Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 752/146/17

провадження № 61-2457св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в складі колегії суддів: Шахової О. В., Андрієнко А. М., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про розірвання договору підряду та повернення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2013 року між сторонами у справібув укладений договір підряду № 1 на розробку проектної документації (далі - договір, договір підряду). Відповідно до пункту 1.1 за завданням замовника (позивача) підрядник (відповідач) зобов`язувався розробити проектну документацію для будівництво приватного будинку та здійснити авторський нагляд за реалізацією будівельно-оздоблювальних робіт. За результатами робіт підрядник передає замовнику документацію (пункту 1.2 договору).На виконання умов договору 15 лютого 2013 року відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 14 250,00 доларів США. При цьому, сторони погодили, що підготовка завдання на проектування здійснюється підрядником протягом 3 днів з моменту підписання договору, а затвердження замовником завдання на виконання дизайн-проекту здійснюється замовником протягом 3 днів з моменту подання його на затвердження підрядником (пункт 2.4 договору).Проте, станом на 08 лютого 2013 року та на час звернення до суду із цим позовом, у порушення взятих на себе зобов`язань документ під назвою «Завдання на проектування» так і не було передано відповідачем. За таких підстав, позивач просив розірвати договір підряду від 05 лютого 2013 року № 1 на розробку проектної документації стягнути сплачені кошти у сумі 14 250,00 доларів США в гривневому еквіваленті станом на 29 грудня 2016 року (дату подання позову), що становить 383 182,50 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено; розірвано договір підряду № 1 на розробку проектної документації, укладений 05 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 383 182,50 грн; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд вважав доведеними позовні вимоги позивача стосовно невиконання відповідачем умов договору підряду, а тому він підлягає розірванню та відповідно на користь позивача має бути стягнута сума коштів, передана ним відповідачу як часткова оплата послуг.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено; заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 ..

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи у суді першої інстанції, що є обов`язковою підставою для скасування рішення районного суду. Разом із цим, апеляційним судом встановлено укладення між сторонами відповідного договору та отримання відповідачем суми авансу по спірному договору у розмірі 14 250,00 доларів США, оскільки ці обставини підтверджені відповідачем в суді апеляційної інстанції. Однак, судом було визнано неналежними надані відповідачем докази на підтвердження виконання нею своїх обов`язків за спірним договором та критично оцінено і показання свідків щодо цих обставин. Разом із цим, судом було визнано необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки ним не доведено невиконання відповідачем умов договору. Суд також відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У січні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року та залишити в силі заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у позові, оскільки між сторонами було укладено спірний договір та відповідач отримала авансовий платіж у сумі 14 250,00 доларів США, що нею не заперечується. Разом із цим, ФОП ОСОБА_2 не виконала взяті на себе зобов`язання по договору та не виготовила документ під назвою «Завдання на проектування» (далі - Завдання на проектування) протягом трьох днів після підписання сторонами договору 05 лютого 2013 року, як того вимагає пункт 2.4. договору підряду, отримані кошти не повернула і доказів на спростування цих обставин нею до суду не надано. Також наголошує на суперечливі висновки апеляційного суду в оскаржуваному рішенні, оскільки суд визнав встановленим факт укладення договору та отримання відповідачем суми авансу за договором у розмірі 14 250,00 доларів США, оскільки ці обставини підтверджені відповідачем; суд визнав неналежними докази відповідача щодо підтвердження виконання умов договору, однак при цьому вказав на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. Враховуючи зміст спірного договору, а також вимоги Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про захист прав споживачів», просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення районного суду.

Позиції інших учасників справи

03 квітня 2020 року представник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи, що між сторонами дійсно було укладено спірний договір 05 лютого 2013 року та відповідача отримала аванс у сумі 14 250,00 доларів США. Однак, вона виконала свої зобов`язання та передала при особистій зустрічі позивачу відповідну проектну документацію. Також представник відповідача вказував на неотримання від позивача будь-яких вимог чи претензій щодо невиконання договору. На його думку, позивачем пропущено позовну давність на звернення до суду із цим позовом, що є підставою для відмови в його задоволенні.

В ухвалі суду від 04 березня2020 року про відкриття касаційного провадження у даній справі було встановлено строк для подання відзиву до 03 квітня 2020 року. Однак, цей відзив надіслано з пропуском строку для його подання та він не містить клопотання про поновлення цього строку, а тому в силу статей 126, 127, 395 ЦПК України відзив слід залишити без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені апеляційним судом

Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 05 лютого 2013 року між ОСОБА_1 (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (підрядник) було укладено договір підряду № 1 на розробку проектної документації для будівництва житлового будинку, розташованого в смт Козин, Київської області.

Відповідно до пункту 1.1. договору за завданням замовника підрядник зобов`язався розробити проектну документацію для будівництва будинку та здійснити авторський нагляд за реалізацією будівельно-оздоблювальних робіт і за результатами робіт передати замовнику документацію (пункт 1.2 договору).

Вона має бути розроблена та оформлена у відповідності із вимогами Завдання на проектування (додаток № 1 до договору) та чинного законодавства України (пункт 1.3.).

Згідно із пунктом 2.1. договору роботи з розробки проектної документації мають бути розпочаті підрядником протягом двох робочих днів з дати отримання авансу згідно пункту 3.2.1. цього договору та затвердження замовником додатку № 1 до договору (Завдання на проектування).

Підготовка Завдання на проектування здійснюється підрядником протягом 3 днів з моменту підписання даного договору, а затвердження замовником завдання на виконання дизайн-проекту здійснюється замовником протягом 3 днів з моменту подання його на затвердження підрядником (пункт 2.4. договору).

На виконання умов пункту 3.2.1. договору 15 лютого 2013 року ФОП ОСОБА_2 отримала від позивача авансовий платіж 14 250,00 доларів США, що нею не заперечується та підтверджується її письмовою розпискою.

ФОП ОСОБА_2 не передала у визначений договором строк позивачу Завдання на проектування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, апеляційним судом встановлено факт укладення спірного договору підряду 05 лютого 2013 року та отримання виконавцем суми авансу у розмірі 14 250,00 доларів США, у зв`язку із визнанням цих обставин сторонами.

Разом із цим, судом зазначено про ненадання позивачем інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження доводів щодо невиконання відповідачем умов договору підряду, що на думку суду вказує на відсутність підстав для задоволення позову. При цьому, в оскаржуваному рішенні апеляційним судом також критично оцінено докази відповідача та показання свідків щодо підтвердження виконання нею своїх зобов`язань за договором.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, з оскаржуваного рішення вбачається, що воно не в повній мірі відповідає вимогам процесуального закону, у зв`язку із наявністю у ньому взаємовиключних висновків щодо необґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог з урахуванням встановлених фактичних обставин у справі (у зв`язку із визнанням відповідних обставин сторонами) та з урахуванням відхилених доводів відповідача щодо безпідставності позовних вимог.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у позові у повному обсязі, враховуючи наступне.

Згідно статті 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статей 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Однією з засад цивільного судочинства проголошено свободу договору, що передбачено у статті 3 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Апеляційним судом установлено, що між сторонами дійсно було укладено відповідний договір підряду № 1 на розробку проектної документації та відповідач отримала від позивача аванс у розмірі 14 250,00 доларів США.

У суді апеляційної інстанції ці обставини визнані сторонами, а тому згідно вимог статті 82 ЦПК України вони є встановленими та не підлягають доведенню.

У статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Змістом частин першої та третьої статті 857 ЦК України підтверджено обов`язок підрядника виконати роботу відповідно до умов договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимог, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із частинами першою та третьою статті 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; пропорційного зменшення ціни роботи; відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Аналогічні положення містяться і в частинах першій та другій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якою, зокрема, передбачено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», при вирішенні цих справ суди мають виходити насамперед із положень Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до Преамбули Закону він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. При вирішенні спорів про захист прав споживачів слід ураховувати, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання, в тому числі і за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові).

Щодо вимог про розірвання договору підряду

Підстави для зміни або розірвання договору визначені положеннями статті 651 ЦК України, відповідно до яких зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини другої статті 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Аналогічні висновки щодо застосування вищезазначених норм ЦК України у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 25 вересня 2019 року в справі № 318/2249/16-ц; 17 лютого 2021 року в справі № 755/10345/18.

Оскільки апеляційним судом установлено укладення між позивачем та відповідачем відповідного договору підряду і ця обставина не оспорюється при касаційному перегляді постанови Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року, сторони, в силу статей 6, 627 ЦК України у спірних правовідносинах мають керуватися визначеними ними умовами цього договору.

У пункті 7.1. договору підряду передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором, вони несуть відповідальність, передбачену цим договором і чинним законодавством України.

У разі порушення підрядником без поважних причин строків початку та/або строків виконання робіт більше, ніж на тридцять календарних днів, виконання підрядником робіт із істотним відхиленням від Завдання на проектування або із порушенням норм чинного законодавства України, замовник вправі відмовити від договору в односторонньому порядку та вимагати від підрядника відшкодування завданих ним збитків у повному обсязі та вимагати повернення суми сплаченого авансу протягом п`яти робочих днів з дати направлення письмової вимоги підряднику (пункт 4.1.2).

У матеріалах справи наявна копія вимоги позивача ОСОБА_1 про відмову від спірного договору та повернення сплаченої суми авансу в розмірі 14 250,00 доларів США в гривневому еквіваленті на дату сплати, яка надіслана відповідачу 26 червня 2015 року. Однак, вона не була задоволена відповідачем.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Однак, при вирішенні спорів про захист прав споживачів слід ураховувати, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобовязання, в тому числі і за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Під час розгляду справи відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що нею виготовлено та передано позивачу Завдання на проектування протягом трьох робочих днів після укладення договору (пункт 2.4. договору) для затвердження його замовником, що мало наслідком невиконання робіт з розробки проектної документації та передачі її замовнику (пункти 1.1., 2.3. договору).

Разом із цим, відповідачем не доведено наявність поважних причин невиконання нею своїх обов`язків по даному договору підряду щодо виготовлення Завдання на проектування та робіт з розробки проектної документації.

З огляду на вищевикладене, вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору підряду № 1 на розробку проектної документації від 05 лютого 2013 року підлягають задоволенню.

Щодо вимог про повернення грошових коштів (авансу)

Відповідачем ФОП ОСОБА_2 в суд апеляційної інстанції підтверджено факт отримання нею суми авансу по спірному договору підряду в розмірі 14 250,00 доларів США.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 4.2.1. договору підряду сторони передбачали для замовника право вимагати повернення суми сплаченого авансу протягом п`яти робочих днів з дати направлення письмової вимоги підряднику у випадку невиконання або порушення ним строків виконання робіт по цьому договору на понад тридцять календарних днів.

Як було зазначено вище, така вимога надсилалася замовником на адресу відповідача 26 червня 2015 року, однак жодної відповіді на неї позивач від відповідача не отримував, і протилежного ФОП ОСОБА_2 при розгляді справи не доведено.

У частині першій та третій статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша та друга статті 12 ЦПК України).

Таким чином, підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення сплаченого авансу в сумі 14 250,00 доларів США в гривневому еквіваленті станом на день звернення до суду із позовом (29 грудня 2016 року) згідно курсу гривні до долара США, встановленого НБУ на відповідну дату, у розмірі 383 182,50 грн.

Разом із цим, є необґрунтованою заява відповідача про застосування позовної давності, враховуючи наступне.

У статтях 256-258 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

У матеріалах справи наявна копія вимоги позивача ОСОБА_1 про відмову від спірного договору підряду та повернення сплаченої суми авансу в розмірі 14 250,00 доларів США в гривневому еквіваленті на дату сплати, яка надіслана відповідачу 26 червня 2015 року. Із даним позовом позивач звернувся до суду 30 грудня 2016 року, що підтверджується штампом відділення зв`язку на конверті, у якому було надіслано позову заяву до суду.

Тобто, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом в межах трирічного строку після того як дізнався про порушення свого права, а саме, незадоволення ФОП ОСОБА_2 його вимоги про відмову від договору підряду та повернення суми авансу.

При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що висновок апеляційного суду про неможливість застосування позовної давності у даній справі у зв`язку із несвоєчасним поданням відповідного клопотання відповідачем у суді апеляційної інстанції (11 грудня 2019 року, тобто, у п`ятому судовому засіданні в суді апеляційної інстанції), є неправильним, оскільки той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (касаційне провадження № 14-59цс18)).

У зв`язку із цим підлягає скасуванню постанова суду апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року ухвалене без належного повідомлення відповідача, а тому в силу вимог пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України не може бути залишене в силі Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права суд першої інстанції розглянув дану справу без належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а суд апеляційної інстанції, скасуваши рішення суду першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування постанови Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року та заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачі, в тому числі, фінансових послуг, звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Тобто, суд першої інстанції, приймаючи даний позов до розгляду та ухвалючи рішення вважав, що позивач як споживач послуг відповідача звільнений від оплати судового збору.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову в сумі 4 471,82 грн (3 831,82 грн щодо майнової вимоги та 640,00 грн щодо немайнової вимоги).

Разом із цим, за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір 8 943,64 грн, а тому з відповідача на його користь підлягає стягненню відповідна сума судового збору.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 412, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року та заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів, задовольнити.

Розірвати договір підряду № 1 на розробку проектної документації, укладений 05 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу 383 182,50 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 4 471,82 грн. та на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 943,64 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук