких строків та вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням строку позовної давності.
Відповідно до ст.152 Конституції України, закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, ст.8 Конституції України передбачено, що Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Так, відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки дітей війни виходити з положень законів України Про державний бюджет України на відповідні роки, яким виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України.
Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи вищевикладене та той факт, що зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано таким що суперечить Конституції України, суд вважає неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 02 грудня 2008 року (в межах строку позовної давності, враховуючи те, що позивач звернувся до суду 02 грудня 2009 року) по 01 листопада 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та вважає за необхідне зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 02 грудня 2008 року по 01 листопада 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
На підставі викладеного, керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 серпня 2008 року, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст.ст.54, 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» , ст.ст.6-14, 17, 21, 69-71, 74, 86, 99, 158-163, 167, п.1 ч.1 ст.256 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково .
Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська у нездійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період 02 грудня 2008 року по 01 листопада 2009 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська здійснити ОСОБА_1 нарахування підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період 02 грудня 2008 року по 01 листопада 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням різниці, яка була виплачена в цей період.
В задоволенні позову в іншій частині – відмовити .
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складення в повному обсязі Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н.Г. Остапенко