КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-260/09 Головуючий у 1-й інстанції: Горбань Н.І.
Суддя-доповідач: Попович О.В.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"13" травня 2010 р.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Попович О.В.,
суддів Мельничука В.П., Шведа Е.Ю.,
при секретарі Кравченко Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративними позовами до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, в якому просила суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом її порушених прав, визнати відмову відповідача щодо нарахування і виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни незаконною та зобов’язати нарахувати до виплати та виплатити у повному обсязі недоплачену позивачу як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 по 31.12.2008 роки в сумі 3891,90 грн.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2009 року адміністративний позов ОСОБА_3 – задоволено частково. Поновлено позивачу строк для звернення до суду за захистом порушених прав та зобов’язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року.
Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати в частині задоволення та постановити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення Голосіївським районним судом м. Києва норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
До суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду. Апелянт просив суд розглядати справу за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має правовий статус дитини війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущений позивачем з поважних причин, а тому підлягає поновленню.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наведеного.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановле них на цей випадок законом.
У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановленню істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністра тивного судочинства України, певних процесуальних дій.
Згідно ч. 2 ст. 100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Оскільки відповідачем було заявлено клопотання про застосування в даному випадку строків позовної давності, апеляційна інстанція знаходить обґрунтованими підстави для відмови в задоволенні позову за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року з підстав пропуску строку позовної давності.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернулася до суду з даним позовом 18.02.2009 року, подавши цей позов більш ніж через рік з моменту порушення, на її думку, прав, свобод та законних інтересів.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування на користь ОСОБА_3 недоплаченої надбавки у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року, не застосувавши при цьому наслідки пропуску строку позовної давності для звернення до суду з адміністративним позовом, передбачених ст. 101 КАС України.
Щодо вимог позивача про зобов’язання відповідача провести нарахування доплати до пенсії позивача як дитині війни за 2008 рік, колегія суддів виходить з нижче наведеного.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 N 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-IV щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Отже, з 22 травня 2008 року позивач як особа зі статусом дитини війни має право на підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судом першої інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії.
За таких обставин є обґрунтованими та законними висновки суду про задоволення позову, зокрема зобов’язання відповідача зробити перерахунок позивачу як дитині війни розміру пенсії з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року з врахуванням її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком.
Крім того, зі статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильними є висновки суду попередньої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Підсумовуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2009 року – підлягає частковому задоволенню, а Постанова – скасуванню, як така, що постановлена з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до п. 1 ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
У зв’язку з набранням чинності 10 березня 2010 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 року №1691-VI та відповідно до статей 323, 325, 327 ЦПК України, підпункту 9 пункту 3 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» перегляд даної справи у касаційному порядку здійснює судова палата у цивільних справах Верховного Суду України.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, ст. ст. 323, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2009 року – задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги – скасувати.
Постановити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги – задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 надбавки до пенсії як дитині війни за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням виплаченої суми.
В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя О.В. Попович
Судді В.П. Мельничук
Е.Ю. Швед
(Повний текст Постанови складено 18.05.2010 року).