Справа № 22ц-3286/10 Головуючий 1 інстанції Смольняков О.О.
Категорія 52 Доповідач Будулуца М.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 травня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Єлгазіної Л.П.
суддів:Будулуци М.С., Азевича В.Б.,
при секретарі: Степаненко В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Амвросіївського районного суду Донецької області від 22 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_4 про визнання відмови у наданні чергової основної та додаткової відпустки незаконною, визнання записів в трудовій книжці недійсними, зобов’язання внести відповідні записи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, і за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання трудового договору, третя особа - Амвросіївський районний центр зайнятості,
В С Т А Н О В И В :
5 лютого 2009 року до суду звернулась ОСОБА_3 з позовом до приватного підприємця ОСОБА_4 про визнання відмови у наданні чергової основної та додаткової відпустки незаконною, визнання записів в трудовій книжці недійсними, зобов’язання внести відповідні записи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Вона посилалась на ті обставини, що працювала продавцем в магазині «Престиж» і останнім часом перебувала у трудових відносинах із приватним підприємцем ОСОБА_4 Оплата її праці дорівнювала 265 грн. на місяць. Вона сама виховує сина ОСОБА_5, 2003 року народження. З 29 по 30 грудня 2008 року вона не працювала через те, що здійснювала догляд за хворим сином на підставі лікарняної довідки. З 31 грудня 2008 року по 8 січня 2009 року вона знаходилась на лікарняному. 31 грудня 2008 року вона звернулась до відповідачки з заявою про надання щорічної основної відпустки та 7 днів додаткової відпустки. Але 12 січня 2009 року вона поштою отримала листа від відповідача про те, що з 5 січня 2009 року її звільнено за прогули за п.4 ст. 40 КЗПП України. Вважає звільнення незаконним через те, що воно відбулося під час знаходження її на лікарняному. Їй не відомо які дні відповідач вважав прогулом через те, що не змогла ознайомитися з розпорядженням про звільнення. Просила визнати звільнення незаконним, визнати незаконним та анулювати запис в трудовій книжці про звільнення за прогул, розірвати трудовий договір від 2 вересня 2008 року на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України з внесенням відповідного запису про звільнення з цих підстав, дату звільнення визначити день набрання чинності рішенням суду, стягнути з відповідача грошову компенсацію за щорічну основну та додаткову відпустку в сумі 265 грн., вихідну допомогу при звільненні в розмірі 795 грн., заробітну плату за час вимушеного прогулу і за час затримки розрахунку при звільненні 265 грн. та моральну шкоду 5000 грн. а також судові витрати.
3 березня 2009 року до суду звернулась приватний підприємець ОСОБА_4 з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про розірвання трудового договору. Вона посилалась на те, що з 2 вересня 2008 року ОСОБА_3 працює в її магазині продавцем. У грудні 2008 року ОСОБА_3 без пояснення причин не вийшла на роботу декілька разів. Як пізніше з’ясувалось, причиною невиходу частково була хвороба її сина. Протягом січня – лютого 2009 року ОСОБА_3 також не виходила на роботу. Вона просила розірвати трудовий договір від 2 вересня 2008 року між нею та ОСОБА_3 (а.с. 14-15).
25 вересня 2009 року ОСОБА_3 звернулась в суд з уточненою позовною заявою та просила визнати незаконною відмову відповідача у листі від 12 січня 2009 року з надання їй чергової основної та додаткової щорічної відпустки у зв’язку із звільненням з роботи 5 січня 2009 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Визнати незаконним запис в трудовій книжці №12 від 5 січня 2009 року про її звільнення на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України та про зняття з реєстрації трудового договору № 05530800256. Визнати запис в трудовій книжці № 13 від 5 січня 2009 року про анулювання запису №12 від 5 січня 2009 року про її звільнення недійсним. Зобов’язати відповідача внести в трудовій книжці запис в редакції, яку вона вказала в заяві. Зобов’язати відповідача офіційно визначити і довести їй дату і час виходу на роботу, а також режим робочих годин на протязі робочих днів, визначених за умовами спірного трудового договору. Визнати вимушеним прогулом час з 5січня 2009 року до моменту прийняття рішення суду. Стягнути з відповідача матеріальні збитки, пов’язані з розглядом цієї справи в розмірі 2120 грн., моральну шкоду - 5000 грн. та
Її позовні вимоги про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України з формулюванням причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу залишити без розгляду. Визнати недійсними акти про її відсутність на роботі з 12 січня 2009 року по 2 березня 2009 року (а.с.47-51).
Ухвалою Амвросіївського районного суду Донецької області від 9 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, стягнення грошової компенсації за щорічну основну та додаткову відпустку та вихідної допомоги залишені без розгляду (а.с.52).
Рішенням Амвросіївського районного суду Донецької області від 22 січня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково, а позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені повністю.
Визнані недійсними запис №12 в трудовій книжці ОСОБА_3 про звільнення її з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули з 5 січня 2009 року та запис №13 підприємця про визнання запису за №12 недійсним. ОСОБА_4 зобов’язана внести запис в трудову книжку ОСОБА_3 про їх недійсність.
Визнано час з 9 січня 2009 року по 3 березня 2009 року часом вимушеного прогулу ОСОБА_3 та стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заробіток на час вимушеного прогулу 456 грн. 21 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 500 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Трудовий договір між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 2 вересня 2008 року зареєстрований 2 вересня 2008 року за № 05530800256 Амвросіївським районним центром зайнятості, розірваний на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України з вказівкою «Звільнена за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин». Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір 8.50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 37 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови задоволенні її позовних вимог. Вона просить визнати недійсними акти відповідача про її відсутність на роботі. Незаконною відмову в наданні чергової та додаткової відпустки, зобов’язати відповідача «провести організаційні дії з відновлення її праці після незаконного звільнення». Визнати додатковою підставою для визнання недійсним запис №13 від 5 січня 2009 року про анулювання запису про її звільнення щодо дати внесення до її трудової книжки. Зобов’язати відповідача внести в її трудову книжку поряд з записом про недійсність записів №12 і 13 від 5 січня 2009 року запис про поновлення на попередньому місці роботи, стягнути з відповідача заробіток за весь час вимушеного прогулу з 5 січня 2009 року по дату внесення відповідачем до її трудової книжки запис про поновлення на роботі, стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
В апеляційному суді позивачка ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити, а рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати.
Відповідачка ОСОБА_4. (та позивачка за зустрічним позовом) в засідання апеляційного суду не прибула, але про час і місце розгляду справи належним чином повідомлена.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки ОСОБА_3 та її представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати і направити справу на новий розгляд, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд дійшов висновку, що вимушеним прогулом слід вважати період з 9 січня по 3 березня 2009 року .
У відповідності з вимогами ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Як зазначено в ч. 5 цієї ж статті Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Позивачка наполягала на визнанні звільнення з роботи незаконним з 5 січня 2009 року відповідно до запису в трудовій книжці, оскільки була звільнена з роботи саме з цієї дати та вимог про зміну формулювання причин звільнення не заявляла.
Суд вимоги позивачки щодо визнання незаконним її звільнення з роботи з 5 січня 2009 року не розглянув, питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з зазначеної даті не обговорив, як і питання про її поновлення на роботі.
Одночасно суд дійшов суперечливого висновку про те, що з 3 березня 2009 року (включно) по наступний час ОСОБА_3 без поважних причин не виходила на роботу, про що не було заявлено вимог ОСОБА_4., та задовольнив зустрічний позов останньої про розірвання з працівником ОСОБА_3 трудового договору на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
За таких обставин рішення суду не може бути визнано законним і обґрунтованим.
Оскільки суд не розглянув всі вимоги ОСОБА_3 і цей недолік не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, то відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 311, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Амвросіївського районного суду Донецької області від 22 січня 2010 року скасувати. Справу на новий розгляд повернути у той же суд, іншому складі суддів.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня проголошення ухвали суду апеляційної інстанції.
Судді: