ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2021 р. Справа№ 910/127/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Тарнавського В.Б.

за участю представника(-ів) згідно протоколу судового засідання від 12.04.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 (повний текст рішення складено 22.02.2021)

у справі №910/127/21 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації

до Національної академії внутрішніх справ

про припинення права користування земельними ділянками та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії внутрішніх справ про припинення права постійного користування відповідачем земельними ділянками, площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), які розташовані на 22 км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, а також зобов`язання останнього повернути вказані земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

В обґрунтування своїх позовних вимог заступник керівника Київської міської прокуратури посилався на те, що Національна академія внутрішніх справ, як постійний землекористувач, використовує вищевказані земельні ділянки не за цільовим призначенням, оскільки на їх території проводиться будівництво багатоквартирних житлових будинків, що виходить за межі цільового призначення, яке було встановлено при наданні відповідачу спірних земельних ділянок у постійне користування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 відкрито провадження у справі № 910/127/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

17.02.2021 через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду міста Києва надійшла заява першого заступника керівника Київської міської прокуратури від 16.02.2021 № 15/1-6224-20, в якій останній просив суд першої інстанції забезпечити пред`явлений ним позов шляхом заборони Національної академії внутрішніх справ та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт на земельних ділянках, площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), розташованих на 22 км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт для будівництва.

Вказана заява, обґрунтована тим, що спірні земельні ділянки використовуються відповідачем для комерційного будівництва багатоквартирних житлових будинків, тобто не за цільовим призначенням, визначеним у правовстановлюючих документах на землю.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 відмовлено у задоволенні заяви першого заступника керівника Київської міської прокуратури від 16.02.2021 № 15/1-6224-20 про вжиття заходів забезпечення позову.

Аргументуючи ухвалу, місцевий господарський суд виходив із того, що заявником не обґрунтовано, що невжиття обраних заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити/унеможливити виконання рішення суду або ефективне поновлення порушених прав держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/127/21 скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву Київської міської прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову у справі №910/127/21.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, прокурор зазначає, що судом першої інстанції прийнято оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, також висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на думку прокурора, незаконна забудова відповідачем спірних земельних ділянок (рекреаційного призначення) житловими будинками призводить до зміни цільового призначення цих земельних ділянок, що в подальшому унеможливить їх використання за призначенням, а також негативно вплине на природний стан цих земель.

Відтак, прокурор посилається на необхідність вжиття заходів забезпечення позову, у зв`язку з отриманням Національною академією внутрішніх справ відповідних дозволів на будівництво, здійснення нею будівельних робіт на спірних земельних ділянках, законність використання яких для забудови багатоквартирними житловими будинками оспорюється у даній справі.

Короткий зміст відзиву відповідача на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд апеляційної інстанції ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а ухвала суду першої інстанції прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Разіної Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/127/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 12.04.2021.

В судове засідання, яке відбулося 12.04.2021 з`явилися прокурор та представники позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженої ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Предметом апеляційного оскарження у даній справі є наявність або відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони Національної академії внутрішніх справ та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт на земельних ділянках, площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), розташованих на 22 км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт для будівництва.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

За змістом статті 136 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачу, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Відповідно до усталеної судової практики при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих прокурором на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного вище свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення.

Згідно із статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, прокурор чи позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, заява прокурора, не містить будь-яких обґрунтованих доводів щодо реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а матеріали справи не містять доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів прокурора, за захистом яких він звернувся до суду.

Також прокурором не доведено та не обґрунтовано, яким чином стан спірних земельних ділянок, які знаходяться у постійному користуванні відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може погіршитись за якістю на момент виконання рішення, оскільки однією з позовних вимог прокурора є зобов`язання відповідача повернути вищевказані земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд, так як вказані будівлі і споруди вже існували на спірних земельних ділянках на час звернення до суду.

Посилання прокурора на необхідність вжиття заходів забезпечення позову, у зв`язку з отриманням Національною академією внутрішніх справ відповідних дозволів на будівництво, здійснення нею будівельних робіт на спірних земельних ділянках, колегією суддів оцінюються критично, оскільки зазначені будівельні та вишукувальні роботи на спірних земельних ділянках проводяться на підставі дозволу від 09.08.2019 № ІУ 113192210997, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, тоді як оскарження вищезазначеного дозволу не є предметом розгляду даного спору і відповідно, не стосуються заходів забезпечення позову в контексті предмету та підстав заявленого немайнового спору.

За таких обставин, колегія дійшла висновку про те, що самі лише припущення прокурора стосовно того, що подальші можливі дії відповідача негативно вплинуть на природний стан спірних земельних ділянок не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати та довести необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.

Таким чином, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи скаржника по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування ухвали місцевого господарського суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у даній справі прийнята з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи та дотриманням норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/127/21 - без змін.

Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/127/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.04.2021.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Ю.Б. Михальська

Т.І. Разіна