Справа 22ц-6275 Головуючий у 1 інстанції Федченко В.М.
Категорія 57 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 травня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Біляєвої О.М.,
суддів Осипчук О.В., Лісового О.О.,
при секретарі Суліма Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі Донецької області про зобов’язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі на постанову Амвросіївського районного суду Донецької області від 07 серпня 2009 року,
В С Т А Н О В И В :
Управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі (далі – УПФУ в Амвросіївському районі) звернулося до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на постанову Амвросіївського районного суду від 07.08.2009 року, якою позов задоволено частково: зобов’язано УПФУ в Амвросіївському районі здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 як дитині війни щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 20 липня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням фактично здійснених виплат. В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування скарги відповідач зазначив, що суд не врахував, що на даний час відсутні нормативні документи, що регулюють питання відносно органів, які повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів та джерел; відсутній порядок обчислення вказаного розміру. На їх думку, відсутні підстави вважати, що саме органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати таке підвищення із бюджету Пенсійного фонду. Положення статті 28 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовуються лише для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з’явилися; відповідач направив клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, а постанову залишає без змін з наступних підстав.
Згідно зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 віднесена до категорії «діти війни», знаходиться на обліку в УПФУ Амвросіївського району та отримує пенсію за віком; протягом 2007-2008 років мала право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, розмір якої не може бути меншим ніж прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність. Порушене право підлягає поновленню в межах строку звернення до суду з 20 липня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В решті позовних вимог відмовлено в зв’язку з безпідставністю.
Рішення суду в частині відмови в позові сторонами не оскаржується.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначив закон, яким регулюються спірні правовідносини.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відноситься до соціальної групи ’’діти війни’’.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції на момент звернення позивача передбачає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п ункту 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено у такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни", тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано неконституційними.
Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 1 січня 2007 року.
За таких підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію з 20 липня 2008 року по 31 грудня 2008 року є обґрунтованими.
Також судом правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність. Інший розмір мінімальної пенсії за віком законом не визначено.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Згідно зі ст. 58 Закону України " Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", прожитковий мінімум складає з 01.04.2008 року - 481грн., з 01.07.2008 року – 482 грн ., з 01.10.2008 року - 498 грн.
Враховуючи положення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", керуючись таким принципом як верховенство права, з метою забезпечення передбаченого Конституцією України права позивача на належне соціальне забезпечення, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог з 20 липня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням фактично виплачених сум.
Проведення виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» не є правильним.
За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, якою є наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, застосування відповідачем норм вказаної постанови істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.
Суд правильно прийшов до висновку, що при вирішенні даного спору застосуванню підлягала ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Заперечення щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається.
Доводи апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ст. 307 ч.1 п.1, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості спорів, пов’язаних із соціальними виплатами», апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі Донецької області відхилити.
Постанову Амвросіївського районного суду Донецької області від 07 серпня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді