Справа - №22ц-4164/10 Головуючий в 1й інстанції –Дігтярь Н.В.,
Категорія –57 Доповідач - Сіромашенко Н.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 червня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого Калиновського А.Б.,
суддів Чубукова О.П., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Керімовій Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області на постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 5 березня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,-
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Верхньодніпровського райсуду Дніпропетровської області від 5 березня 2010 року було визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною; зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці підвищення до пенсії згідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року; в решті позовних вимог відмовлено, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування вказаної постанови з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1, яка має статус дитини війни, знаходиться на обліку в УПФУ у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області і отримує пенсію за віком, що в 2007 році та в період з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2009 року нараховувалася без врахування підвищення її розміру на 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1У.
П.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-У, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 Закону № 489-У.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст.111 цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
З 1 січня 2008 року набрав чинності ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пп.2 п.41 розділу ІІ якого розмір підвищення пенсії був прирівняний до надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
За період з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року відповідачем виплачувалось щомісячно підвищення до пенсії в сумі 49 грн.80 коп., тоді як повинно виплачуватися щомісячно 498 грн.
За вищевикладених обставин, суд 1-ї інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно нарахування щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з січня по 9 липня 2007 року не підлягають задоволенню, оскільки в даний період позивачка не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, тобто позивачка не мала права на підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а таке право виникло лише з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. Щодо підвищення пенсії дітям війни у 2008 році та в період з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року, то дії відповідача за період з 1 січня 2008 року по 21 травня 2008 року відповідають чинному на той час законодавству, в той же час позовні вимоги, заявлені щодо періоду з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2009 року включно, є обґрунтованими.
Відносно застосування строку позовної давності на вимогу відповідача суд 1-ї інстанції прийшов до висновку про те, що строк для звернення до суду з зазначеним позовом позивачкою був пропущений за період з липня 2007 року по грудень 2008 року, оскільки вона звернулася до суду з даним позовом 11 січня 2010 року, клопотання про поновлення строку не подала, а тому в задоволенні позовних вимог за вищевказаний період необхідно відмовити.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області не підлягає задоволенню.
Апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції повно і всебічно з’ясував обставини справи, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, дав їм належну правову оцінку і, керуючись ст.152 Конституції України, ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік», ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік», Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року №4-зп, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, ЗУ «Про пенсійне забезпечення», ст.ст.99,100 КАС України, прийшов до правильного висновку про часткове порушення відповідачем прав ОСОБА_1 щодо відмови в нарахуванні та виплаті їй щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Приведені в апеляційній скарзі доводи УПФУ у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення пенсії, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду та встановлені обставини.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду 1-ї інстанції відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області відхилити.
Постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 5 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
ГОЛОВУЮЧИЙ:
СУДДІ: