ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 листопада 2011 р. № 2а-12679/10/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів
: головуючого –судді Дем`яновського Г.С.
суддів : Шинкар Т.І.
Гулкевич І.З.,
за участю секретаря судового засідання Жарської І.М.
представника відповідача Матвіїв І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного адміністративного суду, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України, про визнання протиправними дій та стягнення заробітної плати -
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду, Львівського апеляційного адміністративного суду, Міністерства фінансів України , Державного казначейства України, з позовною заявою, у якій просить визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України у частині нарахування та виплати заробітної плати у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством України, та стягнути з відповідача на його користь заборговану заробітну плату 163556,32 грн., що утворилася за період з серпня 2009 року по вересень 2010 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилаються на те, що його було обрано безстроково суддею Львівського апеляційного адміністративного суду. За час роботи йому виплачувалась заробітна плата в розмірах менших, ніж передбачено законодавством, у зв`язку із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів`в частині встановлення розміру посадового окладу, відповідно до якої згідно пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, обмежено розміри посадових окладів суддів на рівні мінімальної заробітної плати в розмірі 332,00 гривень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, визнано незаконною вищевказану Постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243. Тому з серпня 2009 року заробітна плата судді підлягає перерахунку у зв`язку із збільшенням розмірів мінімальної заробітної плати. Проте, такий перерахунок не було проведено і заробітна плата надалі виплачувалася позивачу з розрахунку мінімальної заробітної плати в розмірі 332,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними.
В судове засідання позивач не з`явився, однак надав суду заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач - Державна судова адміністрація України у своїх письмових поясненнях позовні вимоги не визнала, посилаючись на наступне.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Проте, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно з частиною другою статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, підпунктом 4 пункту 4 Положенням про Державну судову адміністрацію України, Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.
Відповідно до частини першої статті 121 Закону України “Про судоустрій України” суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з пунктом 1 статті 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.
Пунктом 7 статті 23 Бюджетного кодексу України установлено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення. Конституцією України визначено початок та кінець бюджетного періоду, 31 грудня всі бюджетні призначення закінчуються. Винятком з цього правила є лише випадок, коли окремим законом передбачається багаторічне призначення. Проте, компенсаційні виплати щодо соціального захисту суддів не є багаторічним призначенням.
Згідно з пунктом 2 статті 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до статей 47, 48 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України, Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію, а управління виконанням Державного бюджету України координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. В Україні застосовуються казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України, зокрема операцій з коштами державного бюджету.
Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов`язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов`язаннями.
Відповідачі: Львівський апеляційний адміністративний суду, Державне казначейство України та Міністерство фінансів України у поданих до суду письмових зверненнях просять у задоволенні позовних вимог відмовити.
Так, Державне казначейство України відповідно до повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, законом України про державний бюджет, Положення про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1232 вказує на те, що не є головним розпорядником всіх бюджетних коштів, не здійснює заходи, спрямовані на погашення заборгованості по заробітній платі суддів, не може надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмета спору. Також, зазначає, що Державне казначейство України свої функції щодо виділення коштів Державній судовій адміністрації України згідно з бюджетним законодавством виконувало у повному обсязі, Державній судовій адміністрації України на відповідні роки були встановлені бюджетні призначення за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на кожний відповідний бюджетний рік, зокрема, передбачена й на 2011 рік, Державне казначейство України не має права встановлювати чи змінювати видатки Державного бюджету, Державне казначейство України, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а прав та охоронюваних законом інтересів позивачів не порушувало, тому правових підстав вирішувати питання щодо взаємовідносин між позивачами та Державним казначейством України немає.
Міністерство фінансів України вважає, що позовні вимоги до нього є безпідставними, оскільки відповідно до положень статей 7, 23, 35, 51 Бюджетного кодексу України воно, як учасник бюджетного процесу, жодним чином не відповідає перед позивачами, не несе відповідальності за нарахування та виплату заробітної плати. Крім того, наполягає на відмові у задоволенні позову на підставі частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) у зв`язку з пропущенням позивачем встановленого статтею 99 цього Кодексу шестимісячного строку для звернення до суду.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.
Установлено, що у період з серпня 2009 року по вересень 2010 року позивач працював на посаді судді Львівського апеляційного адміністративного суду, в який обраний відповідно до постанови Верховної Ради України: від 30.10.2008 року № 628-VІ.
Відповідно до даних, виданих бухгалтерією Львівського апеляційного адміністративного суду про складові частини заробітної плати ОСОБА_1 за період з серпня 2009 року по вересень 2010 року, його посадовий оклад становив 3 254,00 грн., розмір надбавки за вислугу років серпень 2009 р. -133,28 грн., вересень, жовтень 2009 р. –533,10 грн., листопад 2009 р. –535,96 грн., грудень 2009 р. –червень 2010 р. –536,85 грн., липень 2010 р. –414,84 грн., серпень 2010 р. –25,56 грн., вересень, жовтень 2010 р. –536,85 грн. встановлено розміри доплат за кваліфікаційний клас судді та встановлено розміри за відповідні періоди за напруженість/складні та щомісячної премії.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 44 Закону України “Про статус суддів”, який визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції та законів України, охорони прав і свобод громадян у редакції, яка діяла до внесення змін підпунктом "а" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 року N 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, заробітна плата суддів складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлювалась у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не могли бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не міг бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. В той же час, суддям надається щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступників Голови Верховного Суду України” встановлено посадові оклади та порядок оплати праці зазначеним керівникам Верховного Суду України та введено в дію з 01.06.2005 року.
Пунктом 1 цієї постанови встановлено, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 “Про оплату праці суддів”, якою затверджено схеми посадових окладів керівників суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, визначено умови преміювання у співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Пунктом 5 цієї постанови встановлено, що вона набирає чинності з 01.01.2006 року.
Постановами Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року №514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступників Голови Верховного Суду України”та від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 “Про оплату праці суддів” доповнено пунктом 41, яким установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2006 року № 248 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів” постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” доповнено і встановлено, що посадовим особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, до яких відносяться і судді апеляційних суддів, встановлюються надбавка за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу, надбавка за почесне звання “Заслужений юрист України” у розмірі 15 відсотків посадового окладу, у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону України “Про статус суддів”, а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.
Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у абзаці другому частини четвертої статті 44 Закону України “Про статус суддів” слова “загальної суми щомісячного заробітку” змінено словами “посадового окладу”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 року №19 “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” внесено, крім інших, зміни до назви, а саме “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, визначено розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7, доповнено пунктом 22, згідно з яким суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п`ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Також доповнено пунктом 31, у якому зазначено, що судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 “У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
У мотивувальній частині зазначеного Рішення вказано, що Конституційний Суд України виходячи з того, що запроваджений в оспорюваній частині Закону порядок обчислення щомісячної надбавки за вислугу років суддів призвів до зменшення її суми, оскільки посадовий оклад є лише частиною щомісячного заробітку судді. Відповідно наслідком такого зменшення є зменшення його заробітної плати і зниження існуючих гарантій незалежності суддів, що суперечить положенням частини другої, третьої статті 22, частини першої статті 126 Конституції України.
Крім того, у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 “У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів”(справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання)”, зазначено, що особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя. Цей конституційний припис кореспондується з положеннями Європейської хартії про закон “Про статус суддів”, які передбачають, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1). Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Враховуючи, що пунктом 22 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року, фактично повторюється порядок обчислення надбавки суддям за вислугу років у відсотках від посадового окладу, встановлений підпунктом "б" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який 22.05.2008 року визнано неконституційним, суд дійшов до висновку, що обрахунок щомісячної надбавки суддям за вислугу років слід здійснювати відповідно до частини 4 статті 44 Закону України “Про статус суддів”, тобто здійснювати розрахунок від загальної суми щомісячного заробітку судді з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року пункт 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” визнано незаконним та допущено поворот виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” визнавши, що вона підлягає застосуванню одночасно з Постановами Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01.06.2005 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, визнано незаконними Постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865”та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.
Таким чином, з 01.06.2005 року для розрахунку заробітної плати суддів гарантований мінімальний посадовий оклад судді мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених схемою посадових окладів суддів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з подальшим перерахунком відносно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у законах України про державний бюджет на відповідний рік, а тому застосування для нарахування заробітної плати суддям положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року та Постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, якими встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України № 865, залежать від розміру мінімальної заробітної плати на день ухвалення даних нормативно-правових актів (332,00 грн.) з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати, є неправомірним, оскільки обмежує обсяг вже встановлених, гарантованих Конституцію та законами України прав щодо оплати праці суддів.
Відповідно до статті 119 Закону України “Про судоустрій України” в Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади –судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України. Організаційне забезпечення діяльності судів покладається на державну судову адміністрацію, та становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.
Згідно з частиною другою статті 120 цього Закону фінансування всіх судів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною другою цієї статті передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.
У статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Згідно зі статтями 32, 34, 35 цього Кодексу за складання проекту Закону про Державний бюджет України відповідає міністр фінансів України, а головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України. При цьому головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, позивач (на момент виникнення спірних правовідносин працював) суддею Львівського апеляційного адміністративного суду і згідно з частиною першою статті 123 Закону України “Про судоустрій України” розмір його заробітної плати (грошового забезпечення) повинен забезпечувати їх фінансову незалежність, що визначається відповідно до Закону України “Про статус суддів” та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
У своїй позовній заяві позивач зазначає, що в оспорюваний період, незважаючи на те, що є чинними судові рішення щодо скасування обмежень посадового окладу судді до розміру мінімальної заробітної плати, мінімальний розмір заробітної плати на законодавчому рівні неодноразово збільшувався: так, станом на серпень 2009 року мінімальна заробітна плата становила 630,00 грн., у жовтні 2009 року –650,00 грн., у листопаді 2009 року –744,00 грн., з січня 2010 року –869,00 грн., з 1 квітня 2010 року –884,00 грн., а станом на вересень 2010 року –888,00 грн., проте суддівський оклад, всупереч вимогам Закону України “Про статус суддів” та схемам посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, якою розміри посадових окладів визначено в залежності від мінімальної заробітної плати, не перераховувався.
Таким чином, враховуючи, що протягом серпня 2009 року –вересня 2010 року –стосовно ОСОБА_1 –починаючи з листопада 2009 року, посадовий оклад позивача становив 3 254,00 грн., тобто виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати протягом цього періоду їх перерахунок не проводився, суд вважає, що мала місце невідповідність розміру встановлених позивачам посадових окладів посадовим окладам, установленим згідно з додатком 4 до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865, відповідно до якого такий повинен був становити 9 мінімальних заробітних плат.
Отже, право позивача на отримання належної заробітної плати суд вважає порушеним.
На підставі наданих позивачем даних щодо сум заробітної плати та щомісячного грошового утримання, виданих бухгалтерією Львівського апеляційного адміністративного суду, у яких наведено відмості про фактично отримані та ті, що повинні були додатково надаватися згідно з коригуванням розмірів мінімальної заробітної плати суми вказаних виплат, судом установлено правильність здійснення розрахунку недоплати по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню –163556,32 грн.
Суд не погоджується із запереченнями Державної судової адміністрації України з огляду на таке.
У частині першій статті 126 Конституції України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією України і законами України. Складовою цих гарантій відповідно до частини першої статті 130 Конституції України є обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів, тобто норми Конституції України засвідчують те, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення його незалежності.
Засади незалежності судових органів розроблено міжнародним співтовариством і викладено, зокрема, в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 року № (94) 12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, у Європейській Хартії про Закон “Про статус суддів”від 10.07.1998 року, в Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями від 29.11.1985 року № 40/32 та від 13.12.1985 року № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН.
Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 року № (94) 12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, кожна держава має “забезпечити, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе”.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Європейської хартії про закон “Про статус суддів”від 10.07.1998 року судді, які здійснюють функції на професійному рівні, мають право на винагороду, рівень якої має бути таким, щоб судді були захищені від тиску при прийнятті ними рішень та в роботі взагалі, тобто щоб їх незалежність та безпристрасність не були об`єктивно зменшені.
Відповідно до пункту 8 Європейського статуту судді, прийнятого Європейською Асоціацією Суддів у 1993 року, заробітна плата судді має бути адекватною та забезпечувати дійсну економічну незалежність судді і не має зменшуватися на будь-якому етапі суддівської служби.
Згідно з частиною четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року N 6-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У цих рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів” у взаємозв`язку з частиною восьмою статті 14 Закону України “Про судоустрій України” треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Законом України “Про статус суддів” запроваджено спеціальний порядок оплати праці суддів на реалізацію і утвердження гарантії незалежності суддів у зазначеному аспекті і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Відповідно до статті 119 Закону України “Про судоустрій України” в Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади –судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України. Організаційне забезпечення діяльності судів покладається на державну судову адміністрацію.
Згідно з частиною другою статті 120 цього Закону фінансування всіх судів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною другою цієї статті передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України.
Беручи до уваги правову позицію Європейського Суду з прав людини, висловлену у рішенні “Кечко проти України” від 8 листопада 2005 року (набрало законної сили 8 лютого 2006 року), та положення частині 1 статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Доводи представника Державної судової адміністрації України про порушення бюджетного законодавства у випадку задоволення позову колегія суддів до уваги не приймає, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх функцій та зобов`язань щодо забезпечення конституційних гарантій незалежності та неупередженості суддів.
У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що саме бездіяльність Державної судової адміністрації України призвела до порушення прав позивачів, що полягають у недоплаті належної їм заробітної плати.
Беручи до уваги обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, судом враховано наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до положень частини 4 статті 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб`єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
Зазначений перелік вимог, які може містити адміністративний позов, є вичерпним та не містить такого способу захисту порушених прав як визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог усіх позивачів у частині визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України у частині нарахування та виплати заробітної плати у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством України.
При цьому, суд вважає, що стягнення зазначених у позовних заявах коштів на відшкодування завданої шкоди є необхідним та достатнім способом захисту порушених прав позивачів.
Доводи позивачів з посиланням на Закон України “Про судоустрій і статус суддів” не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до абзацу шостого пункту 1 Розділу ХІІ (“Прикінцеві положення”) цього Закону його стаття 129, яка регулює суддівську винагороду, набирає чинності з 1 січня 2012 року та має пряму дію у часі; водночас розглядувані спірні відносини урегульовані Законом України “Про статус суддів” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.
Наполягання Міністерства фінансів України на застосуванні встановленого статтею 99 КАС України шестимісячного строку для звернення до суду та у зв`язку з цим відмові у позові на підставі частини 1 статті 100 цього Кодексу колегія суддів вважає некоректним з огляду на таке.
Відповідно до частини 3 статті 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (частина 1 КАС України).
Водночас суд бере до уваги, що згідно зі статтею 233 Кодексу законів про працю України, положення якої підлягають субсидіарному застосуванню стосовно положень Закону України “Про статус суддів”, якими передбачено право суддів на заробітну плату, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, пред`явлення позивачем вимог про стягнення недоплаченої йому заробітної плати будь-яким строком не обмежуються.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2,4,7.9,12,14,17,18,22,24,41,86,122,128,158-163,167,КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити .
Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі меншому ніж передбачено законодавством України.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 163556 (сто шістдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят шість) гривень 32 (тридцять дві) копійки недоплаченої заробітної плати з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку та в строки, передбачені ст.186 КАС України та набуває законної сили в порядку, передбаченому ст.254 КАС України.
Головуючий- суддя підпис Дем`яновський Г.С.
Суддя підпис Шинкар Т.І.
Суддя підпис Гулкевич І.З.
З оригіналом звірено : суддя-головуючий Дем”яновський Г.С.