У К Р А Ї Н А

Ленінський районний суд міста Севастополя

_______________________________________________________________________________

2-3169/10

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12 травня  2010 р. Ленінський районний суд м. Севастополя в складі:

 головуючого судді – Балюкової К.Г.

 при секретарі     – Галій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Севастополя про визнання бездіяльності противоправною, нарахування та виплату недоплаченої щомісячної соціальної державної допомоги, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1, 30.03.2010 р. звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя, просить суд визнати  бездіяльність відповідача, яка виразилися у недоплаті щомісячної державної допомоги до пенсії противоправною, та зобов’язати відповідача нарахувати  та виплатити щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії як дитині війни за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії, вказуючи на те, що вона має статус дитини війни і має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними положення п. 41 розділу II Закону України N 107-VI від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з якими текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в іншої редакції, відповідно до якої відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків мінімального розміру пенсії за віком. Таким чином, відповідач після прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення повинен був виплачувати пенсію з підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але відповідач ігнорує зазначене рішення Конституційного Суду України, що порушує конституційні права і свободи позивача, позбавляє її законного права на отримання перерахованого підвищення до пенсії. Враховуючи вищевикладене, позивачка просить суд зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії, як дитині війни за період 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. .  

В судове засідання позивачка не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м.Севастополя в судове засідання не з’явилась, надала письмові заперечення на позов, згідно яких вважала позов необґрунтованим, просила в його задоволенні відмовити. Одночасно з запереченнями на позов представник відповідача надала клопотання про розгляд справи в її відсутність.

Визнаючи наявні матеріали справи про права і взаємостосунки сторін достатніми, суд знаходить можливим, згідно зі  ч. 2 ст. 158 ЦПК України, враховуючи заяви сторін, розглянути справи в їхню відсутність та прийняти рішення по суті позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1 від 18.11.2004 року встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 6 вказаного Закону визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому ст. 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.            

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 народилася у 1935 році, є пенсіонеркою, їй призначена пенсія за віком, вона має статус дитини війни, про що свідчить відповідна відмітка в пенсійному посвідченні, копія якого міститься в матеріалах справи. В зв’язку з цим, на позивача поширюється дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і вона має право на отримання підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.        

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008  від 22.05.2008 р. зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Відповідне рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини 1 статті 58 Конституції України реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання, не повинні прийматися до уваги.

Відповідач, нараховуючи та сплачуючи підвищення в розмірі лише 10% вже після прийняття зазначеного рішення Конституційним Судом України  від 22.05.2008 р., продовжував керуватися Законами про бюджет, їхніми статтями, яких визнано неконституційними, вони втратили чинність, чим порушив ст.19 Конституції України, діяв не в спосіб, встановлений Конституцією та законами України.

Приймаючи до уваги, у період часу з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. відповідач сплачував позивачці підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків мінімальної пенсії за віком, суд приходить до висновку про те, що невиплачена частина підвищення до пенсії у розмірі 20 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. підлягає нарахуванню та виплаті відповідачем позивачу.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював іншій розмір, немає.

З огляду на викладене, судом не беруться до уваги посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ст.. 58 ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік» мінімальний прожитковий рівень для осіб, які втратили працездатність складав: з 01.04.2008 – 481 грн., з 01.07.2008 - 482  грн., з 01.10.2008  – 498 грн.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, установлюється в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

Відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» № 1646- IV від 20 жовтня 2009 року мінімальний прожитковий рівень для осіб, які втратили працездатність, з листопада 2009 року становить 573 грн.

Сума недоплати за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. складає: (481 грн. х 2 міс) + (482 грн. х 3 міс) + (498 грн. х 13 міс) + (573 грн. х 2 міс)) х 20 % = 2005 грн. 60 коп.

Таким чином, відповідач, як орган, якій відповідно до Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Постановою КМУ від 24.10.2007 р. № 1261 та з урахуванням Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління ПФУ від 30.04.2002 р. №8-2 (з відповідними змінами), забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, повинен був нараховувати та виплачувати позивачці щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків від встановленого мінімального розміру пенсії за віком, але в порушення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачував позивачці підвищення до пенсії в розмірі, меншому, ніж це передбачено вказаним законом.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що у період часу з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків від мінімальної пенсії за віком, тобто меншому, ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає за необхідне визнати бездіяльність УПФУ у Ленінському районі м. Севастополя щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», – протиправною та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. у розмірі 2005 грн. 60 коп.

Згідно вимогам ст.88 ГПК України, витрати, понесені позивачем при зверненні до суду, пропорційно задоволеним вимогам, по сплаті судового збору у розмірі 17 грн., та витрати з інформаційно-технічного розгляду справи у розмірі 37 гривен, підлягають відшкодуванню відповідачем , оскільки у матеріалах справи є - їх документальне підтвердження.

На підставі ст.ст. 19, 22, 55, 124, 152 Конституції України, ст. 58 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», ст.ст. 3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-І від 18.11.2004 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., керуючись ст. ст. 10, 60, 88 212 – 215  ЦПК України,  суд,

В И Р І Ш І В :

Позов ОСОБА_1  задовольнити.              

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя щодо нарахування та виплати ОСОБА_1   підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. – протиправною.  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну допомогу,  як дитині війни   за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. у розмірі 2005  грн. 60 коп.      

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя на користь  ОСОБА_1 у відшкодування судового збору суму у розмірі 17 грн.,  у відшкодування витрат з інформаційно-технічного розгляду справи суму у розмірі 37 гривен,  а всього стягнути 54 (п’ятдесят чотири  грн..) гривни.  

                    Рішення суду може бути оскаржено. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення в місцевий Ленінський районний суд м.Севастополя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження в місцевий Ленінський районний суд м.Севастополя.

Суддя   -    підпис

Копія вірна.

Суддя Ленінського

районного суду м. Севастополя                                                               К.Г.Балюкова