ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
22 березня 2010 року 16:59 № 12/503
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., за участю секретаря Краснової І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Київського головного управління праці та соціального захисту населення
про стягнення заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2
від відповідача 1 – Федорчук Н.С.
від відповідача 2 - Федорчук Н.С.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 березня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Київського головного управління праці та соціального захисту населення про стягнення недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2004-2007 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є інвалідом війни ІІІ групи. В супереч ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, відповідачем зазначена допомога була виплачена не в повному обсязі. На думку позивача, сума недоплати, яка утворилась у 2004-2007 роках внаслідок неправомірних дій відповідача повинна бути відшкодована ним в повному обсязі і становить 6364,55 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2008р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у попереднє судове засідання на 21.01.2009р., яке було перенесено на 03.03.2009р. в зв’язку з хворобою судді.
Під час попереднього судового засідання 03.03.2009р. представник позивача заявив про уточнення позовних вимог. Представники Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Київського головного управління праці та соціального захисту населення проти позову заперечували та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В своїх запереченнях відповідачі послались на те, що застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги ветеранам війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України. Позивач отримував відповідну допомогу у розмірі, передбаченому законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Рішення Конституційного Суду України, яким визнані неконституційними відповідні положення законів про державний бюджет набрали законної сили вже після здійснення відповідних виплат до 5 травня позивачу. Додатково відповідачі наполягали на відмові у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку для звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2009р. закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 14.05.2009р.
З 14.05.2009р. судове засідання переносилось на 06.10.2009р. та 12.11.2009р.
Позивач в судове засідання 12.11.2009р. не з’явився, в зв’язку з чим розгляд справи було відкладено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2010р. справу було прийнято до провадження судді Савченко А.І. у зв’язку із закінченням строку повноважень судді Окружного адміністративного суду міста Києва Цвіркуна Ю.І. та призначено до судового розгляду на 12.02.2010р.
Судове засідання, призначене на 12.02.2010р., відкладалось на 11.03.2010р. в зв’язку з надходженням клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні, 11.03.2010р., судом оголошено перерву в зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів.
В судовому засіданні, 22.03.2010р., представник позивача позов підтримав.
Представник відповідача проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у запереченнях.
Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 є ветераном війни –інвалідом війни ІІІ групи, що підтверджується посвідченням № 002935 від 19.04.2007р., в зв’язку з чим на нього поширюються пільги і гарантії, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Статус позивача як ветерана війни підтверджується посвідченням установленого зразку та не оспорюється відповідачем.
Спірні правовідносини охоплюють період з 2004 по 2007 рік включно, упродовж якого законодавче регулювання зазнавало змін, окремі положення оцінювалися Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.
За 2004 - 2007 роки органом праці та соціального захисту населення позивачу виплачувалася щорічна разова допомогу до Дня Перемоги в таких сумах: за 2004 рік –120 грн., за 2005 рік –250 грн., за 2006 рік –250 грн., за 2007 рік - 300 грн., що підтверджується Довідкою Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат № 09/902-11 від 12.03.2010р.
Відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 року) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи –десять мінімальних пенсій за віком; II групи –вісім мінімальних пенсій за віком; III групи –сім мінімальних пенсій за віком.
Однак, суми щорічної разової допомоги, що підлягали виплаті ветеранам війни до Дня Перемоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», упродовж 2004 –2007 років обмежувалися на підставі законів України про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2006 та 2007 роки.
Так, у період з 01.01.2004 року по 01.12.2004 року розмір щорічної допомоги до Дня перемоги визначався положеннями статті 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»від 27.11.2003 року №1344-IV, зокрема: інвалідам війни 1 групи –195 гривень, інвалідам війни 2 групи –160 гривень, інвалідам війни 3 групи –130 гривень, учасникам бойових дій –120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, –195 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, –65 гривень.
Згідно з рішенням Конституційного Суду №20-рп/2004 від 01.12.2004 року положення статті 44 Закону України від 27.11.2003 року №1344-IV були визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Це означає, що такі законодавчі акти не підлягають застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000).
Рішення Конституційного Суду України згідно зі статтею 69 Закону «Про Конституційний Суд України»є обов'язковим до виконання на території України. Ухвалюючи рішення про неконституційність законодавчого акта, Конституційний суд здійснює негативну (скасувальну) правотворчість - позбавляє неконституційні норми юридичної сили і здатності до застосування, усуваючи їх із чинного законодавства.
Враховуючи, що Конституційний Суду ухвалив вказане рішення у грудні 2004 року - останній місяць дії Закону №1344-IV від 27.11.2003 року, а у цей період виплата щорічної допомоги не здійснювалася, на реалізацію позивачем права на отримання допомоги воно не вплинуло.
З 01.01.2005 року по 31.12.2005 року статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23.11.2004 року №2285-IV було встановлено, що виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни I групи –400 гривень, інвалідам війни II групи –330 гривень, інвалідам війни III групи –270 гривень, учасникам бойових дій –250 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, –130 гривень, учасникам війни –50 гривень.
У період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року статтею 30 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року №3235-IV було встановлено, що виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни I групи –400 гривень, інвалідам війни II групи –330 гривень, інвалідам війни III групи –270 гривень, учасникам бойових дій –250 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, –400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, –130 гривень, учасникам війни –50 гривень.
На думку суду, грошова допомога до 5 травня відповідно до Закону України №3551-Х11 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»була виплачена позивачу у зазначений період згідно чинного законодавства у розмірах, передбачених Законом України «Про Держаний бюджет України»на відповідні роки. Положення цих законів Конституційним Судом України не переглядалися і не визнавались в установленому порядку неконституційними.
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 171 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк для звернення до адміністративного суду для захисту права на отримання щорічної допомоги до Дня Перемоги за 2004 рік сплинув 30 вересня 2005 року, за 2005 рік –30 вересня 2006 року, за 2006 рік –30 вересня 2007 року. Адміністративний позов пред’явлено 28 грудня 2007 року. Відповідач наполягає на застосуванні частини першої статті 100 КАС України.
Статтею 100 КАС України визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. За таких обставин суд погоджується з відповідачем про порушення строку звернення позивача до суду щодо вимог перерахунку допомоги у 2004-2006 роках.
У період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року статтею 29 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року №489-V було встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи –450 гривень, інвалідам II групи –360 гривень, інвалідам III групи –300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, –280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, –450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, –150 гривень; учасникам війни та колишнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога –55 гривень.
У липні 2007 року Конституційним Судом України прийнято рішення від 09.07.2007 року №6-рп/2007, яким положення Закону від 19 грудня 2006 року №489-V, що встановлювали інший розмір щорічної разової допомоги до Дня Перемоги, ніж той, що визначався частиною п’ятою статті 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», були визнані неконституційними.
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та Закон України «Про Державний бюджет на 2007рік», яким була зупинена дія статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В такому випадку, на думку суду, слід керуватись приписами рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997р. №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, у пункті 3 мотивувальної частини якого суд зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопередметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом. автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом приоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. набрало чинності після виплати, проведеної відповідачем у квітні, а саме з 09.07.2007р.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, а тому він діяв правомірно керуючись Законом України «Про Державний бюджет на 2007р.». (аналогічна думка з цього приводу викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 08.10.2009р. у справі № К-25359/08 за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради, Головного управління державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконними дій).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.І. Савченко