ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                                 № 2а-1086/10/2370

13.05.2010 р.                                                                                    м. Черкаси  

8 год. 50  хв.                                                                                м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого судді –Тимошенко В.П.

при секретарі –Кулику О.П.

за участю представника позивача –Гудименко Л.А. - за довіреністю,

представника відповідача –Гнізділова І.О. –за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Драбівському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

встановив:

Управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області звернулось до суду з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Драбівському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та стягнення 65 634 грн. 92 коп. в рахунок відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, адресної допомоги, підвищення до пенсії.

Позивач стверджував, що за період з 01 квітня 2005 р. по 31 грудня 2008 р. ним було виплачено громадянам пенсію по інвалідності, яка призначена внаслідок нещасного випадку на виробництві що стався на підприємствах, розташованих на території країн-учасниць СНД та адресну допомогу цим громадянам. Далі позивач стверджував, що в період з 01 січня 2007 р. по 31 грудня 2008 р. УПФУ в Чорнобаївському районі виплачена пенсія по інвалідності, цільова та адресна допомога  особам, особові справи яких не перебувають на обліку у відповідача. Позивач також стверджував, що в період з 01 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р., відповідно до Постанови КМУ від 26.03.2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», ним була виплачена громадянам адресна допомога до пенсії. За твердженням позивача загальна сума витрат склала 65 634 грн. 92 коп., в тому числі 189 грн. 27 коп. - витрати на виплату та доставку пенсій, 62 432 грн. 41 коп. –щомісячна державна адресна допомога, 2 261 грн. 98 коп. –підвищення до пенсії, 751 грн. 26 коп. –пенсії осіб по інвалідності, яка призначена внаслідок нещасного випадку на виробництві що стався на підприємствах, розташованих на території країн-учасниць СНД. Позивач зазначав, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»відповідач зобов'язаний відшкодувати йому понесені витрати. У зв'язку з відмовою відповідача прийняти витрати до відшкодування, представник позивача просив стягнути їх в судовому порядку.

Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позову представник відповідача зазначив, що відшкодування позивачу виплаченої ним адресної допомоги не передбачено ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні Порядком відшкодування витрат, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Насамкінець представники відповідача зазначали, що УПФУ в Чорнобаївському районі не є належним позивачем, оскільки подібні відшкодування мають проводитись на централізованому рівні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

З 1 грудня 2009 року по 28 лютого 2010 року відповідач не приймає до заліку та не відшкодовує позивачу пенсії осіб, які отримали каліцтво або втратили годувальника на підприємствах республік колишнього СРСР та інших територіях за кордоном України; щомісячну державну адресну допомогу, встановлену постановою КМУ від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»; підвищення до пенсії, встановлене постановою КМУ від 11.03.2009 № 198 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»та витрати на виплату та доставку пенсій.

Позивачем виплачена громадянину ОСОБА_4 пенсію по втраті годувальника ОСОБА_5, який загинув в Казахстані с. Бауманський, що підтверджується актом про нещасний випадок від 24.10.1966 на дитину інваліда. Також громадянину ОСОБА_6, нещасний випадок з яким трапився поза межами України та якому призначена пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві. Заборгованість щодо         ОСОБА_4 складає 316 грн. 41. коп, щодо ОСОБА_6 –434 грн. 85 коп.

Витрати позивача на щомісячну державну адресну допомогу протягом грудня 2009 –січня, лютого 2010 року склали 62 432 грн. 41 коп.

Підвищення до пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію та інвалідам (далі –підвищення) позивач виплатив у розмірі 2 261 грн. 98 коп., що також не прийнято відповідачем до заліку та не відшкодовано.

Сума витрат на виплату та доставку пенсій - 1,56 відсотка від суми виплаченої пенсії становить 189 грн. 27 коп.

Факт виплати зазначених сум знайшов своє відображення в актах щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що підписані сторонами.

Зазначені вище виплати та витрати на їх доставку відділенням виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Драбівському районі до відшкодування не прийняті.

Факт відмови відповідача від здійснення розрахунку з позивачем визнається сторонами та підтверджується даними списків не прийнятих до заліку осіб.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення»від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (надалі за текстом - «Закон № 1788-XII»).

Стаття 10 цього Закону визначає, що пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.  

Згідно статті 8 Закону № 1788-XII Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Відповідно до ст. 81 Закону № 1788-XII призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Спеціальним Законом, який відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (надалі за текстом - Закон № 1105-XIV).

Статтею 21 цього Закону на Фонд соціального страхування від нещасних випадків покладено обов'язок, зокрема, з повного та своєчасного відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;   допомогу дитині відповідно до статті 9 Закону.

За змістом статті 28 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із: страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

При цьому, відповідно до статті 25 Закону № 1105-XIV усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених статтями 21 та 22 цього Закону, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Суд також бере до уваги, що згідно статті 24 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.   Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 року (надалі за текстом - «Угода»), держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди.

Статтею 1 цієї Угоди визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Стаття 5 Угоди визначає, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Статтею 3 Угоди передбачено, що усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Таким чином, виходячи із системного аналізу названих нормативних актів, суд приходить до висновку, що  пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, якщо страховий випадок стався на території держав-учасниць Угоди, призначаються за законодавством України і виплачуються з коштів Пенсійного фонду України, а Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати органам Пенсійного фонду України витрати на виплату пенсій, якщо нещасний випадок стався на території держав-учасниць Угоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 22 лютого 2001 року № 2272-III Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.  

              Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно пункту 2 частини 2 статті 7 названого Закону потерпілі, документи яких не передані до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

З огляду на викладене суд знаходить, що заперечення, надане представником відповідача щодо відсутності у Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України обов'язку відшкодувати витрати позивача на виплату пенсій у разі, коли документи потерпілих не передані до Фонду, не відповідає положенням Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а тому суд не приймає такі заперечення як доказ.

Суд враховує, що відповідно до частини 16 статті 34 Закону № 1105-XIV виплата пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання провадиться потерпілому відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення, крім випадків, передбачених пунктом 2 статті 8 та статтею 9 цього Закону.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі за текстом - «Закон № 1058-IV») розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із частиною 3 статті 30 цього Закону пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до статті 6 Закону № 1058-IV непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

Це положення узгоджується із вимогами статті 46 Конституції України, згідно яким пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З метою практичної реалізації зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.03.2008 року  № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»(надалі за текстом - «Постанова»).

Відповідно до пункту 1 Постанови у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.

    Згідно пункту другому зазначеної Постанови у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.

    Таким чином, керуючись приписами Закону № 1105-XIV, Закону № 1788-XII та Закону № 1058-IV,  суд доходить наступних висновків: по-перше, статтею 21 Закону № 1105-XIV  визначено вичерпний перелік страхових виплат, що здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і до цих виплат не віднесена державна адресна допомога; по-друге, адресна допомога є гарантованою державою доплатою до пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги; по-третє: виплата пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва на виробництві або професійного захворювання, здійснюється відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення з Пенсійного фонду України; по-четверте, одним з джерел формування коштів Пенсійного фонду України є  кошти державного бюджету України.  

Беручи до уваги викладене, суд погоджується із запереченнями відповідача і вважає, що державна адресна допомога, виплату якої передбачено Постановою, не підлягає відшкодуванню позивачу Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

              Вище суд зазначав, що відповідно до статті 24 Закону № 1105-XIV страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Механізм такого відшкодування встановлений Порядком відшкодування витрат, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4 (надалі за текстом - «Порядок»).

Згідно з пунктом п'ятим Порядку органи Пенсійного фонду щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення звірку витрат, складають акт щомісячної звірки витрат, у якому визначають загальну суму витрат, що підлягає відшкодуванню, та до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають його відповідно головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до пункту 6 Порядку головні управління Пенсійного фонду та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на підставі акта щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, узагальнюють і узгоджують довідку про відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, та до 20 числа місяця, наступного за звітним, подають її відповідно до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Пункт 7 Порядку передбачає, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на підставі довідки про відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, на централізованому рівні до 25 числа місяця, наступного за звітним, перераховує відповідні кошти Пенсійному фонду.

За цих обставин суд вважає, що управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області не є тією особою, якій належить право вимоги, а відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Драбівському районі не повинно відповідати за цим адміністративним позовом.

Такий висновок суду ґрунтується і на правових позиціях, викладених Верховним Судом України (Постанова від 25.01.2005 р. у справі №7/102).

Відшкодування підвищення до пенсії, що сплачує позивач відповідно до постанови КМУ від 11.03.2009 № 198, не передбачено ні Порядком, ні Законом № 1058-IV.

Відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій в розмірі 1,56 відсотка від суми виплаченої пенсії, затверджені наказом Державного комітету зв’язку та інформації України  від 22.07.2004 № 166 «Про затвердження тарифів на оплату послуг, пов’язаних з виплатою і доставкою державних пенсій та грошової допомоги»регулюється Порядком, а тому позивач не є тією особою, якій належить право вимоги.

Враховуючи все вищенаведене суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

               Керуючись ст.ст. 56, 86, 94, 159 -163 КАС України,

постановив:

          У задоволенні адміністративного позову  відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови з дня складення та підписання її повного тексту.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                    В.П. Тимошенко

Повний текст виготовлено 18 травня 2010 року