Ухвала

Іменем України

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 382/694/16-ц

провадження № 61-5073ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Стрижеуса А. М., у справі за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про припинення іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 29 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 на виконання укладеної 13 травня 2005 року між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_2 рамкової угоди № 2367, був укладений договір про надання траншу № 1.36631/2367, відповідно до пункту 2 якого позичальнику надано кредит на суму 200 000,00 доларів США зі сплатою 13 процентів річних на строк 120 календарних місяців.

27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою та укладеними в її межах кредитними договорами, укладений договір іпотеки № 2367-ІД 02, відповідно до умов якого банку в іпотеку передано нерухоме майно: незавершене будівництво (ангар), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

12 січня 2011 року між ПАТ «ПроКредит Банк», ОСОБА_2 (первісний боржник) та ОСОБА_1 (новий боржник) укладений договір про переведення боргу та заміну сторони зобов`язання. Пунктом 1.2. договору передбачено, що первісний боржник передав, а новий боржник прийняв на себе борг та зобов`язання первісного боржника перед кредитором, які виникли на підставі кредитного договору від 02 квітня 2008 року № 1.38073, рамкової угоди

від 13 травня 2005 року № 2367 та укладених на її підставі кредитних договорів.

Після завершення будівництва, 13 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу зазначеного нежитлового приміщення.

30 серпня 2011 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 2367-ІД 03, за яким на забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою від 13 травня 2005 року № 2367 та укладеними в її межах кредитними договорами, в іпотеку банку передано м`ясопереробний цех загальною площею 859,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

21 жовтня 2013 року ПАТ «ПроКредит Банк» надіслало ОСОБА_1 вимогу про повне дострокове погашення кредиту № 1416, якою повідомлено про борг, необхідність його погашення та попереджено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 травня 2014 року у справі № 686/1168/14 солідарно стягнуто з

ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та Приватного підприємства «Яготинські Ковбаси» (далі - ПП «Яготинські Ковбаси») на користь банку заборгованість за двома договорами про надання траншу № 1.36631/2367 та № 1.38073 у розмірі

1 161 184,51 грн. Рішення суду боржником виконано частково, станом на дату звернення до суду з позовом заборгованість, ОСОБА_1 за договором про надання траншу № 1.36631/2367 становила 5 614 422,76 грн, з яких: заборгованість за кредитом за період із 25 січня 2011 року по 11 травня

2016 року - 1 711 012,97 грн; проценти за неправомірне користування кредитом за період із 19 грудня 2013 року по 11 травня 2016 року - 759 403,65 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період із 09 квітня 2015 року по 11 травня 2016 року - 3 144 006,14 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за рамковою угодою від 13 травня 2005 року № 2367 та договором про надання траншу від 29 січня 2008 року № 1.36631/2367 на загальну суму 5 614 422,76 грн звернути стягнення на м`ясопереробний цех загальною площею 859,6 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 .

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «ПроКредит Банк» про припинення іпотеки.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що заборгованість за договором, яку просить стягнути позивач за первісним позовом на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня

2014 року, сплачена ним у повному обсязі, а тому вважав, що зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки припинилися.

Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив: припинити іпотеку м`ясопереробного цеху загальною площею

859,60 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за договором іпотеки від 30 серпня 2011 року

№ 2367-ДІ 03, укладеного між ним та ПАТ «ПроКредит Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколенко В. М., зареєстрованого в реєстрі за № 3398; припинити заборону на відчуження м`ясопереробного цеху № 18349054, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за договором іпотеки

від 30 серпня 2011 року № 2367-ДІ 03, укладеного між ним та ПАТ «ПроКредит Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколенко В. М., яка була накладена і зареєстрована 30 серпня 2011 року у Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна за № 11555005; припинити заборону на відчуження м`ясопереробного цеху № 18349054, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за договором іпотеки від 30 серпня 2011 року № 2367-ДІ 03, укладеного між ним та ПАТ «ПроКредит Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколенко В. М., яка була накладена і зареєстрована 30 серпня 2011 року у Державному реєстрі іпотек за № 11555046.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2016 року справу № 382/1569/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПроКредит Банк» про припинення іпотеки об`єднано в одне провадження із справою

№ 382/694/16-ц за позовом ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2018 року, у задоволенні первісного позову ПАТ «ПроКредит Банк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «ПроКредит Банк», суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності банком заявлених вимог. Щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що основне зобов`язання боржником не виконано, оскільки станом на 11 травня 2016 року у нього наявна заборгованість за тілом кредиту в розмірі 721 795,00 грн, а тому відсутні правові підстави для припинення іпотеки.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено частково, постанову Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов двох взаємовиключних висновків - при відмові в первісному позові фактично вважав недоведеним факт наявності у ОСОБА_1 кредитної заборгованості, а при відмові у задоволенні зустрічного позову стверджував про наявність у вказаного боржника кредитної заборгованості в розмірі 721 795,00 грн. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на зазначене, не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунок заборгованості, виписки про рух коштів по рахунку, не встановив достеменно факт наявності чи відсутності у відповідача кредитної заборгованості, її природу, розмір та період виникнення.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційні скарги ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Яготинського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «ПроКредит Банк», та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 . Визнано іпотеку м`ясопереробного цеху, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за договором іпотеки

від 30 серпня 2011 року № 2367-ДІ 03 такою, що припинилася. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості ПАТ «ПроКредит Банк» вказало, що станом на

11 травня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання траншу № 1.36631/2367 становить 5 614 422,76 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2014 року у справі

№ 686/1168/14 достроково стягнуто на вимогу банку, зокрема з відповідача, заборгованість за договором, процентами та пенею, що утворилась станом на

18 грудня 2013 року. Відповідно до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції від 24 березня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 686/1168/14 закінчено у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі. За встановлених судом обставин виконання відповідачем судового рішення про стягнення з нього заборгованості та реалізації позивачем свого права на дострокове стягнення заборгованості, право ПАТ «ПроКредит Банк» нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитними договорами припинилося, з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості, у порядку, визначеному статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач не звертався. Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову банку.

Урахувавши повне виконання відповідачем основного зобов`язання, відсутність доказів на підтвердження існування у позичальника заборгованості після

23 березня 2015 року, а також права у позивача нараховувати проценти та пеню після звернення з вимогою про дострокове погашення заборгованості, апеляційний суд дійшов висновку про визнання іпотеки припиненою внаслідок припинення основного зобов`язання у зв`язку з його повним виконанням.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «ПроКредит Банк», у якій заявник просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог та залишити в силі рішення місцевого суду в цій частині, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відповідач не виконав вчасно основне зобов`язання, а тому з нього підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 588 699,55 грн. У пункті 4.4 рамкової угоди сторонами передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за неправомірне користування кредитом по день повного погашення заборгованості. Таким чином, рамковою угодою була передбачена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на статті 536 та 625 ЦК України як на підставу стягнення саме процентів за неправомірне користування кредитом, проте апеляційний суд наведеного не урахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про припинення зобов`язань ОСОБА_1 за основним зобов`язанням у зв`язку зі сплатою ним боргу у повному обсязі та як наслідок припинення іпотеки.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Великої Палати

Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та Верховного Суду, викладених у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 212/8423/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 201/7148/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 524/9633/14-ц.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2008 року між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_2 на виконання укладеної 13 травня 2005 року між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_2 рамкової угоди № 2367, укладений договір про надання траншу № 1.36631/2367, відповідно до пункту 2 якого позичальнику надано кредит на суму 200 000,00 доларів США зі сплатою 13 процентів річних на строк 120 календарних місяців.

27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою та укладеними в її межах кредитними договорами, укладений договір іпотеки № 2367-ІД 02, відповідно до умов якого банку в іпотеку передано нерухоме майно: незавершене будівництво (ангар), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

12 січня 2011 року між ПАТ «ПроКредит Банк», ОСОБА_2 (первісний боржник) та ОСОБА_1 (новий боржник) укладений договір про переведення боргу та заміну сторони зобов`язання. Пунктом 1.2. договору передбачено, що первісний боржник передав, а новий боржник прийняв на себе борг та зобов`язання первісного боржника перед кредитором, які виникли на підставі кредитного договору від 02 квітня 2008 року № 1.38073, рамкової угоди

від 13 травня 2005 року № 2367 та укладених на її підставі кредитних договорів.

13 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу зазначеного нежитлового приміщення.

30 серпня 2011 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 2367-ІД 03, за яким на забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою від 13 травня 2005 року № 2367 та укладеними в її межах кредитними договорами, в іпотеку банку передано м`ясопереробний цех загальною площею 859,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

21 жовтня 2013 року ПАТ «ПроКредит Банк» надіслало ОСОБА_1 вимогу про повне дострокове погашення кредиту № 1416, якою повідомлено про борг, необхідність його погашення та попереджено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 травня 2014 року у справі № 686/1168/14 солідарно стягнуто з

ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ПП «Яготинські Ковбаси» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за рамковою угодою від 13 травня 2005 року № 2367 та договором про надання траншу від 29 січня 2008 року № 1.36631/2367 у розмірі 1 090 311,37 грн, з яких: 989 217,76 грн - заборгованість за кредитом,

50 856,42 грн - заборгованість за процентами, 1 444,57 грн - заборгованість за процентами за фактичне користування кредитом, 48 792,62 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, та за кредитним договором від 02 квітня

2008 року № 1.38073 в загальному розмірі 70 873,14 грн, з яких: 55 535,36 грн - заборгованість за кредитом, 2 378,88 грн - заборгованість за процентами,

610,98 грн - заборгованість за процентами за фактичне користування кредитом, 12 347,91 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, а всього -

1 161 184,51 грн.

20 березня 2015 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 686/1168/14, виданого 09 вересня 2014 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, закінчено в зв`язку зі сплатою боржником боргу в повному обсязі.

Згідно з меморіальним ордером від 23 березня 2015 року

№ 232561665/248306780/691415799/7000 Другим міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції перераховано АТ «ПроКредит Банк» 1 161 184,51 грн на виконання виконавчого листа № 686/1168/14.

За змістом статей 526, 599 ЦК України зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Положення статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначають, що іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він повністю погасив заборгованість за рамковою угодою та укладеними на її підставі кредитними договорами. Оскільки основне зобов`язання припинилося його належним виконанням, то додаткове зобов`язання за іпотечним договором також слід вважати припиненим.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат» одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України

від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 6.1 Глави 15 Розділу ІІ Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.

Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна.

Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи.

Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тобто у процедурі зняття заборони первинними є дії щодо завершення початої нотаріальної дії з накладення заборони (з проставленням відміток у відповідному реєстрі та алфавітній книзі та проставлення відмітки на правочині) та лише після цього можливе внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення заборони та іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України), слід дійти висновку, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі

№ 711/4556/16-ц та Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц від 20 січня 2021 року у справі № 761/42510/17 та іншими.

Урахувавши постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції від 24 березня

2015 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 686/1168/14 у зв`язку зі сплатою ОСОБА_1 боргу у повному обсязі, а також відсутність доказів на підтвердження існування в позичальника заборгованості після 23 березня 2015 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про належне виконання боржником зобов`язань з погашення кредитних коштів та сплати пов`язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитним договором, яке прийняте кредитором.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не виконав вчасно основне зобов`язання, а тому з нього підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми заборгованості відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 588 699,55 грн, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з позовом ПАТ «ПроКредит Банк» вказало, що станом на

11 травня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання траншу № 1.36631/2367 становить 5 614 422,76 грн, з яких: заборгованість за кредитом за період з 25 січня 2011 року по 11 травня 2016 року - 1 711 012,97 грн; проценти за неправомірне користування кредитом за період із 19 грудня

2013 року по 11 травня 2016 року - 759 403,65 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 09 квітня 2015 року по 11 травня 2016 року -

3 144 006,14 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 травня 2014 року у справі № 686/1168/14-ц стягнуто заборгованість за рамковою угодою від 13 травня 2005 року № 2367 та договором про надання траншу від 29 січня 2008 року № 1.36631/2367 у розмірі 1 090 311,37 грн, а також за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № 1.38073 у розмірі

70 873,14 грн, а всього 1 161 184,51 грн.

Таким чином, за траншем від 29 січня 2008 року № 1.36631/2367 вказаним судовим рішенням вже стягнуто, зокрема з відповідача, заборгованість за кредитом, процентами та пенею, що утворилась станом на 18 грудня 2013 року, достроково на вимогу банку.

Відповідно до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції від 24 березня

2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 686/1168/14 закінчено у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі.

Тобто рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 травня 2014 року ОСОБА_1 виконано у повному обсязі, в тому числі і за договором про надання траншу від 29 січня 2008 року № 1.36631/2367.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12).

Ураховуючи, що банк, звернувшись до суду з позовом, за наслідками розгляду якого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 22 травня

2014 року ухвалено рішення про стягнення, зокрема з ОСОБА_1 , заборгованості за договором про надання траншу від 29 січня 2008 року

№ 1.36631/2367 станом на 18 грудня 2013 року у розмірі 1 090 311,37 грн, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що право банку нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припинилося, тоді як з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в порядку, визначеному статтею 625 ЦК України, банк не звертався.

Перевіряючи наведені АТ «ПроКредит Банк» підстави для відкриття касаційного провадження, зокрема посилання на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі

№ 212/8423/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 201/7148/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 524/9633/14-ц, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Так, у справі № 212/8423/15-ц предметом спору були вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, у якій Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, виходив із того, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Наявність судового рішення про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, яке боржники не виконали, не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу, та не позбавляє позивача права на таке стягнення.

У справі № 201/7148/16-ц предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості, яка серед іншого складалася з інфляційних втрат та трьох процентів річних, у якій Верховний Суд вказав на те, що неповернення коштів на картковий рахунок позивача є простроченням грошового зобов`язання, а тому відповідно до пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» наявні підстави для цивільно-правової відповідальності банку за весь час прострочення.

У справі № 524/9633/14-ц предметом спору були вимоги про стягнення процентів за час користування грошовими коштами, у якій Верховний Суд зазначив, що наявність судового рішення про стягнення боргу не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за час його прострочення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц предметом спору було стягнення заборгованості за кредитним договором та визнання договору поруки припиненим, у якій Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, також вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі

№ 912/1120/16 зазначено, що «відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. (…)».

Натомість, у цій справі предметом позовних вимог є припинення іпотеки у зв`язку з фактичним повним виконанням основного зобов`язання, у якій апеляційним судом встановлено, що позивач сплатив кошти, які були стягнені судовим рішенням, інших вимог, зокрема про стягнення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат, позивачем не заявлено, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання іпотеки припиненою внаслідок припинення основного зобов`язання у зв`язку з його повним виконанням.

Наведене свідчить про те, що зазначена заявником підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) не знайшла свого підтвердження при перевірці доводів касаційної скарги, оскільки у вказаних ним постановах Верховного Суду предмет і підстави позову, а також встановлені судами фактичні обставини справи та застосовані норми матеріального праване є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та ухвалив судове рішення, відповідно до висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на постанову Київського апеляційного суду

від 23 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про припинення договору іпотеки, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак