Постанова

Іменем України

20 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 201/11680/18

провадження № 61-15370св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 06 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачці 22 000 дол. США, а відповідачка зобов`язалася повернути зазначену суму коштів у строк до 31 грудня 2017 року.

Умовами договору позики вони погодили, що у разі несвоєчасного повернення позики позичальник сплачує штраф у сумі 2 200 дол. США, позика повертається у гривнях за курсом НБУ.

Оскільки, у порушення взятих на себе зобов`язань відповідачка не повернула отриману позику у добровільному порядку, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти, а саме: заборгованість за основним зобов`язанням у сумі 621 851,65 грн, штраф за несвоєчасне повернення позики - 62 185,16 грн, 3 % річних за несвоєчасне повернення боргу у сумі 14 803,35 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 06 квітня 2017 року в сумі 621 851,65 грн - сума позики, 62 185,16 грн - штраф за несвоєчасне повернення позики, 14 803,35 грн - 3% річних за несвоєчасне повернення позики, а всього - 698 840,16 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами існують договірні правовідносини, позичальник не виконав зобов`язання з повернення коштів, отриманих у позику, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, грошових коштів та витрат задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06 квітня 2017 року у розмірі 621 851,65 грн, штраф за несвоєчасне повернення позики у розмірі 62 185,16 грн та 3% річних від простроченої суми у розмірі 14 803,35 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у ОСОБА_2 перед позивачем існує заборгованість за договором позики від 06 квітня 2017 року, яка відповідачкою добровільно не сплачується.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що справа була розглянута за відсутності відповідачки, яка не була сповіщена належним чином про дату та час судового розгляду справи в суді першої інстанції, що, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, на думку заявника, апеляційним судом взято до уваги неправильний розрахунок валютного курсу.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін. Вважає, що судом ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

09 лютого 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що06 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у вигляді письмової розписки боржника, відповідно до умов якого відповідачка отримала від позивача 22 000 дол. США та зобов`язалась повернути зазначену суму коштів у строк до 31 грудня 2017 року.

Сторони погодили, що у разі несвоєчасного повернення боргу позичальник сплачує штраф у сумі 2 200 дол. США, розрахунок проводиться у гривні за курсом Національного банку України.

В обумовлений договором строк відповідачка грошові кошти позивачу не повернула.

25 вересня 2018 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 претензію, в якій вимагав повернути позику, однак відповідачка грошові кошти не повернула.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як вбачається зі змісту розписки, сторони погодили, що у разі несвоєчасного повернення боргу позичальник сплачує штраф у сумі 2 200 дол. США.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанцій, встановивши, що відповідачка не виконала умов укладеного з позивачем договору позики, оскільки у визначений сторонами у договорі строк отримані від ОСОБА_1 грошові кошти позикодавцю не повернула, дійшов правильного висновку, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу, обумовлений договором штраф за несвоєчасне повернення позики та передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми.

При розрахунку суми заборгованості судом апеляційної інстанції взято за основу загальну суму боргу, умову договору, а також період прострочення грошового зобов`язання.

При цьому, судом при обрахуванні суми боргу вірно застосовано офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним Банком України станом на день ухвалення рішення у справі. При таких обставинах доводи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку судом валютного курсу є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, зупинене ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев