ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2021 року                                                 м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:

судді - доповідача Станковської Г.А.

суддів Колотило О.О.

                                        Дембіцької О.О.

при секретарі судового засідання Чобан А.В.

та сторін судового провадження:

прокурора Марусяк Ю.В.                

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Паланійчука В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12020260090000113 від 24.04.2020 року відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, військовозобов`язаного, раніше судимого:

-вироком Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26.01.2011 року, за ст.ст. 185 ч. 3, 194 ч. 2, 15 ч. 2, 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років, на основі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки;

-вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.10.2013 року за ст. ст.185 ч.3, 70 ч. 4, 15 ч. 2 ст. 185 ч. 3, 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років, 6 місяців; звільнений умовно достроково за постановою Сокирянського райсуду Чернівецької області від 18.06.2015 року; невідбутий строк покарання 6 місяців 13 днів;

ЄУНСС №716/1471/20 Головуючий в І інстанції: Пухарєва О.В.

Провадження №11-кп/822/149/21 Суддя - доповідач: Станковська Г.А

Категорія: ч.3 ст. 187 КК України

-вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01.07.2016 року за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки; звільнений по УДО на підставі постанови Сарненського райсуду Рівненської області від 06.09.2018 року; невідбутий строк покарання 4 місяці 04 дні;

У С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції.

На вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області від 17 лютого 2021 року захисник Паланійчук В.П. та обвинувачений ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.

Цим вироком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України та призначено йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі із конфіскацією належного йому майна.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання обвинуваченого ОСОБА_1 обчислено з 04 серпня 2020 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати на залучення експерта в сумі 817,25 гривень.

Вирішено питання речових доказів.

Доводи апелянтів.

Захисник Паланійчук В.П., в своїй апеляційній скарзі, з вироком районного суду не згідний, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що згідно витягу з ЄРДР, 24 квітня 2020 року було внесено відомості про кримінальне правопорушення №12020260090000113, передбачене ч.1 ст. 162 КК України за фактом незаконного проникнення до будинку.

Однак, судом першої інстанції не надано належної оцінки, як поясненням свідків, так і письмовим доказам, а також не взято до уваги те, що потерпіла з моменту подання заяви про скоєння відносно неї кримінального правопорушення та до ухвалення судом першої інстанції вироку постійно змінювала та доповнювала свої покази, що свідчить про їх неправдивість, оскільки про застосування до неї насильства стала говорити лише в суді. Доказів вчинення саме розбійного нападу немає.

Вказує на те, що висновок судово-медичного експерта №47-Е від 30.04.2020 викликає сумніви у його правильності, оскільки він недостатньо обґрунтований, а також під час проведення дослідження було істотно порушено процесуальні норми, які регулюють порядок призначення і проведення експертизи.

Вважає, що стороною обвинувачення не було доведено винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, а саме обвинувачення ґрунтується виключно на поясненнях потерпілої ОСОБА_2 , яка неодноразово змінювала свої покази.

Обвинувачений ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі наводить доводи аналогічні захиснику і просить кваліфікувати його дії як проникнення до будинку потерпілої.

Свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.3 ст. 187 КК України не визнав. Вважав, що його дії безпідставно перекваліфіковано з ч.1 ст. 162 КК України на ч.3 ст. 187 КК України.

Т        акож вважає, що його покази не були спростовані ні доказами, ні показами потерпілої, яка постійно їх змінювала та свідків, а сторона обвинувачення не спростувала та не навела достатніх фактів вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України.

Обставини встановлені судом першої інстанції.

ОСОБА_1 23.04.2020 року близько 22:50 год., діючи умисно, протиправно, з метою заволодіння чужим майном, через металопластикові двері другого поверху, увірвався до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де напав на потерпілу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому схопивши своєю рукою за горло, почав вимагати в останньої її мобільний телефон, застосувавши до потерпілої насильство небезпечне для життя чи здоров`я особи, яке виразилось в здушенні шиї останньої, після чого потерпіла ОСОБА_2 , вирвавшись від ОСОБА_1 , побігла по сходах, які ведуть на третій поверх будинку в кімнату в якій зачинилась, де в результаті чого ОСОБА_1 , рухаючись за потерпілою, розбив ногою вікно дверей даної кімнати, зайшовши до неї та знову почав застосовувати до потерпілої ОСОБА_2 насильство, яке виразилось в здушенні шиї останньої, після чого, на вимогу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , почала разом із останнім спускатись на другий поверх будинку (кухню), в якій ОСОБА_1 вимагав в потерпілої предмет схожий на ніж, після чого погрожував потерпілій ОСОБА_2 застосуванням насильства для виконання його вимог, маючи в руці даний ніж, який на його вимогу надала йому потерпіла, після чого знову намагався заволодіти її мобільним телефоном та грошовими коштами. Після вищевказаних дій потерпіла ОСОБА_2 , тікаючи від ОСОБА_1 , відчинила двері балкону, які розташовані на другому поверсі будинку (кухні) та вистрибнула із нього, в результаті чого впала до твердої поверхні (землі).

Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_1 , які виразились в застосуванні насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, потерпіла ОСОБА_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді синців по передній поверхні правого колінного суглобу, по ліктьовій поверхні лівого передпліччя в середній третині; саден: по ліктьовій поверхні правого передпліччя в нижній третині, по передній поверхні шиї справа біля щитовидного хряща, закритого перелому правої п`яткової кістки з незначним зміщенням. Дані тілесні ушкодження відносяться: синці і садно – до легких тілесних ушкоджень; закритий перелом правої п`яткової кістки з незначним зміщенням – до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які призвели до тривалого розладу здоров`я.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав, зазначив, що він не вчиняв розбійного нападу на потерпілу при цьому, посилаючись на приписи ст. 63 Конституції України відмовився давати показання щодо себе.

Позиції учасників апеляційного провадження в судових дебатах.

Захисник Паланійчук В.П. та обвинувачений ОСОБА_1 , просили скасувати вирок районного суду. Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 на ч.1 ст. 162 КК України та призначити покарання в межах санкції статті.

Прокурор наполягав на тому, що вину ОСОБА_1 у вироку суду обґрунтовано та доведено, а тому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу учасників кримінального провадження без задоволення.

Мотиви суду при постановлені рішення.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх, оцінити за своїм внутрішнім переконанням та дати остаточну оцінку, що ґрунтується на їх всебічному, повному й неупередженому дослідженні під час судового розгляду з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку.

Оцінка доказів згідно зазначеної статті є компетенцією суду, який постановив вирок.

Відповідно до ч.2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Судом першої інстанції повністю враховано і п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_1 та доводи захисника Паланійчука В.П. в обґрунтування апеляційних вимог, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи наведені в апеляційних скаргах учасників кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до вимог ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Матеріалами провадження доведено, що судове слідство у ньому проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено.

Так, у відповідності до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, журналу судового засідання та технічного запису судового розгляду, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, за викладених у вироку обставин, суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК України, на підставі доказів досліджених у судовому засіданні, оцінених відповідно до правил ст.ст. 85, 86 цього Кодексу з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності.

Судом1-ї інстанції досліджені всі обставини, які могли мати значення для справи, тому твердження в апеляції захисника, що висновки суду у вироку не відповідають фактичним обставинам справи, дослідженим у суді доказам, яким суд не дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 94 КПК України не заслуговують на увагу й колегія суддів погодитись з ними не може та вважає їх безпідставними. Ці заперечення проти звинувачення детально розглядалися судом першої інстанції і спростовані наведеними у вироку доказами.

Розглядаючи апеляційні вимоги обвинуваченого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Паланійчука В.П., ретельно перевіривши доводи апелянтів, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

При перевірці вироку суду І інстанції, колегією встановлено, що районним судом правильно встановлено фактичні обставини справи, дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч.3 ст. 187 КК України, висновок про доведеність вини обвинуваченого у скоєнні інкримінованого злочину відповідає сукупності зібраних у справі і безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів, яким дано остаточну юридичну оцінку, яка ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви, згідно з вимогами ст. 374 КПК України.

В апеляційній інстанції обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України заперечив, не визнав та зазначив, що не здійснював розбійного нападу із застосуванням насильства. Вказав, що потерпіла ОСОБА_2 постійно змінювала свої покази, а тому вони не можуть бути взятими як доказ його вини в інкримінованому йому злочині. Він зайшов до неї порозмовляти, а вона схопила ніж. Нічого від неї не вимагав і не душив. У неї не було слідів від удушення на шиї коли робили слідчий експеримент.

Однак, на думку колегії суддів, такі твердження обвинуваченого ОСОБА_1 не заслуговують на увагу та спростовуються показами наданими в суді першої інстанції потерпілою ОСОБА_2 , свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також дослідженими районним судом та перевіреними апеляційним судом матеріалами кримінального провадження.

Так, в суді першої інстанції, потерпіла ОСОБА_2 вказала, що в квітні 2020 року, вона проживала одна в своєму будинку АДРЕСА_3 . 23.04.2020 р. біля 22:50 години вона розмовляла по телефону із своєю мамою, яка проживає за кордоном. В цей час вона почула незвичні звуки , від чого налякалася та з включеним телефоном вийшла на другий поверх будинку, де зрозуміла, що щось відбувається на терасі. Коли вона відкрила двері балкону, побачила незнайомого чоловіка, який присів під дверима з правої сторони. Цей чоловік забіг через відкриті двері, заштовхнув її в кімнату та розвернувши від себе, схопив за капюшон, щоб вона не вирвалася. Вона сховала телефон під кофту і сильно тримала, при цьому просила чоловіка, що б він не забирав телефон. Той сказав, що телефон брати не буде, тоді вона запропонувала йому гроші і вони пішли разом на третій поверх будинку. Біля її кімнати, чоловік її відпустив і вона встигла забігти в кімнату і захлопнути двері. Чоловік вибив скло та зайшов у кімнату та в агресії штовхнув її, від чого вона впала на підлогу, а той сів зверху на неї та почав душити своїми руками. Вона намагалася вирватися, плакала і просила відпустити. У нього змінився настрій і між ними розпочалася розмова, під час якої він попросив у неї ніж. Для цього вони разом спустилися вниз на кухню, де вона вийняла із шухляди ніж і дала в руки незнайомцю. Той повідомив, що ніж йому потрібен, щоб себе зарізати, якщо приїде поліція. В подальшому тримаючи в лівій руці ніж, правою рукою поклав їй на плече та попросив зробити каву. Вона погодилася, але чоловік передумав, зловив за руку та потягнув наверх, вимагав віддати всі гроші, що вона має в будинку. Вони знову піднялися наверх до кімнати. Вона присіла, щоб взяти гроші із тумбочки. Але, в той час коли незнайомець повернувся до вікна, вона почала тікати, вибігла на балкон в кухні та стрибнула з нього. Вона впала на ноги та на спину. Після цього вона відразу побігла на дорогу, де побачила світло від фар автомобіля її хресного батька ОСОБА_5 , який відвіз її у відділення поліції. Незнайомець також біг за нею, але не вистрибнув з балкона. Потерпіла повідомила, що незнайомий чоловік весь час поводився неадекватно, у нього декілька раз змінювався настрій, коли вона йому пропонувала гроші, він погоджувався. Потерпіла зазначила, що не має до нього претензій матеріального характеру, але просила суворо покарати.

Такі покази потерпілої ОСОБА_2 повністю узгоджуються із показами свідка ОСОБА_3 , яка в суді першої інстанції зазначила, що 23.04.2020 р. до неї зателефонувала сестра та повідомила, що з її дочкою ОСОБА_2 щось трапилось. Після чого, вона попросила свого чоловіка ОСОБА_4 перевірити як там, ОСОБА_2 .. Пізніше вони зустрілись неподалік будинку ОСОБА_2 , де остання розповіла, що з нею трапилось, і як вона вистрибнувши з балкону втекла від нападника. Приїхавши до будинку ОСОБА_2 з працівниками поліції, остання розповіла їм про події, які з нею трапились. Після всього, ОСОБА_2 пішла ночувала до неї. В подальшому, ОСОБА_6 повідомила їй, що той незнайомий чоловік вибив двері в кімнаті та душив її, коли вона намагалася йому віддати гроші. Вона бачила у ОСОБА_2 на шиї синці, а також остання жалілася, що у неї болить все тіло.

Свідок ОСОБА_4 в суді першої інстанції підтвердив, що 23.04.2020 р., пізно ввечері його дружині ОСОБА_3 зателефонувала сестра та повідомила, що з дочкою трапилось щось погане, дружина попросила його, щоб він перевірив як там ОСОБА_6 . Під`їхавши на своєму автомобілі до будинку останньої, він побачив ОСОБА_2 , яка схвильовано сказала відвезти її в поліцію. З автомобіля вона пошкутильгала в середину приміщення поліції. Що трапилось дізнався вже пізніше, коли ОСОБА_2 вийшла з відділення поліції та зателефонувала ОСОБА_3 .. Вони зустрілись з його дружиною і тоді ОСОБА_6 розповіла їм, що відбулось. Пр. приїзду поліції, ОСОБА_2 пішла до них до дому.

Отже, на думку колегії суддів, покази потерпілої ОСОБА_2 є цілком послідовними та не викликають сумнівів, а також узгоджуються із показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_4 наданими в суді першої інстанції.

Крім того, вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України підтверджується матеріалами провадження, а саме письмовими доказами, такими як:

- протоколом прийняття заяви ОСОБА_2 від 23.04.2020 р. про вчинене кримінальне правопорушення за місцем її проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 ;

- протоколом огляду місці події від 23.04.2020 р. з фотознімками до нього за місцем проживання ОСОБА_2 , під час якого остання вказала, де саме відбувалися події та за яких обставин;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.07.2020 р., за яким серед чотирьох пред`явлених знімків, на знімку №1 (фото ОСОБА_1 ), потерпіла ОСОБА_2 впізнала чоловіка, який здійснив напад на неї в її будинку;

- протоколом проведення слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_2 від 15.07.2020 р. та відеозаписом до нього на DVD диску, під час якого остання пояснила та продемонструвала, як незнайомий чоловік проник до її будинку та під час руху по будинку вчиняв відносно неї насильницькі дії з метою заволодіння мобільним телефоном та грошима;

- висновком судово-медичного експерта №47-Е від 30.04.2020 р., згідно якого у громадянки ОСОБА_2 наявні тілесні ушкодження у вигляді синців: по передній поверхні правого колінного суглобу, по ліктьовій поверхні лівого передпліччя в середній третині; саден: по ліктьовій поверхні правого передпліччя в нижній третині, по передній поверхні шиї справа біля щитовидного хряща; закритого перелому правої п`яткової кістки з незначним зміщенням.

Дані тілесні ушкодження виникли від дії твердих тупих предметів, або при ударах об такі, цілком можливо при обставинах, які описані в постанові, і на які вказала потерпіла ОСОБА_2 , внаслідок нанесення їй ударів руками по тілу сторонньою особою, при давленні шиї потерпілої пальцями рук сторонньої особи, а також при падінні з балкона, можуть відповідати терміну 23.04.2020 р. (з`ясовано та уточнено в судовому засіданні), синці і садно – відносяться до легких тілесних ушкоджень; закритий перелом правої п`яткової кістки з незначним зміщенням – до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які призвели до тривалого розладу здоров`я.

Крім того, в судовому засіданні суду 1-ї інстанції судовий експерт ОСОБА_8 , підтвердив висновки вказаної судово-медичної експертизи та повідомив, що вона проводилася за участі потерпілої ОСОБА_2 шляхом безпосереднього її огляду та обстеження, дослідження медичних документів, які зазначені у його висновку та з урахуванням обставин справи, на які вказувала потерпіла. Щодо наявності у потерпілої тілесного ушкодження у вигляді садна півмісяцевої форми розміром 1.1х0.9 см по передній поверхні шиї справа біля щитовидного хряща, зазначив, що воно могло виникнути від нігтя пальця руки при здавлюванні стороною особою шиї потерпілої. Таке придушення шиї було небезпечним для життя і здоров`я потерпілої під час його завдання, тому, що при більш сильному здавлюванні шиї потерпіла могла загинути. Експерт вказав, що у висновку експертизи допущена технічна помилка при зазначенні терміну виникнення тілесних ушкоджень у потерпілої та виключив можливість отримання потерпілою зазначеного садна на шиї до 23.04.2020 р. і після 23.04.2020 р., а також від удару об твердий тупий предмет.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що покази потерпілої ОСОБА_2 під час судового розгляду були послідовними і відповідали іншим доказам по справі.

Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів була ретельно проаналізована судом першої інстанції та перевірена в суді апеляційної інстанції, що дало можливість районному суду прийти до обґрунтованого висновку, а в колегії суддів не викликає сумніву про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України і його дії за вказаною статтею кримінального закону вірно кваліфіковані. Тому посилання в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_1 та діючого в його інтересах захисника Паланійчука В.П. на незаконність засудження ОСОБА_1 за вищезгаданою статтею Кримінального кодексу України, колегія суддів вважає голослівними.

Крім того, як вбачається із вироку суду, твердження обвинуваченого ОСОБА_1 , що він не вчиняв розбійного нападу, а покази потерпілої є непослідовними та неправдивими, були предметом дослідження судом першої інстанції.

Зокрема, судом вірно зазначено, з чим погоджується й колегія суддів, що підстав сумніватися в правдивості показань потерпілої ОСОБА_2 не встановлено. Оскільки, до вказаних подій потерпіла не була знайома з обвинуваченим, неприязних стосунків між ними не було, тобто жодних підстав оговорювати обвинуваченого ОСОБА_1 у потерпілої не було і немає. Що також підтверджується відомостями, що містяться в довідці за результатами проведення психологічного інтерв`ю з потерпілою ОСОБА_2 із застосуванням поліграфа («детектора брехні») в процесі проведення досудового розслідування, нащо акцентує увагу в своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 , згідно якого ОСОБА_2 прихованою інформацією щодо обставин даної події не володіє.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Паланійчука В.П. в апеляціях про те, що районним судом в порушення вимог ст. 370 КПК України, при розгляді справи щодо обвинуваченого за ч.3 ст. 187 КК України поверхнево були досліджені докази та не мотивовано у вироку, чому одні докази покладені в основу вироку, а інші - не враховані, є безпідставними та спростовуються вищенаведеними доказами.

Крім того, як вбачається із матеріалів провадження, слідчі дії проводилися у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства України. Вказане підтверджується і тим, що при їх проведенні, будь-яких зауважень та доповнень від її учасників не надходило.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 , свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України так і не визнав та вважав, що в його діях не було умислу спрямованого на вчинення розбою.

За таких обставин, невизнання ОСОБА_1 своєї винуватості у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, колегія суддів розцінює, як спосіб ухилення останнього від кримінальної відповідальності за вчинене протиправне діяння.

Згідно чинного законодавства України розбій є найбільш небезпечним серед злочинів проти власності. Це обумовлено тим, що обов`язковим додатковим об`єктом його виступають життя і здоров`я потерпілого.

Так, з об`єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Посилання апелянтів на те, що в діях обвинуваченого ОСОБА_1 є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України є безпідставними та спростовуються вищенаведеними доказами по справі.

Зокрема, ч.1 ст. 162 КК України, передбачає незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.

Об`єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння.

Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

З суб`єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.

Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

На думку колегії суддів, дії обвинуваченого ОСОБА_1 ніяк не можуть бути кваліфіковані за ч.1 ст. 162 КК України в даному кримінальному провадженні, оскільки кваліфікація вказаного кримінального правопорушення не відповідає діям обвинуваченого ОСОБА_1 за встановлених у вироку суду обставин, оскільки він сам не заперечував, що проник до будинку через двері балкону під час того, як сама потерпіла їх випадково відчинила і насильства в цей час з його боку не було.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 18 квітня 2018 року (справа №569/1111/16-к, провадження №13-14кс18) висловила свою правову позицію в таких злочинах, як крадіжка, грабіж та розбій, які є однорідними злочинами, тобто такими, що посягають на однакові або подібні об`єкти кримінально-правової охорони і вчиняються з однією і тією ж формою вини та мають низку спільних кваліфікуючих ознак.

Постановою ВПВС визначено, що розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, за своєю правовою природою є складеним злочином. Даний склад злочину поєднує у собі декілька діянь, кожне з яких становить самостійний злочин. Так, розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, об`єднує в собі напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч.1 ст. 187 КК України) та незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи (ч. 1 ст. 162 КК України). При цьому посягання, передбачене ч.1 ст. 162 КК України, відіграє роль ознаки, що створює кваліфікований склад розбою.

У зв`язку з цим слід дотримуватися однакового підходу при кримінально-правовій кваліфікації крадіжки, грабежу та розбою, в тому числі й при інкримінуванні кваліфікуючих ознак, зокрема проникнення.

Вирішальним при визначенні законності/незаконності входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою, є режим доступу до об`єкта (вільний/обмежений).

У випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла (потрапила) у приміщення з обмеженим доступом (наприклад, з дозволу чи за запрошенням уповноваженої особи), при цьому способом доступу до майна обрала обман чи зловживання довірою, з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи слід кваліфікувати як розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства чи погроз, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч.3 ст. 187 КК України, як розбій, поєднаний з проникненням у житло і висновок суду про доведеність вини обвинуваченого у скоєнні інкримінованого йому злочину відповідає сукупності зібраних у справі і безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів, яким дано остаточну юридичну оцінку, яка ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Твердження ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Паланійчука В.П. щодо наявності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України є необґрунтованими і жодним чином (доказом) в апеляційній інстанції не підтвердженими та спростовуються наведеним вище аргументам.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, то згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2013 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимоги кримінального закону й зобов`язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання у відповідності до вимог ст. ст. 66, 67 КК України.

Зазначених вимог закону районний суд при винесенні вироку дотримався в повному обсязі.

Так, відповідно до ст. 66 КК України, обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 судом не встановлено. До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, згідно із ст. 67 КК України, є вчинення злочину повторно.

Крім того, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 виду та міри покарання, районним судом вірно враховано, а апеляційним судом перевірено характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжкого злочину, а також враховуючи конкретні обставини справи, спосіб та обстановку вчиненого ним злочину, та його відношення до скоєного, думку потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому суворе покарання.

Обираючи вид та міру покарання, судом враховано також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_1 , який ніде не працює, має постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо, на обліку в наркологічному диспансері не перебуває, проте перебуває на обліку лікаря-психіатра з приводу затримки інтелектуального розвитку.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №498 від 11.07.2020 р., ОСОБА_1 на даний час та на час вчинення інкримінованого діяння, ознак хронічного захворювання не виявляв, а виявляв ознаки психічного розладу у формі легкого когнітивного розладу. За своїм психічним станом ОСОБА_1 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Врахувавши особу винного та ставлення ОСОБА_1 до вчиненого, зокрема схильність обвинуваченого до вчинення умисних злочинів, думку потерпілої з цього приводу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахувавши наведені вище аргументи в частині визначення міри покарання, обґрунтовано та вірно прийшов до висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі.

Інші доводи апелянтів, не заслуговують на увагу колегії суддів та є надуманими, оскільки вже були предметом дослідження та обговорення в суді першої інстанції, на які суд дав вичерпну, законну та обґрунтовану відповідь, яка не викликає жодних сумнівів у суддів апеляційної інстанції.

Обставини справи судом першої інстанції були з`ясовані повно і об`єктивно.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

При перевірці матеріалів кримінального провадження порушень норм процесуального законодавства, які були б безумовною підставою для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі глибокого та детального аналізу сукупності доказів у справі з точки зору їх допустимості, належності, логічності та взаємозв`язку, прийшов до вірного рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні розбою, а відтак, ухвалений відносно обвинуваченого вирок є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його зміни та перекваліфікації дій обвинуваченого, як про те апелюють учасники кримінального провадження, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 426 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги захисника Паланійчука В.П. та обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області від 17 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого за ч.3 ст. 187 КК України – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення проте може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного суд протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою,- в той самий порядок і строк з дня отримання копії ухвали.

Суддя-доповідач: Г.А. Станковська

Судді:         О.О. Колотило

        О.О. Дембіцька