справа №2а-1124/10р.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2010 року м. Дніпропетровськ
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючої судді: Городничої В.С.
при секретарі Король Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська про стягнення недоплаченої допомоги, -
В С Т А Н О В И В:
27 січня 2010 року позивачка звернулась до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська про стягнення недоплаченої допомоги. В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» вона має право щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, проте в 2006-2009 роках вона не виплачувалась.
Виплати даної допомоги були призупинені Законами України «Про державний бюджет України на 2006 рік», «Про державний бюджет України на 2007 рік», «Про державний бюджет України на 2008 рік» та «Про державний бюджет України на 2009 рік».
Та рішенням КСУ від 09 липня 2007 року відповідні статті ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» було визнано такими, що не відповідають Конституції України, в зв’язку з чим вони втратили чинність. Аналогічним було і рішення КСУ від 22 травня 2008 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно до ст. 22 Конституції України, що при прийнятті інших або нових законів, або внесення змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Розмір соціальної допомоги, відповідно до статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Також зазначила, що відповідно до ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи зазначене та відмову відповідача в перерахунку даних виплат, в неї не залишалось іншої можливості поновлення своїх прав як звернення з даним позовом до суду.
Просила визнати дії відповідача неправомірними, стягнути з відповідача на її користь недоплачену суму допомоги за період з 02 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 01 січня 2010 року відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та зобов’язати до виплати в подальшому відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
У судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити. В обґрунтування своїх вимог посилалась на обставини зазначені в позовній заяві.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час, місце та дату судового засідання був повідомлений належним чином. Надійшла заява з проханням розглядати справу в його відсутності, позовні вимоги не визнавав, просив відмовити в повному обсязі, посилався на свої заперечення /а.с. 24/.
Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові докази у справі, з`ясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що позивачка є пенсіонером та має право користуватись пільгами відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» /а.с. 19/.
Позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Дніпропетровська з заявою про перерахування їй допомоги (пенсії) та виплаті допомоги (пенсії) в подальшому відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», але їй було відмовлено /а.с. 9-17/.
Стосовно розгляду вимог позивачки за 2006 рік, то дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено на 2006 рік відповідно п. 17 ст. 77 ЗУ «Про державний бюджет на 2006 рік», проте ЗУ «Про внесення змін до ЗУ « Про Державного бюджету України на 2006 рік» було внесено зміни до зазначеного закону та виключено п. 17 ст. 77.
Ці зміни набули законної сили 02 квітня 2006 року, і дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено.
Разом з тим відповідно до ст. 110 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений КМУ та погодженим комітетом ВРУ з питань бюджету.
Але КМУ у 2006 році так і не визначив порядок виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії «дітям війни».
Стосовно розгляду вимог позивачки за 2007 рік, то дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (з урахуванням положень п. 12 ст. 71 нього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, відновлено дію ст. 6 даного Закону.
Отже, управління Пенсійного фонду України повинно були зробити перерахунок пенсії позивачці починаючи з 09 липня 2007 року.
Відносно виплат за 2008 рік, суд виходив з того, що правові підстави для вирішення таких вимог є аналогічними 2007 року.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України) текст статті 6 Закону України викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Проте Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції. Таким чином, відновлено дію зазначеної ст. 6.
Однак не зважаючи на все вище зазначене, позивачкою було пропущено строки звернення до суду з позовом про захист своїх інтересів за 2006 – 2008 роки (строки позовної давності), клопотання про їх поновлення позивачка заявляла, але вагомих причин в підтвердження поважності пропуску зазначених строків суду не надала.
Окрім всього позивачкою не було надано вагомих доказів стосовно наявності факту спору між сторонами за 2009 рік, оскільки не зважаючи на роз’яснення суду стосовно її права на надання доказів, позивачкою не було надано відмови відповідача в перерахунку їй пенсії за даний період, що ставить під сумнів факт її звернення до відповідача з даним питанням взагалі.
На підставі зазначеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 7, 8, 11, 17, 70, 86, 104, 158, 159, 160-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська про стягнення недоплаченої допомоги – відмовити.
Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у порядку подання заяви про це протягом 10-ти днів з дня проголошення постанови суду і подання апеляційної скарги протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження з одночасним направленням копії апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження якщо заяву про це не було подано; якщо була подана заява про апеляційне оскарження рішення суду, але апеляційна скарга не була подана в строк, то постанова набирає законної сили після закінчення цього строку; якщо подана апеляційна скарга, то постанова суду набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Суддя В.С. Городнича